Віталій Моцний (“Техас”)
Навіть важкі поранення — не перешкода для бійця, який хоче наближати нашу перемогу
Майже одразу після важкого поранення з втратою обох ніг Віталій Моцний (“Техас”) – розвідник 118-ї бригади Сил територіальної оборони Черкаської області – вирішив, що обов’язково повернеться на службу, хоча досі проходить лікування.
Як у вільний від процедур час тренує новачків рідного підрозділу, навчаючи тонкощів ведення аеророзвідки, боєць розповів в інтерв’ю “Телеграфу”.
“Експериментальна” війна
Більшу частину життя Віталій – уродженець Драбова на Черкащині – пропрацював у банківській сфері, а згодом започаткував власний бізнес. До військової справи молодий чоловік стосунку не мав, не проходив навіть строкову службу, хіба що займався як хобі високоточною стрільбою, активно тренувався та брав участь у змаганнях.
– Я завжди був прихильником такого законодавства про зброю, як у США, й особливо штаті Техас (звідси і його псевдо. – Ред.) – одному з найліберальніших в цьому питанні. На відміну від України, де діє дуже багато обмежень, – розповів “Телеграфу” Віталій. – Але я впевнений, що люди повинні мати право легально придбати та володіти зброєю, а також вчитися нею користуватися. І це довели події минулого року, бо з початком повномасштабного вторгнення саме ті, хто на аматорському рівні мали певні навички, одразу стали на захист нашої країни й робили це досить ефективно. Тоді я також побачив, що серед знайомих є попит на навчання безпечного користування зброєю. І до того як я офіційно приєднався до лав Збройних Сил України, на волонтерських засадах проводив відповідні курси, демонстрував на власних зразках зброї, як її заряджати/розряджати, приводити до готовності, куди можна і не можна направляти. Тобто ті ази, які мінімально повинна знати, на мою думку, кожна людина.
Паралельно з веденням курсів Віталій намагався потрапити до армійського підрозділу, де його вміння влучно стріляти могли б принести найбільше користі. Та всі вони на той момент були укомплектовані, тож черкащанин чекав слушної нагоди, заручившись підтримкою колег по снайпінгу.
– Весь цей час я продовжував навчати всіх охочих і чергував на блокпостах разом з місцевою територіальною обороною, – пояснює Віталій. – Але вільно пересуваючись містом, отримав повістку, пішов до військкомату і по черзі був призваний до ЗСУ. Це був червень 2022 року. Потрапив я до підрозділу аеророзвідки 118-ї бригади. Займалися тим, що виявляли техніку ворога і передавали дані нашій артилерії для подальшого відпрацювання. В один з днів, наприклад, коли ми проводили корегування вогню на Бахмутському напрямку, був знищений один танк і дві БМП ворога. І це така щоденна робота на передовій. Загалом дана війна – експериментальна, і на ній вже не можна бути лише снайпером чи кулеметником. В межах одного підрозділу кожен боєць має вміти замінити побратима. Якщо говорити про розвідку, то тут треба вміти й літати на дронах, і обробляти інформацію, і налагоджувати зв’язок.
У червні 2022 року Віталій був призваний до лав ЗСУ та потрапив до підрозділу аеророзвідки 118-ї бригади
До початку осені Віталій виконував бойові завдання в найгарячішій точці фронту і саме там і отримав важке поранення внаслідок влучання мінометної міни у машину.
– Я перебував у кузові пікапа з побратимом, у нього були осколкові поранення, але ситуація трохи краща за мою. Я отримав досить суттєве ураження, міна лягла ближче до мене, – згадує Віталій. – Тих хлопців, які були в салоні, контузило, машина теж серйозно постраждала, але була на ходу, на ній мене і доправили до найближчого шпиталю. Там мені ампутували ноги вище колін, на жаль, зберегти їх не було можливо, бо снаряд вибухнув зовсім поруч. Тож лікарі робили все для порятунку мого життя. Перші години, коли прийшов до тями і зрозумів, що трапилось, пережив дуже великий шок. Звичайно, можна було шкодувати через це, жаліти себе, але, скажімо так, це не на часі, тому одразу вирішив для себе, що буду повертатися до війська.
Проблема вибору
Віталій наголошує, саме мета знову стати в стрій підтримувала його протягом відновлення після операції та подальшого лікування і протезування. Хоча цей шлях був тривалим і непростим.
