Протез – це зовсім не вирок․ Як повернутися до життя після ампутації

“Приймати себе у різних станах. І насолоджуватись життям. Бо ніхто не знає, що на нас чекає завтра”, – так поняття “краса” пояснила молода, красива львів’янка, життя якої змінилося 9 грудня 2022 року. Тоді на пішохідному переході в центрі Львова Вікторію Хемич збив автобус і вона втратила ногу. Під час ДТП дівчина була при свідомості, тож пам’ятає все з того вечора. І як ніхто знає, що життя не дає випробувань, які неможливо пройти. Головне – вірити й не здаватися, пише 24 Канал.

З Вікторією ми поговорили в рамках проєкту “Краса в незламності”. Ця дівчина справді є прикладом незламності. Вона змогла пройти складне лікування й зараз працює менторкою у Національному реабілітаційному центрі UNBROKEN, де допомагає пораненим військовим повернутися до цивільного життя. Своєю мужністю та надзвичайною силою духу Вікторія підтримує наших захисників і вселяє віру в те, що життя не закінчується. Ми все частіше бачимо на вулицях українських міст захисників, які повертаються з фронту з різними пораненнями. На жаль, люди отримують складні травми й у мирному житті. І не опускають рук, надихають і мотивують. Вони повертаються до активного життя й навіть виходять на світові подіуми, представляючи Україну, нагадуючи про жахливі наслідки, які приносить війна.

Історію Вікторії, її шлях в UNBROKEN, про реабілітацію поранених та їхню адаптацію до мирного життя – читайте далі у матеріалі 24 Каналу.

Пам’ятаю все з того вечора, – Вікторія Хемич про ДТП та реабілітацію в UNBROKEN

Тоді вже тривала повномасштабна війна, але Вікторія отримала поранення не від російської ракети. Вона потрапила під колеса маршрутки в центрі рідного Львова. Під час цієї трагедії дівчина була при свідомості. Водій протягнув її 6 метрів за пішохід, а ліва нога потрапила під переднє колесо. Лікарі боролися за ногу Вікторії, але так і не змогли врятувати. Саме цей трагічний випадок привів нашу героїню в UNBROKEN.

На 27-й день після ампутації я стала на протез. Це був один з найкращих днів у житті, адже, лежачи в реанімації, я точно знала, що буду ходити й повернусь до активного життя,
– пригадала Вікторія.

Спочатку дівчина потрапила в UNBROKEN як пацієнтка. Не приховує, що була здивована умовами та ставленням лікарів і всієї команди до пацієнтів. І це безпосередньо додавало мотивації до реабілітації. А після закінчення лікування Вікторії запропонували залишитись в команді “Незламних” й вона погодилася. І з того моменту долучилася до процесу реабілітації військових.

Вікторія Хемич в UNBROKEN / Фото з особистого архіву дівчини

Не очікувала, що це буде так жахливо, – чому всім пацієнтам необхідна реабілітація

В UNBROKEN звертаються не лише військові, а й цивільні з різними видами поранень. І реабілітація потрібна незалежно від того, яка ця травма. Зараз в центрі організовують виїзди на події, запрошують гостей, влаштовують для пацієнтів дозвілля. Вікторія пригадує, що коли вона проходила реабілітацію, такого ще не було. І через це її перший досвід виходу за межі центру був травматичний.

“На Новий рік я відпросилася додому. Їхала з думками, що повертаюсь, що все буде, як колись, до травми. Але навіть не очікувала, що це буде настільки жахливо. Тоді я ще не мала протезу. У реабілітації все було просто – тебе сприймають і на кріслі колісному, і на милицях. Там панувало повне прийняття. А поза межами центру все навпаки. Різкі й жалісливі погляди. Деякі люди просто відвертали голови. У такі моменти хотілося провалитися крізь землю, лиш би не стикатися з цим. Вже не кажучи про побут, адже на милицях я навіть чашку самостійно донести не могла. А погуляти з собакою… Це був другий етап мого прийняття ситуації”, – поділилася Вікторія.

Я повернулася в реабілітаційний центр з єдиним бажанням – стати повністю самостійною. А коли почала там працювати, дуже хотіла відсторонити військових від ситуацій, з якими стикалася сама,
– наголосила дівчина.

Тоді Вікторія взяла активну участь у рекреаційній діяльності, особливо, коли пацієнти вперше виходили за межі реабілітаційного центру.

Ідея полягає в тому, щоб ще в процесі реабілітації повертатись до звичного життя,
– пояснила дівчина.

