З лежачою матір’ю та попри зневіру в порятунок: історії людей з інвалідністю, яких евакуювали на Прикарпаття (ФОТО, ВІДЕО)

Фото: Суспільне Карпати

Без часу на роздуми, втікаючи від бомбардувань, що закладають вуха, з лежачою мамою чи з усією сім’єю, із собакою-рятівником Батоном, попри зневіру у можливість врятуватися і після понад тижневого перебування у бомбосховищі — так люди з інвалідністю з Донеччини, Луганщини та Харківщини виривалися з небезпеки на тихе Прикарпаття. Зараз вони — у Калуській центральній районній лікарні, повідомляє Суспільне.

Історіями евакуації з рідних міст, які обстрілюють і бомбардують російські окупанти, пацієнти поділилися з кореспонденткою Суспільного.

Слов’янськ — Покровськ — Івано-Франківськ. Історія Ольги Мироненко

“Зателефонували о 20:00 і кажуть: “Набрали групу людей з інвалідністю і будемо везти зі Слов’янська в Покровськ. Там ви пересядете на потяг, який їде до Івано-Франківська”. Зібратися не було коли. О 20:00 — вже комендантська година, а о 8:00, коли вже треба було відправлятися, вона ще триває”, — розповідає Ольга Мироненко.

Фото: Суспільне Карпати
“Вже почали обстрілювати Слов’янськ, однак ще несильно. Але там десь ракета вибухне, там — бомба. Тому ми вирішили тікати”, — розповідає Ольга Мироненко

20 квітня вона разом із чоловіком евакуювалися зі Слов’янська, що на Донеччині. Жінка пригадує, тоді у місті було постійно чутно сирени, час від часу — вибухи.

“Вже почали обстрілювати Слов’янськ, однак ще несильно. Але там десь ракета вибухне, там — бомба. Тому ми вирішили тікати. Їхали, звичайно, із запізненням, бо то там стояли, то там щось гуркотіло, “бахкало”. Ми думали, що нас почали обстрілювати”, — розповідає Ольга Мироненко.

“Вже не сподівався на евакуацію”. Історія Анатолія Рогового, який виїхав з лежачою матір’ю

Анатолій Роговий зі Слов’янська пригадує, як із лежачою матір’ю дивом виїхав з міста. Чоловік каже, вже не сподівався на евакуацію, аж поки дружина не сказала, що в місцевих групах є інформація, нібито з міста вивозитимуть лежачих хворих. Чоловік зателефонував за вказаним номером та чекав дня, коли за ним з матір’ю мали приїхати медики.

Фото: Суспільне Карпати
Анатолій Роговий зі Слов’янська пригадує, як із лежачою матір’ю дивом виїхав з міста

“За день-два телефонують: “Вивозять!” Приїжджає до нас бригада швидкої допомоги. Хлопці-волонтери одразу вантажать нас у карету “швидкої”, вивозять у лікарню. Ми чекаємо, хто записався, поки зі Слов’янська всіх звезуть”, — пригадує Анатолій Роговий.

“Від бомбардувань заклало вуха — врятував собака Батон”. Історія Світлани

Через обстріли росіян у селі Довгеньке, що на Харківщині, вціліли всього декілька будинків. Тут до війни жила Світлана із собакою Батоном. Жінка каже, покинути домашнього улюбленця не могла, бо він — її рятівник.

Фото: Суспільне Карпати
Через обстріли у селі Довгеньке вціліли декілька будинків. Тут до війни жила Світлана із собакою Батоном

“Після бомбардування вуха позакладало, а він (собака — ред.) мене — за ногу. Нічого не чую, а він мене — за ногу, і я впала. Літаки прилетіли й почали бомбити. І це за метрів 50 від нас почали падати бомби. Якби не він, то мене вже не було б”, — розповідає Світлана.

У неї — друга група інвалідності. Світлана пригадує, із села її із собакою вивозили військові до лікарні у Слов’янську, звідти вже їхали до Покровська, а потім — потягом до Івано-Франківська.

Фото: Суспільне Карпати

“Тихо їхалося, після бомбардувань — так узагалі тихо. Навіть не чулося пострілів. Ми не знали, куди нас везуть. Приїхали приблизно о 22:00, було темно, і нас відразу по палатах розселили, дали повечеряти. Добре зустріли”, — каже Світлана.

Півтора тижня у бомбосховищі й сердечні прикарпатці. Історія Наталії

Наталія разом із сім’єю виїхала з Гірського, що на Луганщині. До цього вона разом із донькою півтора тижня жили в бомбосховищі. До потяга, який віз людей з інвалідністю, вони сіли випадково. Так і потрапили до Калуша.

Фото: Суспільне Карпати
Наталія разом із сім’єю виїхала з Гірського, що на Луганщині

“Нас прийняли дуже добре. Люди сердечні, їм подяка. Ми не очікували. В нашому місті переважно як кажуть люди: “О! Куди ти поїдеш? Це ж такі гроші треба”. Кому дзвонила в дорозі, кажу: “Їду безкоштовно, нас везуть”. “Та ні, — відповідають, — ти брешеш! Це — неправда, ти платила гроші!” “Я не платила! — кажу. — Я їду безкоштовно”, — переповідає Наталія.

Ситуація з переселенцями з інвалідністю у Калуській лікарні

Фото: Суспільне Карпати
Заступник гендиректора Калуської центральної районної лікарні Валерій Паляниця розповідає, із прифронтових районів Східної України до закладу приїхали 33 пацієнти

Заступник генерального директора Калуської центральної районної лікарні Валерій Паляниця розповідає, із прифронтових районів Східної України до закладу приїхали 33 пацієнти та чотири людини, які їх супроводжували. Більшість із них потребували медичної допомоги.

Степан Пенкалюк, Галина Марійчин