Роман Мазлай із Лозок мріє стати офіцером і вдруге пішов на фронт

Роман Мазлай із Лозок мріє стати офіцером і вдруге пішов на фронт. ато, роман мазлай, військовослужбовець, поранення, інвалідність

Роман Мазлай із Лозок мріє стати офіцером і вдруге пішов на фронт. ато, роман мазлай, військовослужбовець, поранення, інвалідністьРоман Мазлай (посередині)

Роман Мазлай із села Лозки – нині військовослужбовець ЗСУ контрактної служби. Йому 34 роки. У 2015 році мобілізований до війська, служив під Маріуполем та Мар’їнкою. Має бойове поранення та інвалідність, дуже любить співати народних пісень. Тато Гнат Семенович і мама Ольга Василівна померли майже один за другим – у 2014 та 2017 роках. Всіх їх у сім’ї шестеро було, але сестричка раніше від менінгіту померла. Тепер отак гуртом і тримаються – три брати та дві сестри, пише Володимирець.City.

23 травня в Україні відзначали День Героїв. І хоч через карантин заходів та відзначень не було, але не згадати про цих людей – гріх, як і нехтувати їх заслугами. Жоден із хлопців чи дівчат, хто нині в зоні операції об’єднаних сил чи в АТО були, не погодиться зі статусом героя, бо не вважають себе такими. Десятки разів доводилось чути: «Та ну, який я герой, я робив те, що має зробити кожен на моєму місці – захищати країну, бо війна!»

Співав фольклор, але забрали до війська

З Романом я познайомилась у 2017 році. Веселун і живчик, непосидючий, завжди випромінює позитив. Лиш потім дізналась, що цей хлопчина пройшов пекло російсько-української війни з втратами здоров’я. А ще він дуже любить співати та має гарний баритон. Поки не пішов до війська, був з братом Віктором «на пару» учасником лозківського народного аматорського фольклорного гурту «Родинонька» і їздив з ними фестивалити.

Пораненого Романа врятували лікарі, але лишився інвалідом

Мобілізували до війська у «четверту хвилю», в лютому 2015 року. П’ятнадцять місяців війни не минули без втрат – під Кураховим снайперська ворожа куля з «есведешки» зі зміщеним центром навиліт пройшла через праву руку і півбока. Тоді його, непритомного, швидко витягли з бою, доставили в Дніпро у «Мєчнікова», а згодом у Київ. Кілька складних операцій врятували життя Романа та не змогли повністю відновити здоров’я. Його права рука вже не працює як раніше, і часто бувають судоми, хоч Роман і намагається не звертати на це увагу.

Уже потім сестра Тетяна розказала, що за здоров’я Романа аж у Почаєві подавала на службу та у всі найближчі храми. А до матері він, поранений, не дзвонив і всім заборонив казати комусь про це – матір беріг.

Роман Мазлай із Лозок мріє стати офіцером і вдруге пішов на фронт. ато, роман мазлай, військовослужбовець, поранення, інвалідність

На війні до смерті важко звикнути

Як і всі мобілізовані спочатку пройшов навчання на полігоні, а згодом воював солдатом, в обслузі гранатометного взводу під Маріуполем та Мар’їнкою. Той період війни був жахливим, каже Роман Гнатович.

А взагалі психологічно нестерпно і неможливо звикнути до обстрілів та реальних смертей поряд. Якраз над їх розміщенням літали «вертушки» – санітарні гелікоптери, що перевозили вантаж «300» та вантаж «200» до госпіталю у Дніпрі.

У госпіталі футбол дивились через вікно

Центральний київський госпіталь, де лікувався Роман після поранення, розміщений поблизу стадіону «Олімпійський».

– Мене тоді тричі на день капали, а на стадіоні йшов якийсь важливий футбольний матч. У нас був маленький телевізор у палаті і хлопці дивились футбол, вболіваючи. А через відкрите вікно дуже добре чути було ту гру, бо ж поряд! То всі покинули телевізор і пішли на вікно, посідали дивитись і слухати. А мені теж так хотілось встати до них! – згадуючи, розповідає Роман Гнатович.

Роман Мазлай із Лозок мріє стати офіцером і вдруге пішов на фронт. ато, роман мазлай, військовослужбовець, поранення, інвалідність

З Володимиром Шелягом разом були в «учєбці»

Коли потрапив в «учєбку» в Рівному, то зустрів там Володю Шеляга з Хиноч (нині покійного). Разом проходили вишкіл цілий місяць. Потім Володимира – в розвідку, а Романа – у «чотирнадцятку»; так і розійшлись. Роман згадує, що «Фізрук», як там називали Володимира Шеляга, був завжди в гуморі та сипав анекдотами.

Тож, дізнавшись про його смерть, Роман довго приходив до тями від жалоби за побратимом. Пам’ятає те трагічне для Володимира третє червня 2015 року та обов’язково пом’яне земляка.

Має відзнаки та мрію про військову кар’єру

Сьогодні Роман Мазлай – зв’язківець. Має відзнаки: від Філарета медаль «За жертовність та любов до України», медаль «Учасник АТО», від Рівненського військкомату – нагрудний знак «Інвалід військової служби», від володимирецької ветеранської спілки учасників бойових дій – відзнаку «За оборону рідної держави». А у 2019 році від Президента України отримав подяку та медаль «За участь в АТО».

П’ятого травня лозківчанин Роман Гнатович Мазлай отримав звання «старший солдат». Планує продовжити й далі службу, бо має маленьку амбітну мрію – дослужитись до честі отримати звання офіцера Збройних Сил України.

Людмила Босик

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*