Військових, які потрапляють у “Незламні”, возять на більярд, у театр, кіно, боулінг, на риболовлю, футбольні матчі. Й коли це відбувається у компанії побратимів, то є менш травматичним, аніж поодинці.

Поступово повертатися до звичного життя – дуже важливо. Часто в роботі з пацієнтами я відштовхуюсь від їхніх побажань: що відвідати, кого запросити, які майстер-класи провести тощо. Так само закликаю вчити щось нове, відвідувати лекції й майстер-класи для освоєння нових навичок. Бо, як показує практика власного життя, все може повернутися на 180 градусів. Вчитися новому ніколи не пізно,
– розповіла дівчина.

Для перегляду всіх фото гортайте вправо

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений UNBROKEN Ukraine (@unbroken.ukraine)

Хочеться сприяти тому, щоб людей з різними травмами сприймали за людей, – про участь у тижнях моди

Улітку цього року Вікторія долучилася до берлінського тижня моди. Вона разом з ветераном Євгеном Швабом, який також був пацієнтом UNBROKEN, вийшли на подіум, представляючи український бренд вуличного одягу PLNGNS. Його концепція – дати речам нове життя. Нові колекції його майстри створюють зі старого вживаного взуття.

Я погодилась, не вагаючись. Дуже хочеться сприяти тому, щоб людей з травмами сприймали за людей, а не “ой, яка бідна, нещасна”. І, звісно, привернути увагу до нашої країни, де досі йде війна, показати її наслідки,
– пояснила Вікторія.

Вікторія Хемич на берлінському тижні моди / Фото з особистого архіву дівчини

А вже у вересні Вікторія вийшла на подіум українського тижня моди. Вона стала єдиною дівчиною, яка представляла чоловічий бренд одягу Andreas Moskin. Як з’ясувалось, така співпраця сталася випадково.

Ми зустрілися на вулиці (сміється – Show 24). Коли поверталася з роботи, до мене підійшли хлопець з дівчиною. Запропонували взяти участь в українському тижні моди. Я погодилася, але не поставилася до цього серйозно. А потім, коли запросили на примірку, зрозуміла, що таки не жартували (сміється – Show 24),
– пригадала Вікторія.

Найважчими для Вікторії є моменти перед показами. Насправді вона дуже хвилюється, хоча й не показує цього зовні.

Коли йду подіумом, здається, що в цей момент все завмирає. І залишаєтесь тільки ти, подіум і світло,
– зізнається Вікторія.

Вікторія Хемич на показі Andreas Moskin / Фото з особистого архіву дівчини

Засновники бренду Andreas Moskin в інтерв’ю 24 Каналу розповідали, що зараз найважче – це, звісно, людський ресурс. І власне такі події, як Ukrainian Fashion Week дозволяють команді показати, що бренд визнають, що бренд творить класну історію, соціальну історію зокрема.

На той показ дизайнери не запрошували професійних моделей. Колекцію представляли чоловіки на протезах, а також Вікторія. Андреас та Андрій хотіли показати, що це нормально. Що вони теж можуть творити, ходити по подіуму. І це надихає всю команду. І тоді люди хочуть ще більше вкладати в себе і творити історію українського бренду.

Не потрібно жаліти, – Вікторія про те, як правильно спілкуватися з пораненими

Військові та цивільні, які постраждали під час російської агресії, повертаються до життя у мирних містах. Вони долучаються до різних сфер діяльності, стають прикладом і мотивацією для інших та один для одного. А суспільству необхідно навчитися правильно приймати їх, допомагати реабілітуватися та повернутися до звичного життя.

Попри травму, це людина. Не потрібно жаліти. Якщо щось дуже хочеться зробити для цієї людини – треба спершу запитати, чи можна. Ніби банально, але поважаймо особисті кордони,
– підкреслила Вікторія.

“Спілкуючись з військовими, я щоразу більше захоплююся ними. Кожен герой має свою історію, переживання, мрії. І маленькими кроками йде до своєї мети – відновлення”, – додала дівчина.

Протез – це зовсім не вирок. Життя можна пристосувати. Ба більше – воно може бути навіть кращим, ніж раніше,
– каже Вікторія.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений Вікторія (@_khemych_)

Вікторія Хемич – приклад незламної жінки, яка вміє мотивувати, підтримувати, розуміти. Яка показує, що, попри будь-які життєві труднощі, травми тощо, можна приносити користь, допомагати тим, хто цього потребує. І в цьому є її надзвичайна краса.

І ця краса є в кожному з нас, варто лише її розгледіти, наголошує Вікторія: “Приймати себе у різних станах. І насолоджуватися життям, бо ніхто не знає, що на нас чекає завтра”.

Христина Кобак