Глава асоціації незрячих юристів дав оцінку новим держпрограмам з інклюзивного працевлаштування

Глава “Харківської асоціації незрячих юристів” розповів про створення робочих місць для людей з інвалідністю в Україні

Минулого року Кабмін прийняв нову постанову, яка дозволить роботодавцям отримувати компенсацію для облаштування інклюзивних робочих місць. За час повномасштабної війни кількість людей з інвалідністю зросла щонайменше на 300 тисяч і станом на 2023 рік українців з таким статусом є близько 3 мільйонів. Тож держава намагається розробити механізми для інклюзії. Однак чи є вони дієвими?

Соцпортал попросив прокоментувати нові зміни до законодавства Олега Лепетюка — голову “Харківської асоціації незрячих юристів”, організації, яка своїм прикладом показує механізми інтеграції людей з інвалідністю до ринку праці.

Які трудові права мають люди з інвалідністю? Які вимоги є до роботодавців щодо осіб з цієї категорії?

Відповідно до закону про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю, роботодавці мають працевлаштовувати 4% осіб з інвалідністю від загальної кількості працюючих. Якщо до 25 працівників у роботодавця працює, він має влаштувати 1 особу з інвалідністю.

До роботодавців вимагається створити на робочому місці належні умови для праці особи з інвалідністю. Робота особи з інвалідністю в надурочний час, в нічний час може бути лише за згодою особи з інвалідністю.

Одна з головних вимог до роботодавців це не допускати дискримінацію при роботі особи з інвалідністю порівняно з іншими працівниками, які працюють на цьому підприємстві.

Як за новим порядком держава компенсує роботодавцям витрати на облаштування робочого місця для людини з інвалідністю?

В минулому році, в серпні місяці була прийнята постанова Кабінету Міністрів України щодо компенсації роботодавцям облаштування умов на робочому місці для людини з інвалідністю. Передбачається, що на ці витрати можуть роботодавці розраховувати для особи з інвалідністю I групи на компенсацію в розмірі 15-ти мінімальних заробітних плат (станом на 1 квітня 2024 року це 120 тисяч гривень). Тобто це граничний розмір, який роботодавець може витратити на створення на робочому місці особи з інвалідністю умов, і отримати компенсацію у межах 120 тисяч для I групи.

Для II групи це 10 розмірів мінімальних заробітних плат. Компенсація може бути спрямована на те, що до витрат належать придбання необхідних верстатів, обладнання, програмного забезпечення, створення на робочому місці архітектурної доступності, в туалеті, облаштування входів, придбання перил, необхідних меблів і таке інше.

З одного боку цей механізм є привабливим, коли звучить така сума і цілі, але практично воно не буде дієвим механізмом, оскільки є ризики, які не сприяють тому, щоб роботодавці витрачали кошти для працевлаштування особи з інвалідністю.

По-перше, компенсація виплачується лише після того коли роботодавець витратив гроші. Тобто потрібно витратити гроші, працевлаштувати особу з інвалідністю, потім звертатися до Служби зайнятості для того, щоб вона повернула гроші й у разі відсутності коштів у бюджеті служби зайнятості, це є одна з підстав для того, щоб не виплачувалась компенсація.

Банально у Служби зайнятості немає коштів, роботодавець витратив 120 тисяч гривень для I групи й не отримав компенсації й взагалі ці гроші вийшли з його обороту, тому роботодавці не зацікавлені витрачати в такому випадку коштів. І при цьому якщо навіть і отримавши компенсацію, це вимоги є для індивідуального робочого місця, і якщо прийняти замість особи яка звільнилася іншою особу з інвалідністю, то витрачені кошти можуть бути витраченими марно, тому що для іншої особи можливо потрібно буде створення інших умов і витрачання коштів для того, щоб підлаштувати робоче місце саме під цю людину, під її потреби.

