«Ми змагалися в басейні, який був побудований в найбільшому концертному залі Європи»: полтавські параплавці разом з тренером в ексклюзивному інтерв’ю розповіли про Паралімпіаду в Парижі та плани на майбутнє

Ілля Сергійович Калайда та його вихованці Євгеній Богодайко й Юрій Шенгура. Колаж 0532.ua

Полтавська збірна з параплавання після тріумфу на Паралімпіаді в Парижі готується до наступного спортивного сезону, та будує плани на Паралімпіаду у Лос-Анджелесі.

Журналістка 0532.ua Ваценко Олександра побувала на тренуванні спортсменів та поспілкувалася з Євгенієм Богодайко, Юрієм Шенгурою та їх тренером Іллею Калайдою.

Ілля Сергійович Калайда з 18 років почав тренувати полтавських параплавців. За 18 років тренерської кар’єри він виховав не одне покоління паралімпійців. До кожного зі своїх спортсменів має індивідуальний підхід враховуючи їх диференційний код та стиль плавання. Підготовку до Паралімпійських ігор – 2024 мала свої виклики й труднощі.

Ілля Сергійович Калайда

Ви почали тренуватися до паралімпійських ігор відразу після Паралімпійських ігор у Токіо? І як проходив цей процес?

Звісно, після Токіо спортсмени сходили у відпустку, і одразу після того ми вже почали поточну підготовку на наступний паралімпійський цикл. Паралельно готувалися на міжнародні змагання, чемпіонати світу і чемпіонати Європи. Цьогорічний чемпіонат Європи, який проходив на Мадейрі, був відбірковим для наших спортсменів для участі у паралімпійських іграх.

Як змінився процес тренування з початком повномасштабного вторгнення?

На початку 2022 року ми взагалі не мали змогу тренуватися ніде, тому що, майже всі спортивні зали були зачинені. З квітня місяця у нас з’явилася можливість відвідувати тренажерну залу. Через пару тижнів ми домовилися з одним із фітнес-клубів Полтави, аби хлопці змогли тренуватися по три рази на тиждень, хоча б по годині. Ми повністю займали їх невеличкий басейн. Ми дуже їм вдячні, бо знали, що точно будемо їхати на Чемпіонат світу 2022, і будь-який контакт з водою був виключно на користь. В березні 2023 року вже нарешті відкрилася «Акварена» і ми майже відразу почали тренуватися тут і зараз вже це наша постійна база підготовки.

Чи думали Ви що майже вся команда завоює медалі на цих змаганнях?

Ми вірили та готували їх до цього. Полтавська команда мала найбільшу кількість спортсменів у плаванні серед інших українських регіонів. Наша команда показала найкращий результат, у нас найбільша кількість медалей в параплаванні.

Чи хвилювалися ви за хлопців під час запливів? Чи навпаки ви були спокійним і впевненим?

Я був впевнений, що ми виконали хорошу роботу, але не хвилюватися неможливо. Тим паче на паралімпійських іграх, тому що це особливі змагання. І ми дуже багато разів наголошуємо для своїх спортсменів, що потрапивши на паралімпійські ігри, ви можете «загубитися», бо такого масштабу, такої кількості глядачів, таку велику арену, ви не побачите більше ніде. На іграх завжди високий рівень конкуренції, навіть, враховуючи той факт, що з усіма цими суперниками ми вже неодноразово змагались.

Як вам Паралімпійські ігри в Парижі? Можливо щось на них було цікаве і незвичне?

На цих іграх все було кардинально інакше. Ми змагалися в басейні, який був побудований в найбільшому концертному залі Європи «Парі-Ла-Дефанс Арена». У нас ніколи не проходили змагання на такій великій арені. Ми ніколи не бачили навіть на попередніх паралімпійських іграх в Ріо, і в Лондоні, такої кількості глядачів. Атмосфера була дуже чудова. Українських спортсменів, звісно, всі вітали й підтримували.

Як ви думаєте чи правда те що висвітлення й обговорення Паралімпійських ігор у медіапросторі не таке масштабне як Олімпійських ігор?

Я не погоджуюся з цим твердженням, тому що паралімпійський спорт набуває все більшого розвитку у світі. Навіть останні три роки від паралімпіади в Токіо дуже виросла медійність саме паралімпійського виду спорту. Всі федерації з олімпійських видів спорту й офіційні канали міжнародного олімпійського комітету постійно постили на своїх медіаресурсах результати з паралімпійських ігор. Були й трансляції змагань, просто вони не завжди є у вільному доступі.

