З-під Бахмута – на змагання: боєць ССО з «ведмежою лапою» взяв участь у Іграх Нескорених

Фото: автора та зі сторінки у соцмережі військовослужбовця

Миколу Кобільника, снайпера Окремого третього полку Сил спеціальних операцій впізнають за ведмежою лапою – боєць з позивним «Енейко» має унікальний кудлатий хутряний протез з пазурами.

Цього року він взяв участь у загальноукраїнських відбіркових змаганнях Ігор Нескорених.

Розповідає, що на змагання його зареєструвало його командування.

«Я перебував у Бахмуті під час активної фази бойових дій. Мені прийшло повідомлення від командира мого підрозділу, що я повинен бути готовим, що мене відрядять, аби взяти участь у Іграх Нескорених. Я не сперечався, бо наказ є наказ. Хоча мені не дуже хотілося полишати своїх побратимів, тому що була надзвичайно сильна концентрація бойових дій», – каже він.

Згадує, як у попередні роки вболівав за своїх друзів, котрі брали участь в Іграх Нескорених та тішився їхнім успіхам у спорті. Цього року його друзі не змогли залишити своїх бойові позиції. Тож тепер вони вболівають за нього. І обіцяють після перемоги знову долучитися до команди Ігор.

«Зараз я всім говорю, що не біда, коли ти втрачаєш руку чи ногу. Біда – якщо ми втратимо Україну», – говорить Микола Кобільник.

Для себе він обрав змагання зі стрільби з лука. Увесь інший час боєць підтримує інших учасників, багато з ними спілкується та голосно плескає в долоні, коли вона стартують і фінішують, попри різний результат.

Про себе розповідає, що вже тривалий час служить у підрозділі снайперів. І з дитинства полюбляє стріляти з лука.

«В дитинстві я полюбляв фільми про Робін Гуда. Намагався наслідувати його. Ні. Я не відбирав у багатих та не віддавав бідним. Я майстрував луки та арбалети, робив з очерету стріли. Тому цього разу вирішив обрати саме цей вид спорту. Тим більше, що з ведмежою лапою дуже не побіжиш. А лук це – тихо прийшов, тихо вистрілив і тихо пішов», – жартує військовослужбовець.

Про унікальний протез каже, що його зробили його друзі під спеціальне замовлення у Міннесоті, в США. Але це – парадний протез. Він його береже і не щодня вбирає.

«Я у ньому пройдуся парадом перемоги по площі імені Степана Бандери в Москві. Це вона зараз тимчасово називається Красною. Але ми її перейменуємо», – переконаний боєць.

Микола Кобільник каже, що дуже скоро росія стане провінцією України. І саме українці переможуть росіян, котрі не дають жити не тільки нашій країні, але й всій Європі та всьому світові.

«Це – пухлина всієї Землі. Це – орда, яка не має честі. Вони воюють з дітьми, жінками, старими людьми, руйнуючи будинки. Вони бояться воювати з ЗСУ, тому що відчули, що наші збройні сили – найпотужніша армія у всьому світі. Скільки ми вже тої орди перемололи. Але їх дуже багато», – каже воїн.

Військовослужбовець на війні ще з 2014 року. Повномасштабне вторгнення, 24 лютого 2022 року, його застало на робочому місці.

«Ми про війну знали, ми її чекали. Ми очікували на неї з дня на день, з години на годину. І я навіть зрадів, коли вона почалася. Я побоювався, щоби початок війни не затягнувся на десять-двадцять років. Тому що, якщо би ця війна припала на покоління наших дітей, то вони б її не витягнули. А ми загартовані минулим життям. На наш вік припало становлення незалежної України. І ніхто краще за нас не знає, як треба знищувати ту червону наволоч», – говорить він.

24 лютого 2022 року опів на четверту ранку він, перебуваючи на робочому місці, тільки попросив у Бога сили, аби знищити якнайбільше ворогів. Те, що Україна переможе, військовослужбовець навіть не сумнівався.

«Орда сунула такою великою кількістю, що розум не сприймав як реальність. Ми думали, що це – комп’ютерна гра. Колони йшли, декілька сотень машин та десятки тисяч особового складу. А ми не брали кількістю, ми брали якістю. І зараз ми вже розуміємо, що ми таки були готовими», – розповідає Микола Кобільник.

Йому навіть вдалося евакуювати родини своїх побратимів за кілька годин до того, як у населені пункти Київщини зайшли російські окупанти.

«З Ірпеня ми вивозили їх під шаленими обстрілами. Дякуємо Богові, що нам це вдалося. Вже потім ми дізналися, що багато родин, цивільних, російська наволоч вбила тільки за те, що вони були родичами військовослужбовців», – згадує боєць.

За його словами, перші дні та тижні вторгнення росії в Україну було дуже боляче. Але це треба розказувати, аби не забути.

Після визволення Київщини підрозділ Миколи Кобільника брав участь у боях за Мар’їнку, Лисичанськ, Сіверськодонецьк. А зараз, як вже було сказано, бере участь у боях за Бахмут. І, зазначає, що росія сподівалася на декого з місцевого населення, котре буде зустрічати окупантів з квітами, короваями та з оплесками.

«Ми й зустріли їх квітами: «Гіацинтами», «Піонами» та іншими видами озброєння, яке рвало їх на шматки», – говорить він.

Також боєць поділився з нами своїм передбаченням.

«Найближчим часом ми з вами знов зустрінемося і ви скажете: «Миколо, твоє передбачення збулося». Так от, росія капітулює та розпадеться. І до України приїдуть мільйони і мільйони людей з усього світу, щоби разом з нами святкувати перемогу. А також вшанувати всіх загиблих у молитвах та подяці Богові», – напророкував Микола Кобільник.

Маріанна Попович, для Leopolis.news

Leopolis.news