До прийняття цієї постанови була передбачена дотація роботодавця до створення на робочому місці особи з інвалідністю умов, якщо вони працевлаштовують особу з інвалідністю зі служби зайнятості, то можна було отримувати таку дотацію. Законодавством це було передбачено, але практично кошти на ці цілі не витрачалися і жодна дотація не була виплачена, не враховуючи про наявність такої правової норми. В такому випадку дуже є ризикованими, саме ці ризики, не будуть сприятливими для того, щоб роботодавці витрачали кошти для облаштування на робочому місці особи з інвалідністю належних умов, тому що ризик втратити кошти й не отримати компенсацію є дуже високим.

Чому держава пропонує такий механізм, адже зараз багато робіт можна виконувати вдома?

Навіть виконуючи роботи вдома, людина з інвалідністю використовує ті чи інші обладнання, ті чи інші пристосування, навіть вдома працюючи особа з інвалідністю має забезпечити простір для своєї роботи. Цей простір має бути облаштований належним чином, тому що виконання функцій життєдіяльності, там прибирання житла, готування їжі, проведення самообслуговування, гігієнічних заходів, вони не є однаковими з виконанням тієї чи іншої роботи.

І тому, якби, навіть виконуючи роботу вдома необхідно забезпечити зручне сидіння, розташування, залежно від того яка робота виконується. Якщо ця робота повʼязана з послугами, це одне, якщо робота є надомною по складанню якихось певних речей, виготовлення якихось виробів, то має бути також і приміщення достатнє для того, щоб зберігати сировину, матеріали й мають бути пристосовані ті домашні умови, для того, щоб саме ця робота виконувалася.

І в такому випадку, з моєї точки зору, компенсацію для отримання допоміжних засобів реабілітації мають отримати не роботодавці, а особи з інвалідністю, тому що, наприклад, коли влаштувалась особа з інвалідністю в державну установу, а в державній установі говорять, що в нас бракує спеціального програмного забезпечення і необхідного компʼютерного обладнання для того, щоб ви працювали, і приймається працівник з інвалідністю на строк по трудовому договору, і це не дає можливості роботодавцю отримати компенсацію за витрати. В такому випадку саме особа з інвалідністю не може придбати необхідне компʼютерне обладнання, ноутбук або брайлівський дисплей, якщо це стосується незрячих, або іншого пристосування і роботодавець не може йому забезпечити.

В такому випадку це призводить до звільнення особи з інвалідністю або в небажані долати ці перешкоди, які повʼязані зі створенням робочого місця. І банально, що у людини з інвалідністю немає коштів для придбання необхідного обладнання або пристосування які їй потрібно, тому що вона не працює, вона не отримує доходи як працівник, а придбати ноутбук, верстак або меблі необхідні для виконання роботи й пристосування, на це потрібно гроші. Особа з інвалідністю має брати або в кредит, або взагалі не звʼязуватися з пошуком роботи.

Як ви оцінюєте нинішнє становище з працевлаштуванням людей з інвалідністю?

В цей час змінюється структура ринку праці, економічні умови в державі, змінюються економічні необхідності, ринкові відносини, вони піддаються впливу воєнного часу, релокація підприємств, скорочення обсягів виробництва, відключення електрики, все це позначається на режимі роботи виробничих підприємств. Тому роботодавці, які мають понад 25 працівників, стикаються з проблемою забезпечення роботою не нижче мінімальної заробітної плати для всіх працівників, не тільки осіб з інвалідністю.

