На футбольний матч — у інвалідному візку

На футбольний матч — у інвалідному візку. олег охріменко, оптимізм, підтримка, інвалідний візок, інвалідність

На футбольний матч — у інвалідному візку. олег охріменко, оптимізм, підтримка, інвалідний візок, інвалідність

Житель Білоконівки Олег Охріменко, попри інвалідність, знаходить у цьому житті місце для радості. Не так давно товариш змайстрував йому «швидкісний» інвалідний візок і Олег залюбки долає на ньому по чотири кілометри до сусідньої Чорбівки. А влітку чоловік їздив на футбольні матчі.

Про те, як Олег Охріменко, будучи інвалідом з ампутованою кінцівкою і проживаючи в малесенькому та віддаленому від основних благ цивілізації селі Білоконівка, знаходить нові можливості радіти життю, редакція «ЕХО» вже неодноразово повідомляла.

Днями Олег знову зателефонував і поділився новою приємною для нього новиною.

Він розповів:

— Воно то не така вже й новина, бо було це кілька місяців тому. Але ось днями по телевізору показали такого ж, як я, інваліда. І розповіли, який йому зробили гарний візок. А мені ж теж зробили. Тепер у мене два візки: на тому, що держава видала, я по хаті і по двору їжджу, а на саморобному «на дальняк» ганяю — у Чорбівку або в Червоні Квіти.

Один візок — від держави, другий — від друзів

Вперше про інваліда з Білоконівки ми написали в липні минулого року. Тоді в статті під назвою «Хто допоможе Олегу Охріменку» мова йшла про те, що чоловік, якому ампутували ногу, протягом досить тривалого проміжку часу не може отримати інвалідний візок.

Усе закінчилося хеппі ендом. Візок Олег отримав. Працівники управління соцзахисту привезли його прямо додому до інваліда.

А далі ситуація отримала свій розвиток.

Розповідає Олег Охріменко:

— До того моменту, як мені видала візок держава, я користувався тим, котрий мені подарували дівчата, з якими разом у школу ходив. Люся Поцілуйко та Зоя Гупало, спасибі їм, прийшли на виручку. Отримавши новий візок, я старий віддав у тимчасове користування Каті Терновій із Червоного. Ви про неї теж писали. (Від редакції: «Історія Катерини Тернової: приклад того, як убиває коронавірус»). Потім вона мені його віддала. А пару місяців тому цей старий візок побачив мій сусід по селу Василь Соломко. Він сам у Полтаві живе, а в Білоконівку приїжджає на вихідні. От побачив Вася візок і сказав, що зможе його переробити та удосконалити. І забрав його в Полтаву, а через два дні привіз уже перероблений. Ну, що я можу сказати? Зробив Вася класно. Справа в тому, що «казьонний» візок то непоганий, досить зручний, але на ньому швидко не поїдеш. А на переробленому я в Чорбівку, а це чотири кілометри, за 20-25 хвилин доїжджаю. Влітку, коли було тепло, сідав і спокійнісінько собі в Червоні Квіти на футбол їздив. Туди звідси кілометра два, для мене зараз — це не відстань.

На футбольний матч — у інвалідному візку. олег охріменко, оптимізм, підтримка, інвалідний візок, інвалідність

Василь Соломко, який змайстрував для сусіда «швидкісний» інвалідний візок, говорить, що скористався чужим досвідом. Схожий візок він побачив у Полтаві.

Він каже:

— Там діло то нехитре. Трішки переварив, трішки запчастин додав. Як матеріал узяв залізяки, які вдома для здачі в «чермет» валялися.

Тепер у Олега Охріменка аж два інвалідних візки. На державному він їздить по хаті і по двору, саморобним користується у випадках, коли необхідно поїхати на більш далеку відстань.

Олег резюмує:

— Ви знаєте, коли ногу відрізали, чесно кажучи, упав духом. Думав, не виживу. І без допомоги простих людей і не вижив би. А вони ж допомагають, тоді Люся, зараз — Вася. Із Чорбівки постійно дзвонять Микола і Наташа Костенки. Ті у будь-який момент допоможуть. Кажуть, аби лиш обізвався.

Охріменко знає, що в будь-який момент може втратити і другу ногу. Але оптимізму не втрачає. Передусім, через підтримку звичайних людей.

Ігор Філоненко

Тижневик «EХO»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*