Сильний духом: чернігівець Богдан Барабаш хоче бути таким, як усі ровесники

Сильний духом: чернігівець Богдан Барабаш хоче бути таким, як усі ровесники. богдан барабаш, ліцей, навчання, самореалізація, інвалідність

Сильний духом: чернігівець Богдан Барабаш хоче бути таким, як усі ровесники. богдан барабаш, ліцей, навчання, самореалізація, інвалідність

В учня Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту Богдана Барбаша, за словами педагогів, батьків і друзів, душа й руки золоті. Він займається різьбленням по дереву, робить меблі, вміло куховарить, опікується молодшими сестричками, гарно танцює. Попри проблеми зі здоров’ям і труднощі в навчанні, почувається щасливим і «таким, як усі», пише Час Чернігівський.

Директор навчального закладу Максим Поджарий стверджує, що і вчиться він подекуди краще, аніж випускники загально-освітніх шкіл.

Улюбленець педагогів і дітвори

Торік, на вісімнадцятиліття, Богдан запросив своїх улюблених педагогів – директора Чернігівського навчально-реабілітаційного центру №2 Регіну Гусак і вчителя трудового навчання Андрія Дубка. Свято було сімейне: окрім батьків, лишень двоє гостей – наставники, яким хлопець довіряє, з якими постійно спілкується і до чиїх порад дослухається. Саме вони допомогли йому повірити в себе, позбутися комплексу неповноцінності й розвинути здібності.

При зустрічі Регіна Вікторівна та Андрій Миколайович також із теплотою й любов’ю розповіли про колишнього учня.

– Старанний, безвідмовний, завжди готовий допомогти діткам зі складнішим станом здоров’я, Богдан був улюбленцем і педагогів, і наших вихованців. Менші за віком хлопчики й дівчатка липнули до нього, мов реп’яшки. Когось погладив по голівці, іншому поміг надіти рюкзачок чи зав’язати шнурочки на взутті, домалювати малюнок або доліпити фігурку з пластиліну, – згадує Регіна Гусак. – Усе це мимоволі, залюбки, бо має молодшого брата і трьох сестричок. А ще постійно брав участь ледь не в усіх масових заходах – виставках, конкурсах, змаганнях, концертах. Танцював в ансамблі «Щастя є».

Сильний духом: чернігівець Богдан Барабаш хоче бути таким, як усі ровесники. богдан барабаш, ліцей, навчання, самореалізація, інвалідність

Допитливий, добродушний, компанійський, Богдан Барбаш почувався в центрі, мов риба у воді.

– Великий трудяка. Бувало запізнювався на перший урок, але не тому, що проспав чи хотів десь погуляти, – розповідає Андрій Дубок. – Він вставав удосвіта й пішки йшов кілька кілометрів до гуртожитку, де живе мати і менші діти. Забирав сестричку Вікторію, вів її до школи, бо хвилювався, щоб не заблукала на вулицях Чернігова. А потім пішки – вже до нашого центру. Коли закінчувались уроки, додому не квапився. «Чим допомогти, Андрію Миколайовичу?», – запитував щоразу. Богдан був на ти з деревом – різьбив, щось стругав чи вирізав. Опікувався іншими учнями з особливими потребами. Тоді знову повторював зворотній шлях: йшов за сестричкою, відводив її додому, повертався до будинку, в якому проживає зі старшим братом і цивільним чоловіком матері.

Сильний духом: чернігівець Богдан Барабаш хоче бути таким, як усі ровесники. богдан барабаш, ліцей, навчання, самореалізація, інвалідністьАндрій Дубок та Богдан Барабаш

Улітку минулого року після закінчення десятого класу хлопець працював у згаданому центрі двірником. Заробітну плату віддавав мамі, бо в багатодітній родині з грошима сутужно. Главі родини приватне підприємство «Чернігівський радіоприладний завод», де Володимир Бондаренко працював до звільнення у зв’язку зі скороченням, заборгувало майже 119 тисяч гривень. Судова тяганина триває, але надії на виплату коштів примарні. Дітей треба ж годувати й одягати.

Після пожежі в приватному будинку, де живе Богдан, будівельних робіт нині непочатий край. Отож щодня щось прибивають, підфарбовують чи підклеюють, відшкрібають від кіптяви стіни.

– Це Богданова робота, – хвалить його Володимир Бондаренко, вказуючи на рівненьку стелю, підбиту гіпсокартоном. – Руки в хлопця золоті. За будь-яку роботу береться.

