Відважний хірург з Глухова після важкого поранення знову повернувся у стрій!

Артур Тоноян більше десяти років життя присвятив лікарській справі. За його плечима значний досвід роботи хірургом у Глухівській міськлікарні. На фронт без жодних сумнівів він рушив весною 2022 року. По-іншому він не зміг, бо знав, як потрібні на війні лікарські вміння.

Дуже швидко рідне місто для чоловіка змінилось зоною бойових дій, турбота про пацієнтів на турботу про побратимів, теплий затишний дім перетворився на сирі холодні окопи, обійми сина на зброю та бронежилет, а в повітрі відчувався постійний смак адреналіну.

Звісно, у нього не було медичної практики надавати допомогу людям в екстремальних спартанських умовах. Та, як сам розповідає Артур Азатович, на лінії зіткнення, часу на роздуми немає – треба діяти тут і зараз без права на помилку. Коротко весь процес неможливо передати словами. Швидкість, ефективність, холоднокровність. Немає режиму, графіків. На війні все по-іншому.

За час служби наш герой сумлінно виконував завдання в районі бойових дій на Херсонському напрямку. За цей період він різне бачив, і багато через що пройшов.

В попередній розмові з журналісткою Глухів.INFO, Артур Тоноян наголошував на тому, що війну не треба романтизувати. Бо війна – це запах горілої людської плоті та болю. І під цим твердим переконанням є вагоме підгрунтя, адже запах власної плоті він відчув 9 жовтня 2022 року після важкого поранення, в результаті чого довелося ампутувати частину лівої кінцівки.

Повертаючись думками у минуле, Артур Азатович говорить, що тоді під вогнем щільної інтенсивності не вижив би. Каже, якщо б його не евакуювали під обстрілами побратими, то іншого шансу на порятунок там не було. Після поранення почався тривалий процес лікування і адаптації до нових умов життя. Згодом, кінцівку йому замінив протез.

А після реабілітації, він прийняв рішення продовжити нести службу разом зі своїми побратимами, які нині чинять опір на Харківському напрямку. Не дивлячись на все пережите, пан Артур продовжує жартувати, та посміхатися. Він підкреслює, що втратив на війні кінцівку, але не втратив бойовий дух та жагу до життя.

Азатович зізнається, спершу було емоційно важко. Наразі на штучну ногу майже не звертає уваги – вже опанував ходьбу і впевнено крокує вперед з вірою у перемогу України:

“Я не міг не повернутися на службу, тому що у нас є незавершена справа. Знаючи, скільки загинуло наших побратимів, душа не бажала повертатись додому. Поки я можу ходити, то буду допомагати тут хлопцям чим зможу. Головне не падати духом, в будь-яких ситуаціях.”, – розповідає лікар про те, чому вирішив продовжити службу навіть після поранення.

Артур Тоноян – справжній приклад того, що попри всі можливі перешкоди треба продовжувати рух до мети. Нині вона в нього одна – це перемога!