Тамара Лукач зайнялася спортом, подивившись трансляцію Паралімпійських ігор її мрія – захищати честь України на наступній білій Олімпіаді

Тамара Лукач зайнялася спортом, подивившись трансляцію Паралімпійських ігор її мрія – захищати честь України на наступній білій Олімпіаді. тамара лукач, аварія, паралімпійка, тренування, інвалідна коляска

Тамара Лукач зайнялася спортом, подивившись трансляцію Паралімпійських ігор її мрія – захищати честь України на наступній білій Олімпіаді. тамара лукач, аварія, паралімпійка, тренування, інвалідна коляска

Реконструйований будинок із мансардою подружжя Ковалів у Келечині, в якому розташувалися й затишні відпочинкові кімнати для гостей, нагадує агрооселю. Щоправда, його вже напівжартома нарекли філією Західного реабілітаційно-спортивного центру Національного комітету спорту інвалідів України, розташованого в с. Яворів на Львівщині.

Річ у тім, що тут завжди щиро приймають закарпатських паралімпійців, котрі, повертаючись із тренувального збору звідти, зупиняються на кілька днів і продовжують шліфувати спортивну майстерність із лижних перегонів та біатлону. Ще б пак – стадіон за кількадесят метрів, господиня дому, пенсіонерка Марія Михайлівна, бездоганно куховарить, а її чоловік Василь Андрійович, учитель фізкультури місцевої школи й водночас головний тренер із зимових видів спорту обласного відділення «Інваспорт», додатково «дресирує» на засніжених трасах своїх вихованців. Тут неодноразово бували теперішній бронзовий призер етапу Кубка світу Сергій Романюк із Рахівщини, Андріана Капустей із Мукачева, котра торік на ЧС в Канаді завоювала два треті місця, та багато інших. А кілька тижнів тому двері помешкання Ковалів гостинно відчинилися для цілої групи спортсменів із обмеженими фізичними можливостями. З-поміж них найобдарованішою була Тамара Лукач із Тернова (Тячівщина).

Тамара Лукач зайнялася спортом, подивившись трансляцію Паралімпійських ігор її мрія – захищати честь України на наступній білій Олімпіаді. тамара лукач, аварія, паралімпійка, тренування, інвалідна коляскаТамара Лукач зі своїм екстренером Василем Ковалем

…Лихо, як правило, приходить зненацька. Семикласниця Тамара в 2013-му поверталася з відпочинку в Криму. Вже знаходилися близько до рідної сторони, коли водій заснув за кермом – трапилася аварія. Лише вона одна тяжко постраждала, отримавши перелом хребта. Як лікарі не старалися протягом кількох літ, але хвороба прикувала до інвалідної коляски. І все ж навчання дівчина продовжила, школу закінчила на відмінно. З-поміж предметів найулюбленішою була географія, а уроки фізвиховання на той час виявилися не під силу. Спортом захопилася випадково, коли дивилася телетрансляції Паралімпійських ігор із Південної Кореї та вболівала за збірну співвітчизників, передусім її учасника Сергія Романюка, уродженця сусіднього Рахівського району. «А чому б і мені не зайнятися активним здоровим способом життя?» – подумала. І зателефонувала в Закарпатське відділення «Інваспорту», директором якого є Андрій Чегіль. Одразу потрапила під опіку наставника В. Коваля, якого професіональна інтуїція ніколи не підводить. Гарантував, що має неабиякі здібності до лижних гонок і біатлону (сидячий спосіб), а головне – силу волі, яку Тамара демонструвала з самого початку тренувань. Уже торік за дебюту на зимовому Чемпіонаті України серед паралімпійців Лукач здобула дві бронзові нагороди, минулого травня її зарахували до складу національної збірної країни. Настирливо готувалася до теперішніх стартів етапів Кубка світу в Німеччині, та ба… Під час підготовчого збору в Норвегії через надмірне старання на тренуванні травмувала ногу. У розпач не впала – під час реабілітаційного періоду в Сянках відновлювала спортивну форму. Тут, до речі, в широкому колі спортсменів і наставників, де завжди панує дружня атмосфера, весело відзначила 20-річчя. Її немеркнуча мрія – захищати честь України на наступній білій Олімпіаді й здобути одне з призових місць.

Тамара ділиться своїми захопленнями – полюбляє вечірні прогулянки, читати художню літературу, фотографувати. І особливе хобі – пекти смачні торти, бо колись мала намір стати кондитером. Щоправда, вступила на факультет фізичної терапії Київського університету «Україна». Дуже хотіла навчатися ближче до малої батьківщини, але, скажімо, в УжНУ відсутні умови для студентів її категорії – нема пандусів, спеціальних ліфтів, пристосованих душових, туалетів…

Пишається паралімпійка свою родиною – батьком-священником Василем, матір’ю Надією, котра мусила податися на заробітки в Чехію, бо треба сімейний гаманець підлатати – ліки для доньки дорого коштують. Гордиться й молодшим братом Тарасом, численними друзями, серед яких виділяє односельчанку-ровесницю Оксану. І, звичайно, з глибокою вдячністю мовить про наставників – Андрія Чегіля, Василя Коваля, нового свого тренера Валерія Казакова… Між добрими людьми, незважаючи на фізичні вади, теж щасливе життя, що яскраво засвідчувала чарівна посмішка на обличчі Тамари Лукач. Цей висновок підтвердив, перебуваючи в Келечині, і її земляк Серафим Драгун із Вільхівки. 14-літній хлопчина з Тячівщини вже числиться в резервному дорослому складі національної паралімпійської збірної України.

Василь Пилипчинець

Фото автора

«Новини Закарпаття»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*