«Сашко, у тебе немає рук»: український боєць морської піхоти втратив у Маріуполі обидві руки, але вижив та одружився

Морський піхотинець Олександр Пікуй був серед захисників Маріуполя від початку російського вторгнення. Під обстрілами російських «Градів» та «Ураганів», 32-річний боєць втратив обидві руки. Його евакуювали до підвалу «Азовсталі», а звідти дивом змогли вивезти вертольотом на підконтрольну Києву територію.

Незважаючи на тяжке поранення, Олександр вижив. Спочатку його прооперували у Дніпрі, а зараз військовий проходить реабілітацію у місті Трускавець у Львівській області.

“Коли почалася війна, нам командир сказав стояти. Ми стояли 5-7 днів, скільки могли. Ну а потім ми вже не могли, – розповідає Олександр. – По нам “працювали” і гелікоптери, і літаки, і танки – все, що могло стріляти. Ми не могли так довго триматися, і командир сказав відступати.

Бійці відійшли від своїх позицій углиб Маріуполя, але російські війська продовжували обстрілювати українських військових та мирне населення з тяжкого озброєння.

“Вони почали “Градами”, “Ураганами” стріляти з усього, що могло стріляти. Випускали вони по нам на добу 1000 снарядів, а наші у відповідь – десятки, 10-15, – згадує Олександр Пікуй. – Чому так? Тому що мало було снарядів і треба було заощаджувати, бо ми в кільці вже були».

28 березня підрозділу Олександра довелося знову довелося відійти з позиції. Саме тоді він отримав серйозне поранення.

“Я перебігав дорогу і відчув у правій руці біль, дуже сильний. І в лівій теж, – розповідає морпіх. – Коли я поранення отримав, впав. Кричу, дуже довго. Пам’ятаю, що біля мене дуже багато хлопців, які теж лежали. Мене схопили хлопці, які там були, і затягли в броньовану машину під назвою “Козак”.

Пораненого Олександра військові сховали у міському бункері. Що це було за місце, чоловік не пам’ятає: він розповідає, що разом із ним там було багато тяжко поранених військових і дуже мало медиків.

Украинский морпех Александр Пикуй потерял обе руки в боях за Мариуполь. Его чудом спасли и эвакуировали на вертолете из осажденной "Азовстали". Сейчас Александр ждет протезирование и совсем недавно женился. Корреспондент НВ навестил морпеха в больнице pic.twitter.com/fSQiI1ocAk

— Настоящее Время (@CurrentTimeTv) May 31, 2022

“Пам’ятаю, що мені надавали першу медичну допомогу, ставили крапельниці. Пам’ятаю, дуже багато хлопців, братів, сестер поранених, хто тяжко, хто легко, – розповідає Олександр. – На всіх був один хірург, один помічник, 2 санітари та 4 медсестри. Це людина на 200. Вони цілодобово працювали постійно”.

Олександр каже, що не одразу усвідомив, що він більше не має рук.

“Я прокидаюся, там лікарі ходять, санітарки. Я питаю: “Що зі мною? У мене все руки на місці? Тому що я їх не відчуваю”, – згадує він. – А санітарка мовчить, нічого не каже. Я раз, вдруге, втретє її про це питаю. А потім вона каже: “Так, Сашко, у тебе немає рук”. Очі примружив, у мене сльоза потекла. Це дуже боляче, розумієте?”

Потім морпіха змогли перемістити на територію заводу “Азовсталь”: цей район українським військовим вдавалося утримувати найдовше у Маріуполі майже три місяці.

“Ми чекали наші гелікоптери, що вони прибудуть. Але гелікоптери не приходили, бо за нашими гелікоптерами шпигували, не давали нас забрати, – згадує він. – Але одного дня нас вдалося забрати з “Азовсталі”.

Незважаючи на тяжке поранення, Олександр вижив. Спочатку його прооперували у Дніпрі, а зараз військовий проходить реабілітацію у місті Трускавець у Львівській області. Він зателефонував рідним та розповів про поранення. Тетяна, його дівчина, з якою вони два роки були разом, спочатку йому не повірила.

“Він мені зателефонував і сказав, що він у лікарні і що в нього рук немає, – розповідає вона. – А я ще така, сказала: “Та гаразд!”, бо він любить з мене пожартувати, поприколюватися! І я йому не повірила! А він каже, що фотографію скине. І коли медсестра його сфотографувала та фото скинула, тоді я повірила”.

Олександр боявся, що його кохана його покине після того, як він втратив руки. Та Тетяна Олександра не залишила. Навіть навпаки: погодилася стати його дружиною.

“Вона зайшла без сліз, одразу до мене прибігла, поцілувала. У мене усмішка з’явилася миттєво! Все полегшало. Потім бачу: мама заходить, сестра заходить. І мені взагалі стало легше”, – згадує військовий.

“Я став навколішки, сказав гарні слова, подарував їй обручку, – розповідає Олександр про те, як пропонував Тетяні. – Я замотав його в бинт і кажу: “Допоможи мені розв’язати бинт”. Вона розв’язує – а там колечко лежить. Я говорю: “Ти згодна бути моєю дружиною?” А вона відповіла: “Так”.

Нещодавно Олександр із Тетяною розписалися у Трускавці. Протезів у Олександра поки що немає, і одягнути обручку на палець він не може. Тому на весіллі наречена повісила йому обручку на шию на ланцюжку. Тетяна завжди поруч із чоловіком: допомагає йому їсти і навіть голитися. Але Олександр каже, що не хоче бути їй тягарем, і вчиться працювати на комп’ютері пальцями ноги.

“Я планшет “клацав”, потім ногами мишку, ноутбук. СМС відправляю через голосові, – з гордістю каже він. – Я скоро автомати розбиратиму-збиратиму ногами!”

Протези Олександру лікарі планують встановити за півроку.

“Ми його готуємо до протезування, загалом усе йде нормально, – каже Богдан Блистів, завідувач відділенням реабілітації лікарні м.Трускавця. – Це буде повноцінне, ну на відсотків на 70-80, залежно у кого як, відновлення кінцівок. Цього достатньо для самообслуговування, для нормального перебування в соціумі”.

Морпіх каже, що вже після перемоги України в Маріуполі він мріє потиснути руки своїм товаришам по службі – морпіхам, які зараз опинилися в полоні. І ще він мріє обійняти рідних.

“Звичайно, дуже хочеться моїх рідних обійняти. Але я знаю, що більше їх не зможу обійняти руками. Тому я їх обіймаю душею”, – каже військовий.

t1.ua