Можливо, чогось би Богдан і не зробив, але обставини в багатодітній і малозабезпеченій родині склалися так, що саме він – надія й опора матері як в хатніх справах, так і з вихованням молодших сестричок (найменшій минуло шість років).

До праці привчений з малечку. Навчився і куховарити, і город порати, і в хаті лад навести. Можливо, через постійну заклопотаність і друзів не мав поза навчальним центром. В училищі йому теж спілкуватися поза уроками ніколи – завжди квапиться додому.

Особливій людини живеться нелегко

З першого класу Богдан Барбаш – вихованець Чернігівського навчально-реабілітаційного центру №2, де здобувають неповну середню освіту діти з особливими потребами. Такі навчальні заклади, як і інклюзивні установи, – можливість для таких діток набути знань, навчитися комунікувати з однолітками, долучитися до всіляких масових заходів.

– На жаль, українське суспільство, деякі роботодавці, ще не готові сприйняти людей із порушеннями мовлення, з інтелектуальними вадами як повноцінних, – резюмує Регіна Гусак. – Або жаліють осіб з обмеженими фізичними можливостями, або відверто зневажають і обходять стороною. Хоча наші випускники цілком інтегровані в трудові колективи. Маємо з десяток надійних партнерів, які охоче беруть їх на роботу – і по закінченні навчання, і після здобуття робітничих професій. Ким працюють? Робітниками з обслуговування приміщень, двірниками, швачками, малярами, штукатурами. Можуть самі себе утримувати.

Сильний духом: чернігівець Богдан Барабаш хоче бути таким, як усі ровесники. богдан барабаш, ліцей, навчання, самореалізація, інвалідністьЗ Регіною Гусак

Богданова мати, Людмила Барбаш, не вагаючись, вирішила не водити сина по медичних комісіях для підтвердження дитині групи інвалідності. Боялась, щоб з хлопця потім не насміхалися й не дражнили однолітки. Тривожилась, що після стаціонарного лікування у відповідних закладах він на все життя матиме тавро «психа». Звісно, в сімейному бюджеті соціальні виплати були б не зайві. Але вирішила інакше: син зароблятиме на життя фізичною працею, буде не «академіком», а робітником.

Навчання з дитинства давалося Богданові нелегко – підводила пам’ять, губилися слова й цифри, не любив декламувати вірші. Особлива морока – фізика, алгебра, хімія й геометрія. Улюблений предмет – трудове навчання, якому в навчальній програмі приділялась велика увага. Тому й обрав професійний ліцей, де зможе опанувати три робітничі професії – штукатура, маляра і плиточника-лицювальника.

У залізничному ліцеї навчаються ще два випускники згаданого центру – Роман Бондар і Владислав Пресний. За словами директора Максима Поджарого, всі троє хлопців прийняті до ліцею на загальних підставах і навчаються в звичайних групах.

До стипендії не дотягнув

У Чернігівському професійному залізничному ліцеї навчався раніше старший брат Іван (у ті роки СПТУ №5). Отож схвалив вибір Богдана. Будівельні професії затребувані на ринку праці. Рідні хлопця впевнені, що без роботи Богдан не сидітиме. Поки ж теорію закріплює, ремонтуючи будинок.

– Дисципліни спеціалізації мені подобаються, підручники завжди під рукою. А ось англійську мову страх як не люблю. У реабілітаційному центрі такого предмета не було. Вивчаю її з нуля, – зізнається Богдан при зустрічі.

Незвичні іншомовні слова не запам’ятовуються і складно вимовляються.

Сильний духом: чернігівець Богдан Барабаш хоче бути таким, як усі ровесники. богдан барабаш, ліцей, навчання, самореалізація, інвалідністьРобота двірника

– У мене двійка з англійської – і до стипендії не дотягнув, – каже хлопець. – Та мені допомагатиме в усьому асистент майстра виробничого навчання.

Такий педагог в ліцеї працює лише з лютого – майже перед карантином і переходом на дистанційне навчання. Не встигли налагодити комунікацію й спланувати графік додаткових занять.

– Усе буде добре, – запевняє Максим Сергійович. – Навчальний рік завершується наприкінці червня. Є можливість попрацювати, постаратися довчити все і виправити оцінки. Богдан дуже старанний і відповідальний. Не пропустив жодного заняття.