– Коли після поранення лишається хоча б одне коліно, то період реабілітації значно скорочується, – зазначає військовий. – У моєму випадку, коли відсутні обидва коліна, то потрібно було наново вчитися стояти, тримати рівновагу, підійматися/спускатися сходами. Відповідно, змінюється швидкість пересування та повністю ритм і рівень життя.
“Для виготовлення протезів в Україні використовують складники закордонного виробництва. У мене стопи – з Німеччини, коліна – з Ісландії”, – каже Віталій
Боєць дуже прискіпливо поставився до вибору лікувального закладу для протезування, вивчив інформацію щодо можливостей зробити це як в Україні, так і за її межами.
– В чому проблема першочергового протезування за кордоном? Потрібно виїжджати з країни на тривалий строк, – пояснює свою позицію Віталій. – Плюс, коли ти стикаєшся з цим вперше, не розумієш, що хочеш отримати від встановлених протезів. Тобто тобі спочатку треба покористуватися тими, що порадять фахівці, щоб усвідомлено обрати потрібний варіант. До того ж в Україні вже на високому рівні розвинене протезування, і у військових є можливість обрати державний або приватний центр з переліку тих, які мають укладений договір з Міноборони (я зупинився на тому, що знаходиться у Вінниці). До речі, для виготовлення протезів у нас використовують складники закордонного виробництва. Наприклад, у мене стопи – з Німеччини, коліна – з Ісландії.
“Не маю морального права відлежуватись, – каже Віталій. – Навчаю бійців аеророзвідки”
За словами Віталія, послуги протезування з подальшою реабілітацією були для нього безплатним, як це й прописано на законодавчому рівні. На відповідну допомогу від держави можуть, до речі, розраховувати не тільки військові, а й цивільні, які зазнали важких травм внаслідок збройної агресії росії. Також, розвідник відзначив, що за весь період стикався лише з позитивним ставленням з боку медиків і високо оцінює їхній професіоналізм. Наразі він ще проходить лікування, але від початку квітня 2023 року регулярно навідується до підрозділу.
– У моменти, коли є час між процедурами, я навчаю бійців аеророзвідки, бо вважаю, що не маю морального права відлежуватись, – наголошує Віталій. – Опанувати цей напрям може будь-хто за умови наполегливості та наявності мотивації. Але варто і звертати увагу на індивідуальні особливості кожного слухача, наприклад, наявність гострого зору, швидкості реакції. Тобто, коли даємо теорію, придивляємось, намагаємось з’ясувати, в чому людина буде більш ефективна. Зможе вона безпосередньо літати на дронах чи може проявити себе як технік, тобто ми даємо і навички збірки/ремонту, щоб була можливість на місці реанімувати чи навіть модернізувати БПЛА.
Військові ролі для людини без колін
Віталій також звертає увагу на недосконале законодавство у питанні можливості продовжувати військову службу після втрати кінцівок.
– На жаль, бійці з такими травмами, як у мене, підлягають обов’язковому повному “списанню” з армії, – каже Віталій. – Але я знаю таких військових, для яких повернення до свого підрозділу було їхньою основною метою для одужання і відновлення. Непогано, щоб основним чинником при ухваленні рішення, може людина продовжувати службу чи ні, було би бажання військовослужбовця. Всі ми розуміємо, що на штурм багато хто з нас вже не піде. Але є багато різних ролей, які людина може виконувати у війську навіть в такому стані, як у мене, тобто без двох колін.
“Є багато різних ролей, які людина може виконувати у війську навіть без двох колін”, – вважає Віталій Моцний
За словами бійця, є багаж знань, навички, які він може передати як інструктор чи виконувати бойові завдання як пілот БПЛА.
– Мені не потрібно бігати, пересуватися ногами чи рухатися. Дуже багато ролей, в яких військовослужбовець може реалізуватися, навіть маючи інвалідність I групи. Але таке законодавство: якщо командування не пішло назустріч, не підтримало бажання бійця, його визнають непридатним до служби й він змушений перебувати вдома. Я не кажу, що звільнення з лав ЗСУ після поранення – це погано, бо навіть після цього людина вже у статусі цивільного може приносити користь. Але при наявності бажання вона може і на фронті це робити, наближаючи нашу перемогу.
Дмитро Романов