Українська альпіністка Тетяна Яловчак реалізувала проєкт, що об’єднав адаптацію та мотивацію через підкорення гір. Разом із ветераном Степаном Коробкіним, який пережив ампутацію та 32 операції, вона здійснила сходження на Кіліманджаро. Донеччанка Тетяна наголошує, що через надзусилля можна досягти сили духу й щастя, попри труднощі. Вона прагне змінити ставлення суспільства до людей із протезами, закликаючи підтримувати їх і надихати на нові звершення. Її проєкт — це про людську стійкість і здатність знаходити нові сенси в житті.
Подробиці Тетяна Яловчак розповіла кореспонденту Української Служби Інформації.
Про знайомство зі Степаном та виникнення ідеї
Знаходжуся в Африці, де інтернет не завжди стабільний. Степана я зустріла в рамках свого проєкту, який почала ще у квітні. Ідея полягала в тому, щоб знайти людину з ампутацією, яка мала б досвід сходження в гори, аби разом вирушити до Антарктиди на вулкан Сідлі. Цей вулкан ще не підкорювали українці, і я хотіла змінити це.
Проте пошук був складним: я зверталася до різних організацій, таких як Unbroken, Superhumans, ветеранські спілки, але ніде не знаходила людину, яка б відповідала критеріям. Мій перший спільний похід був із хлопцем, на ім’я Олег — ми підкорили Казбек. Однак через хворобу Олег не зміг продовжити наш проєкт і порадив знайти заміну.
Я звернулася до реабілітаційного центру «Титан» і там знайшла Степана. Ми одразу вирушили до Кіліманджаро, після чого запланували Антарктиду.
Про бажання зупинитися та необхідність рухатись далі
Чесно кажучи, зупинятися мені не хотілося. Моя місія більша за особисті виклики. Я — мотиваційний спікер, коуч, рекордсменка. Але я не можу розповідати ветеранам чи іншим людям із травмами, що можна жити далі, якщо сама не розумію їхнього досвіду.
Наприклад, у мене були травми колін, через які лікарі радили уникати гір. Але я довела, що все можливо: попри заборони, я танцювала, підіймалася в гори й досягала нових вершин. Саме це я хочу донести людям: навіть у найважчих обставинах є вихід.
Степан — яскравий приклад. Після 32 операцій, включаючи ампутацію, він не просто вижив, а зміг повернутися до активного життя. Він пішов на Кіліманджаро, показуючи приклад незламності й сили духу.
Що ви відчули, коли досягли вершини Кіліманджаро?
Коли я піднялася на вершину першою, це було особливе відчуття. Було холодно, не вистачало кисню, але всередині мене палала радість. Я чекала Степана, стоячи в невеликому затишному куточку, захищеному камінням. Коли він піднявся, я зрозуміла: ми це зробили. Людина, яка пройшла через стільки болю й викликів, змогла подолати себе й гору. Це неймовірне досягнення! Ми зробили фото й одразу почали спуск. На спуску Степан був королем — він біг першим і випромінював енергію.
Чи були складні моменти під час сходження? Що надихало у найважчі хвилини?
Сходження — це завжди випробування. Особливо, коли ти відповідаєш не лише за себе, а й за інших. Степан пережив багато складних моментів через стан здоров’я: не вистачало кисню, був ризик погіршення його самопочуття. Але головним було дійти до вершини разом.
У найважчі моменти мене надихала наша спільна мета — показати, що через надзусилля людина стає сильнішою й щасливішою. Я згадувала свій перший великий виклик — підйом на Еверест у 2016 році. Тоді на цій вершині не було жодної українки. Зараз таких уже майже десять. Мені важливо було показати, що все можливо.
Як ви вважаєте, чому важливо ділитися такими прикладами з іншими?
Це змінює сприйняття суспільства. Ми маємо показувати героїв не лише у військовій формі, а й у цивільному житті, у нових досягненнях. Люди з протезами, ампутаціями, травмами не повинні бути табу в суспільстві. Навпаки, вони — приклад сили й адаптації. Мені хочеться, щоб кожна людина, яка пережила складний період, відчувала: вона може все. Від того, як ми підтримуємо один одного, залежить майбутнє нашої країни.
Я планую нові сходження та інші проєкти, що надихають. Зараз працюю над книгою «Підкори свій Еверест: сім вершин». Вона буде про мої сходження й досвід подолання життєвих викликів. Також хочу продовжувати надихати людей, показувати, що кожен може підкорити свою вершину — у прямому чи переносному сенсі. Гори вчать нас відповідальності, витримці й силі духу. Це той досвід, який допомагає змінювати життя.
Ніколи не забувайте: кожен із нас має свій Еверест. Підкоріть його!