Глобальні цілі є. Толерантності ще бракує

Розповідаючи про різноманітні масові заходи, проведені за активної участі благодійників, партнерів, батьків вихованців, Регіна Гусак поінформувала ще й про майбутні соціальні проекти. Зокрема, відкриття кав’ярні-пекарні, де діти з особливими потребами і випускники центру зможуть відпрацьовувати на канікулах та після закінчення навчання. Приватний підприємець Олег Олійник, власник кав’ярні Lucky Coffe, проводив для учнів майстер-класи. Дітям дуже сподобалося.

– За Богдана Барбаша не хвилююся: він зможе самореалізуватися. Знайде роботу, зароблятиме гроші й забезпечить себе, – впевнена Регіна Вікторівна. – Соціальні проекти допоможуть іншим вихованцям, що вчаться ремеслу в нашому центрі. Діти з інвалідністю постійно беруть участь у міських і обласних інклюзивних конкурсах нарівні з однолітками, які не мають проблем зі здоров’ям. Традиційними стали «Космічні мандри в майбутнє». Виставки творчих робіт, сувенірів і виробів з різних матеріалів дивують і публіку й журі.

Голова правління Чернігівського відділення Спілки самаритян України Наталія Анісімова, одна із співорганізаторів конкурсу «Космічні мандри у майбутнє», впевнена, що подібні заходи допомагають дітям з особливими потребами знайти нових друзів, продемонструвати власні таланти й вміння, позбутися невпевненості. А ще розвінчують стереотипи та об’єднують родини, в яких виховуються особливі діти.

Сильний духом: чернігівець Богдан Барабаш хоче бути таким, як усі ровесники. богдан барабаш, ліцей, навчання, самореалізація, інвалідністьНаталія Анісімова

– Запам’ятала Богдана Барбаша як активного учасника дитячих свят, організованих громадською організацією Funni Fest, яку теж очолюю. Він був найкращим Зайцем. Вихованці громадської організації «Голос батьків», що опікується родинами з особливими дітьми, часто запитують мене: «А де той веселий заєць?», – розповіла Наталія.

Громадська активістка зазначає, що в суспільстві останнім часом змінюється ставлення до дітей з інвалідність. Люди стають гуманніші, милосердніші й добріші. У ході спільних заходів об’єднуються не тільки діти, але й батьки.

– У Чернігові все частіше проводяться благодійні аукціони творчих робіт, де реалізуються витвори дитячих рученят. Проект «Диво – це Я» засвідчує, що діти з обмеженими фізичними можливостям не менш талановиті й креативні, аніж звичайні хлопчики та дівчатка, – поділилась думками Наталія Володимирівна. – Суспільство починає по-іншому сприймати такі родини й інклюзивних дітей. Інклюзивні діти мають право бути повноправними членами суспільства, навчатися, працювати.

З Регіною Гусак і Наталією Анісімовою ми говорили й про Цілі сталого розвитку. Передусім, про ціль №10, яка декларує рівність усіх людей та їх активну участь в соціальному, економічному і політичному житті незалежно від їхнього віку, статі, інвалідності, раси тощо. Скорочення нерівності сповна ще в перспективі.

Робити більше, ніж можемо

Безперечно, що світ завжди виглядає світлішим, якщо ми робимо щось добре один одному, а не тільки дбаємо про себе. Богдан Барбаш зігріває теплом душі й серця рідних, дарує радість дітям. Він хоче бути щасливим – і йому допомагають педагоги. Самотужки йому було б значно важче.

Сильний духом: чернігівець Богдан Барабаш хоче бути таким, як усі ровесники. богдан барабаш, ліцей, навчання, самореалізація, інвалідністьНа 18-ліття з найближчими людьми

– Найчастіше я дякую Богу за тих людей, які випадково чи не випадково з’являються в моєму житті, в стінах навчально-реабілітаційного центру і разом зі мною виконують нелегку, але надзвичайно потрібну місію – допомагають дітям з особливими потребами, – зізнається Регіна Гусак. – Проявити творчий потенціал, показати результати спільної роботи і приклад взаєморозуміння між дітьми з обмеженими можливостями і звичайними.

Не дивно, що Богдан Барбаш з букетом квітів приходить до навчального центру і в День учителя, і в день народження своїх наставників. Добром зігріте серце не охолоне.

Ольга Чернякова. Фото автора та з архіву Регіни Гусак

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*