Людина живе, поки вона мріє і втілює ті мрії у життя. Саме таким невтомним мрійником і реалізатором ідей в облаштуванні території своєї оселі і зручностей у побуті, цікавих локацій для зустрічей з друзями і ще багато чого іншого є 43-річний житель Кровинки Назар Вербовецький.
«Задумав – зробив», – таке його життєве кредо. Головне, не прожити ні одного дня надармо! Адже життя коротке і треба встигнути ще так багато зробити. Додам лише, що для багатьох здорових і сильних чоловіків це все деколи не під силу, а для Назара, людини з обмеженими можливостями, немає ніяких перешкод.
…Тепле осіннє сонечко владно господарювало на затишному подвір’ї Вербовецьких, освітлюючи кожен куточок. Всюди порядок, все зроблено до ладу. І не віриться, що молодий господар – на інвалідному візку. Назар привітно зустрічає, запрошує у свою кімнату, куди вправно заїжджає пандусом, зробленим за його ідеєю при допомозі друзів. Широкі коридори, простора кухня, санвузол, – все облаштовано практично на 90 відсотків руками чоловіка для того, щоб і на візку почувати себе комфортно.
За вікнами видніється ліс, який своїми неповторними фарбами вже розмалювала осінь. Чудовий краєвид, незалежно від пори року, який щоранку відкривається перед очима Назара, наповнює його серце бажанням жити і займатися чимось корисним. А ще під вікном є садок і невеличка полосочка землі, де він із великим задоволенням весною садить насіння, ціле літо доглядає за рослинами, а восени збирає урожай!
У розмові – стриманий, погляд – серйозний і взагалі – небагатослівний, але водночас сильний, мужній… Це вразило! На запитання: що ж трапилося, відповів скупо. Мовляв, що тут розповідати – у Тернополі при облаштуванні комина через необачність злетів з даху. Так, сталася трагедія, яка розділила його молоде життя на до… і …після.
Не спроневірився, хоча перших два роки було важко, дуже важко. Та взяв себе у руки, не замкнувся у чотирьох стінах зі своєю бідою, більше того, навчився усе робити сам і тепер залишається у домівці без сторонньої допомоги навіть на декілька місяців, коли мама змушена поїхати за кордон. Та й ще усьому дає лад!
Назарко ще з раннього дитинства був беручкий до роботи. Тож після школи не навчатися поїхав далі, а відправився у Польщу на заробітки. Потім півтора року відслужив в армії, а далі знову – дорога пролягла аж у Португалію, де на будовах пропрацював п’ять років. Там і освоїв різні будівельні професії і став майстром на всі руки. Не дивно, що і в Україні для нього завжди знаходилася робота. Одружився, донечки народилися. Все йшло так, які у більшості молодих людей.
Але чомусь доля розпорядилася інакше. Травма хребта після падіння з висоти прикувала до ліжка. Три тяжкі операції, реабілітаційний період. Наодинці з думками, перекресленими мріями. Поруч усюди разом з його молодшим братом Тарасом була мама, не падала духом, підтримувала, допомагала, вселяла надію, хоча подушка не раз була мокрою від сліз. Її жіноча доля також виткана із не завжди яскравих ниток: втратила чоловіка, поховала маму, а тепер із сином така трагедія.
Брат Тарас, який практично виходив Назара, сестричка Оля з чоловіком і чудовими дітками трирічною Анею і однорічним Антончиком, друзі, однокласники – вони усі надихають Назара жити далі, усміхатися кожному дню і сонечку. Без Назара не обходиться жоден день народження у колі друзів, весілля, футбольний матч чи риболовля, куди часто його запрошують і беруть із собою. До нього спішать на пораду багато товаришів, яким потрібна кваліфікована порада у будівництві чи ремонті. І так, як порадить Назар, не порадить ніхто із професіоналів! Найбільшою зручністю для чоловіка став електроскутер. І тепер він залюбки їздить і в Теребовлю, і в магазин за хлібом, і за іншими потребами. А що вже люблять його малі племінники – не передати словами, це треба бачити, особливо їхні подорожі на скутері! Провідують свого татуся і донечки – студентка Марічка і одинадцятикласниця Юля.
Задумав якось Назар змурувати піч для випікання хліба і піци. І ця мрія також стала реальністю. Перша піца, усміхаючись каже чоловік, не вийшла, зате потім – цю смакоту оцінили і оцінюють усі, хто приїжджає до Назара в гості. «Роботи повно,- ділиться думками Назар.- На другий рік планую закінчити облаштовувати подвір’я, а далі, далі ще щось підвернеться».
Ось такий круговорот життя завжди невтомного, серйозного і непосидючого Назара Вербовецького з Кровинки. Нехай Бог допоможе йому у справах під сонцем, нехай його енергія заряджає усіх, хто поруч, а доля пошле ще багато квітучих весен і щедрих дарами осеней!