Які плани на майбутнє? Чи Ви вже думали за наступні Паралімпійські ігри у Лос-Анджелесі?

Хочеться спочатку у відпустку, а потім будемо думати вже про Лос-Анджелес.

Євгеній Богодайко та Юрій Шенгура поки не пішли у відпустку і продовжують тренуватися після повернення з Парижу. Для Євгенія це була вже четверта паралімпіада, він зміг завоювати дві бронзи. Для Юрія ці ігри стали дебютними, й на них він відразу виборов золото.

Євгеній богодайко

Юрій Шенгура

Як саме і як довго ви тренувалися до цих ігор?

Євгеній: З повномасштабним вторгненням, правда, дуже готуватися було складно, тому що йде цикл непереривної підготовки, і при цьому всі ми живимо в постійному стресі. Ми не висипаємось так, як потрібно, ми завжди думаємо про рідних, близьких, наших воїнів. І якщо ми на тренуванні, а потім починається тривога і є загроза ми в плавках біжимо в укриття, і це перериває весь процес підготовки.

Юрій: Через війну майже рік у нас випав, ми трохи плавали 2022 році, а прямо працювати та готуватись почали з 2023 року і до самого старту ігор.

Що вас вразило на цих Паралімпійських іграх?

Юрій: Дуже багато людей на трибунах, це вже не перші міжнародні змагання в яких я беру участь, але зазвичай трибуни насправді напівпусті. А тут вони ж були заповнені повністю. Мені це дуже сподобалося.

Євгеній: Ці паралімпійські ігри були не схожі на всі, в яких я брав участь, тому що, зазвичай, на всі змагання будували нові спортивні об’єкти басейни, корти і тд. В Парижі це все в них вже було, наприклад наш басейн переробили з концертного залу, це взагалі був не спортивний об’єкт. І це вражало, тому що були незвичайні трибуни й атмосфера.

Чи ставили собі за мету відразу посісти призове місце, і завоювати медалі? Чи навпаки думали більш стратегічно, спочатку пройти кваліфікацію, а потім вже боротися за медалі?

Євгеній: кожен спортсмен завжди хоче бути першим або в призових місцях, але, наприклад я не думаю за медалі ніколи. Я важко працюю, а потім надіюсь, що все-таки ця праця окупиться.

Юрій: На 50 метрах я працював спочатку на максимум, бо за результатами там всі були дуже близько. Якщо не працювати на максимум, то можна і не потрапити до фіналу. А на 100 я трішки, зранку поберігся, і на запливі все вийшло.

Як ви налаштовуєте себе перед запливом? Чи думаєте ви про щось під час запливу?

Юрій: Багато хто з хлопців слухає музику, а я просто знаходжуся у своїх думках. Перед початком запливу я проганяю всю дистанцію у себе в голові. А на самій доріжці я просто сфокусований на процесі й майже ні про що не думаю.

Євгеній: У мене є певні речі, які мені допомагають налаштуватися, але які саме це вже секретна інформація. Під час запливу я сфокусований на техніці, всю дистанцію думаю, що я роблю. Ніколи не дивлюся на своїх суперників і не думаю на якому я місці. Віддаю всі сили, а потім вже після фінішу на екрані бачу, який у мене результат.

Які були ваші емоції коли ви зрозуміли, що ви перемогли?

Євгеній: Слава Богу. Я все ж таки це зробив.

Юрій: У мене спочатку взагалі ніяких емоцій не було. Я навіть не знав, що я перший. Коли вже вийшов, дав всі інтерв’ю і проплив в розминковому басейні, тільки тоді я зрозумів, що переміг і порадів за себе.

Кому ви присвятили свої перемоги цих Параолімпійських іграх?

Юрій: Перемогу я присвятив своєму батькові, зараз він вважається зниклим безвісти на війні.

Євгеній: Нашим захисникам і захисницям, і всьому народові України.

Які плани на майбутнє? Чи Ви вже думали за наступні Паралімпійські ігри у Лос-Анджелесі?

Євгеній: Я вирішив, що це була моя остання паралімпіада, але кар’єру я поки не завершую. Ще точно буду плавати міжсезоння та брати участь в змаганнях

Юрій: Я взагалі, напевно, ніколи не думав про майбутні змагання. Я готуюся тут і зараз і не забігаю ніколи наперед. Сподіваюся, що буду на іграх в Лос-Анджелесі.

Ваценко Олександра