Міна, ампутація, госпіталь: військовий випадково зустрів свого рятівника у лікарні, який також згодом втратив ногу – неймовірна історія дружби (ВІДЕО)

Друзі-побратими / 5 канал

Він кинувся на мінне поле рятувати свого побратима, навіть не знаючи його імені, а невдовзі випадково зустрівся з ним у госпіталі, теж втративши ногу у боях. У лікарні два бійця стали найкращими друзями. Історію братерства прикордонників дивіться у сюжеті журналістки “5 каналу” Анастасії Ярмоловської.

59-річний прикордонник Андрій Родін приїхав у реабілітаційний центр замінити протез. Влітку військовий підірвався на міні та втратив обидві ноги. До вторгнення загарбників планував вийти на пенсію, втім повномасштабна війна змінила його плани. Андрій став бойовим медиком у війську.

“Повертався на позицію після того, як евакуював поранених, і підірвався на міні. Допоміг сам собі: наклав турнікет і викликав по рації, що поранений та й все”, – поділився військовослужбовець ДПСУ Андрій Родін.

Чоловік власноруч зупинив кровотечу і попросив допомоги у побратимів. На порятунок кинулися одразу шестеро військових. Віднесли його на ношах до евакуаційного пункту.

“Взяли, плакали, несли, важко було, кілометрів 3-5 може несли мене по полю до тої машини. Важко було їм, я ж важкий і шестеро чоловіків тягнуло мене. Я кажу, перепочиньте, встаньте трошки, я ж не помираю, хлопці”, – продовжив військовослужбовець.

Серед рятівників пана Андрія був і 22-річний Олександр Вознюк. Під час евакуації з поля бою пораненого Андрія, він навіть не був із ним знайомий. Та попри це, був готовий до ризику, аби зберегти життя побратима.

“Було страшно йти до нього, бо ми як підійшли вже до тої дороги, там були старі позиції ворога і вони були заміновані. У мене було знеболююче, ми його кололи. Борисович сам по собі важка людина, високий. Десь 2 години дуже довго ми його тягнули, я вже хотів той бронежилет скинути із себе, бо дуже спина боліла”, – пригадав прикордонник Олександр Вознюк.

Через місяць Олександр теж дістав поранення.

“Прилітає ракета ДРГ, осколковий снаряд і прилітає осколок мені в ногу. Снаряд прилітає в дерево, дерево ще падає на нас, на позицію. Цей осколок мені в ногу прилітає десь всередину бедра”, – розповів військовий.

Через сильне уламкове поранення хлопцю довелось ампутувати ногу. Його доправили у Київський госпіталь. Там він і зустрівся з Андрієм, якого ще нещодавно виносив із поля бою на ношах.

“Дуже радий був його бачити. Він дуже сильна і добра людина, і бачити як він хоч і на візку, але усміхається і радий мене бачити. Каже мені, нічого, скоро будеш ходити, а я тоді навіть встати не міг”, – поділився Олександр.

Хоча до цього побратими не були знайомі. У госпіталі вони стали найкращими друзями. Згодом разом потрапили у Львівський реабілітаційний центр .

“Коли дивишся на людину, яка врятувала тобі життя, то навіть не знаю що сказати. Бачиш, що хлопець, завдяки якому я зараз ходжу. Дуже вдячний йому і іншим хлопцям. Я кричав, відріжте мені ногу, бо вона бовтається вже, а Сашко каже я не дам відрізати і поклав назад туди. Це він мені потім розказав, що він не дав відрізати і поклав на ноші поруч, щоб було біля тебе”, – розказав Андрій Родін.

Нині Олександр готується до протезування. Через декілька тижнів поїде додому, на рідну Житомирщину. А після обіцяє поїхати у гості до Андрія. Чоловіки кажуть, тепер їхня дружба – на віки.

Анастасія Ярмоловська, Євген Радіон, Львів