Тож існує латентне безробіття осіб з інвалідністю, часткове безробіття. Це один з виходів, який знайшли роботодавці й особи з інвалідністю, для того щоб саме показувати відсоток працевлаштування і при цьому практично і фактично не забезпечувати роботою осіб з інвалідністю. З одного боку становище працевлаштування осіб з інвалідністю для звіту, для статистики роботодавці показують, що робочі місця створені, особи з інвалідністю працевлаштовані і працюють, скільки-то тисяч робочих місць. А робочий час порівняно з зайнятістю в еквіваленті повної зайнятості, тобто для осіб з інвалідністю ця зайнятість становить 36 годин на тиждень, то існують режим роботи, і одноденний на місяць, і дводенний, і різна тривалість робочого дня, робочого тижня. Саме тривалістю робочого часу регулюється питання оплати праці осіб з інвалідністю. І воно на статистику не впливає, але впливає на дохід особи з інвалідністю і на те, що роботодавці ухиляються від визначених санкцій, які встановлені для них у разі не працевлаштування особи з інвалідністю.

Також за останні 10 років змінилася ситуація щодо діяльності підприємств, на яких працюють особи з інвалідністю у спеціально створених умовах, зокрема підприємств, які належати до підприємств заснованих громадськими організаціями осіб з інвалідністю. Українського товариства сліпих (УТОС), Українського товариства глухих (УТОГ), а також союзу організацій інвалідів (ВОІ САІУ) Всеукраїнська організація інвалідів Союз організацій інвалідів України. Вони мають свої підприємства, де працюють понад 50% осіб з інвалідністю. Так от ці підприємства за останні 10 років демонструють погіршення своїх економічних показників, бо зараз більше розвиватися сфера послуг, а виробнича сфера не є пріоритетною.

Часто молоді люди з інвалідністю, які отримали ту чи іншу освіту, не працюють на звичайних підприємствах, а працевлаштовуються на фрілансі, знаходять собі роботу дистанційно. Ті, хто працювали на підприємствах, і звикли виконувати некваліфіковану роботу, яка іде як робота складальника або задіяні в якихось виробничих процесах, там де є механізована праця на верстатах, штамповки, леварні процеси, зараз практично не працюють.

В умовах воєнного стану скоротилися і замовлення, і директори й до війни не створювали умови для пошукати роботу для осіб з інвалідністю. А в період воєнного часу взагалі особи з інвалідністю які працюють на спеціалізованих підприємствах знаходяться вдома. Багато хто з них виїхав за кордон і тому це також впливає на становище з працевлаштуванням.

Покращити необхідно саме створення умов для зайнятості, самозайнятості осіб з інвалідністю, тому що при розвитку самозайнятості, створення умов для того щоб особа з інвалідністю самостійно могла знаходити собі роботу, виконувати цю роботу в зручний для себе режим, регулювати обсяг цієї роботи, це потрібно покращити, це сприяти в законодавчому полі. І також необхідно розробити закон про соціальне підприємництво і соціальні підприємства. Там в цьому законі надати відповідні гарантії для підприємств, які створюються для працевлаштування осіб з інвалідністю, на створених для них умовах, або для тих підприємців, які надають ті чи інші послуги для осіб з інвалідністю для того щоб була виконана соціальна місія зайнятості особи з інвалідністю.

Як, на вашу думку, краще підготуватись до повернення на робочі місця ветеранів з інвалідністю?

Ветерани з інвалідністю будуть повертатися на ті підприємства, на яких вони працювали. Для ветеранів з інвалідністю існують певні програми. Важливим є переведення особи з інвалідністю з категорії ветерана до звичайної категорії, тому що за потребами не відрізняється особа з інвалідністю від причини настання інвалідності, чи це особа з інвалідністю незряча від народження, чи вона незрячою стала від поранення на фронті, чи втратила зір працюючи на підприємстві і отримавши професійне захворювання, результат один – повна втрата зору.

