Маленьке диво. Майстриня Надія Полєва уже не безхатченко

Маленьке диво. Майстриня Надія Полєва уже не безхатченко. надія полєва, безхатченко, волонтерський проект, майстриня, інвалідність, floor, wall, person, indoor, clothing, wheelchair, smile, posing. A person standing posing for the camera

Маленьке диво. Майстриня Надія Полєва уже не безхатченко. надія полєва, безхатченко, волонтерський проект, майстриня, інвалідність

Як вишиті картини й небайдужі волонтери повернули людську долю

Відома аксіома успіху – опинитися в потрібному місці у потрібний час насправді не діятиме, якщо до неї не додати важливу умову – зустріти ініціативних і небайдужих людей. Дозволимо собі сподіватися, що саме таких друзів майстриня Надія Полєва побачила в Національному інформаційному агентстві Укрінформ.

У рамках волонтерського проекту підтримки творчих людей з інвалідністю «Мій талант тобі, Україно!» за ініціативи журналіста Олександра Козловського та художниці Катерини П’ятакової (він здійснюється за активною участю Укрінформу), відбулася персональна виставка вишитих картин особливої майстрині. У них використані біблійні сюжети відомих художників Епохи Відродження.

На час проведення її першої у житті персональної виставки, про яку мріяла десять років, майстриня мала статус безхатченка, проживала в лікарняній палаті, боролась з депресією, але все ж таки вірила, що Милосердний Господь, до Якого звернулася після фатальних подій, здатен змінити всі обставини життя. Так воно, зрештою, і сталося!

Історія Надії вражає своїм драматизмом. Жінка виховувалась в дитячому будинку, сирота. Після виходу в самостійне життя працювала у Києві на заводі «Арсенал», проживала в гуртожитку. Вийшла заміж, але життя не склалося. В критичний період її прихистила, як їй здавалося, найкраща подруга, яка, однак, занадто цнотливою поведінкою не виділялася.

Відтоді життя пішло шкереберть – «вплив вулиці», асоціальна поведінка, погана компанія… Як результат – з гуртожитку виселили, з роботи звільнили. Саме тоді Надія і стала людиною «без певного місця проживання».

Врешті решт, таке життя вкрай набридло, Надія зневірилася в людях, родичів і близьких поруч не було. Після скандалу з подругою, яка вирішила вигнати її на вулицю морозного дня, прийняла фатальне рішення – покінчити з життям. Надія стрибнула з 6-го поверху. Проте вижила, але залишилася інвалідом. Її складали по шматочках – Надія перенесла більше 20 складних операцій.

Але ситуація ще погіршилася. До душевних проблем додалися й фізичні. Грошей на лікування не було, близьких друзів, хто міг би підтримати, теж. Наслідок – ще дві спроби самогубства. Але доля берегла Надію від смерті.

Зміни почалися після того, як в лікарні зустрілася з волонтерами, які подарували Біблію, і Надія замислилася над сенсом свого життя. Тоді ж і спробувала вишивати.

Цікаво, що раніше Надія навіть не вміла малювати – потяг до творчості з’явився несподівано. Відтоді вишиває на біблійні теми, адже кожна її картина, на яку витрачає до півроку, – плід її роздумів, веління серця, прагнення душі. У доробку майстрині вже 24 картини.

За словами Надії, її життя можна поділити на «до» і «після» виставки в Укрінформі. Зміни відбулися стрімко і неначе у казковому сні. Після десяти років забуття і життя безхатченка Надією зацікавилися практично всі центральні телеканали. Волонтери звернулися з проханням допомоги до Департаменту соціальної політики КМДА.

У результаті – з лікарняної палати Надія переїхала до найкращого в Україні пансіонату для людей з інвалідністю, де для неї створені всі умови для комфортного проживання і творчості – окрема кімната з туалетом і ванною. Відтепер вона має довічне житло, соціальне та медичне забезпечення. Надію забезпечують усім необхідним – від одягу до повноцінного чотириразового харчування. Жінка дуже щаслива, а особливо – привітним ставленням до неї з боку персоналу. Звичайно, таких чудових пансіонатів у нас, на жаль, одиниці, але це вже інша тема.

І на останок. Як це не прикро, останнім часом слово “чиновник” набуло у нас негативного забарвлення. Чому так відбувається? Мабуть, на те є багато причин. Але кожний чиновник – це, перш за все, людина, яка має душу і серце. За словами волонтера, який особисто займався оформленням необхідних документів і поселенням Надії, саме позитивний людський фактор зіграв вирішальну роль. До речі, бюрократичні дії зайняли всього півтора дні – такі строки сміливо можна занести до книги рекордів Гіннесса.

На думку волонтера, одна з головних проблем – відсутність інформації і тих, хто може її адекватно донести до відповідальних осіб. Саме людям-чиновникам, які проявили милосердя і любов до ближнього, хочеться подякувати від усього серця.

Отже, трагічна на початку історія добігла щасливого фіналу? Ні, це ще не фінал! За словами волонтерів, які опікуються долею майстрині, наразі у них нова мета – повне відновлення здоров’я Надії. Але для цього потрібні кошти і добра воля лікарів.

Петро Сергієнко. Київ.

Фото: Даніїл Шамкін

Укрінформ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*