І потреба в такої людини буде незалежною від причин, у кожної буде одна — допомога, сприяння, належний асистент. В кожному випадку потрібно забезпечити індивідуальний підхід і поновлення втрачених можливостей. Якщо для особи з інвалідністю з народження необхідно надати необхідні знання і навички, і навчити працювати, то для, скажімо, набутої інвалідності необхідно забезпечити той потенціал, поновити й не втратити, який особа мала до інвалідності. І створити новий потенціал, якщо неможливо відновити, компенсувати, той рівень який був до інвалідності, набути нових знань, умінь, навичок і щодо працевлаштування також. Тому в кожному випадку діюче законодавство зараз гарантує, що роботодавець має забезпечити особу з інвалідністю по продовження роботи на тому ж підприємстві де людина працювала до настання інвалідності. Це ж стосується і ветеранів. Існуючі програми підтримки ветеранів, щодо їх зайнятості, щодо бізнесу, відкриття своєї справи, це також є дуже важливим для того щоб повернути ветеранів з інвалідністю до активної інтеграції, до активного життя.

Чи можете поділитись особистим досвідом людей з вашої організації про те, як ви проводите трудову діяльність, як отримали відповідну освіту?

В нашій організації об’єднуються незрячі юристи ще з 1998 року, і наша організація саме була створена, для того, щоб створити умови на робочому місці незрячого юриста, щоб забезпечення його навчанню сучасним технологіям, доступу до інформації. В 1998 році були одні проблеми, у 2024 році – інші. Зараз практично немає проблем прочитати документ, його роздрукувати самостійно, і використовувати роботу на рівні з іншими юристами. Пройшли ті часи, коли потрібно було записувати книжки в голос начитані, записувати їх на магнітну плівку, щоб можна було користуватися, потрібно було мати секретаря аби хтось прочитав у газеті надрукований закон.

Зараз це спростилося, тому що сучасні технології дозволяють покращити доступ до інформації, особам з порушеннями зору і юристи зараз дефіциту у пошуку інформації не мають. І тому ми працюємо, але знову ж таки, жодного пристрою або пристосування від держави ми не отримували, тому що передбачено в якості реабілітації використання лише диктофона. Диктофон це той пристрій, який не забезпечує реабілітації, він допомагає сприймати інформацію яка записується у голос, або на слух, але це не є тим необхідною головною підтримкою з боку держави для того, щоб забезпечити доступ до інформації.

Держава не забезпечує сприяння користування пристроями із шрифтом Брайля, наприклад такими як брайлівський принтер, або брайлівська строка, монітор, брайлівський дисплей, які потрібні були б у роботі з таблицями, з текстами, з використанням англійської мови. Все це купується особами з інвалідністю власним коштом і все це ми робили й працюємо на власних можливостях. Тому ми всі самодостатні, закінчили й здобули юридичну освіту. Ми працевлаштовані або займаємось індивідуальною юридичною практикою.

Чи є у вас мета надихнути своїм прикладом інших людей з інвалідністю до активного життя і праці?

Ми стосовно надихання людей своїм прикладом, ми не є якимись героями, просто ми живемо, долаємо перешкоди, які нам стають перед нами для того щоб працевлаштуватися. Ми не шукали можливості знайти собі роботу в якихось фірмах, тому що працевлаштування як таке, створює ще більше перешкод, таких як перешкоди ментальні. Потрібно долати менталітет суспільства щодо прийняття особи з інвалідністю, як рівного собі. І будь-який колектив це переживає, коли не маючи досвіду роботи з особами з інвалідністю. Тому індивідуальна реалізація, індивідуальне виконання роботи, воно є найбільш сприятливим способом для того, щоб себе знайти у професійному сенсі, і запропонувати себе як професіонал, для того щоб роботодавець вибирав саме не за інвалідністю, а за професійними якостями.

Як Нік Вуйчіч я не буду збирати стадіонів, щоб бути таким мотиватором. Але як дехто каже що приклад асоціації незрячих юристів гідний наслідування, тому що ми змогли створити таку модель, з якої можна було б брати приклад. Тому ми готові надати допомогу, поради, рекомендації, тим, хто буде бажати активно себе реалізувати, хто знайде в собі сили отримати якісь знання, навички, та відчути себе на рівні з іншими членами суспільства.

Олена Ткаліч