Ігор Цибенко — ветеран війни, який втратив ногу під час бойових дій у Бахмуті восени 2022 року. Після важкого поранення та тривалої реабілітації він знайшов себе у столярстві. Нині чоловік працює на одному з виробництв Дніпропетровщини: створює лавки, столи та мангали. Каже, власним прикладом хоче надихати інших ветеранів.
Про поранення та роботу на підприємстві — він розповів Суспільному.
Ігор розповідає: на момент повномасштабного вторгнення був за кордоном. Та, каже, повернувся, щоб захищати країну.
“На роздуми не було часу. Тому що я був у війську, я був в АТО. І я розумів, що країні я потрібен. А 9-го березня я вже тримав у руках зброю. На той час я був в Одесі, Вінниці. Хлопців навчали”, — згадує він.
Ігор за роботою. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний
Пізніше, каже, вступив до 762-го окремого штурмового полку.
“Я був у місті Бахмут. Я — старший сержант, командир відділення. Там все почалося, і там, у висновку, все і закінчилося. Початок, як завжди, був, як то говорять, файний. Пізніше ми не стримали той натиск і мусили відходити”, — каже чоловік.
Ігор розповідає: під час відходу, 3 вересня 2022 року, дістав поранення. Згадує — це був масований обстріл РФ, одразу чоловіку допомогти не змогли.
“Витягнули трошки пізніше, але трошки пізніше — вже я втратив ногу. Я заснув і прокинувся в Києві. Там я пробув близько місяця, мені майже кожен день робили операції. Хотіли врятувати ногу, але я мав сильні пошкодження. Рятували те, що могли”, — згадує він.
Ігор за роботою. Суспільне Дніпро
Чоловік каже: у той час було боляче — і фізично, і складно морально.
“Я не розумів, як це і що буде далі. Тому що все боліло, ніби все вже окей, стабілізувалося. Але далі, коли дивишся, що от — протезування… і як воно буде? І на то все було дуже тяжко реагувати”, — згадує він.
Ігор за роботою. Суспільне Дніпро
Та з підтримкою рідних, каже, стало легше.
Як потрапив на роботу на підприємство
Підприємець Іван Діхтяр розповідає: Ігор був його клієнтом і часто купував речі в магазині.
“Була зустріч з ветеранами. Я, як підприємець, їх запрошував на співпрацю. Декілька людей відмовилися. Ігоря на цій зустрічі не було. Минуло декілька днів — Ігор приїхав і запропонував свої сили в нашому підприємстві. Було важке рішення, але ми обдумали — вирішили спробувати”, — розповідає власник підприємства.
Ігор Цибенко та Іван Діхтяр. Суспільне Дніпро
Чоловік каже: на підприємстві здебільшого фізична праця, тому Ігоря часто доводиться змушувати відпочивати.
“Він казав, що години дві йому треба присісти, обслужити щось, передихнути, скажімо так. Але він почав працювати — і ми його не можемо примусити сісти. Раз на день там: “Ігор, заспокойся, сядь”. — “Ні!” — і все. Він такий цілеспрямований, міцний хлопець. І максимально намагається, щоб йому ніхто не допомагав”, — каже він.
Ігор розповідає: без роботи себе не уявляє, тому на відпочинок дає собі зовсім трохи часу.
“Я звик до того, що я весь час, — я працюю, щось роблю. Чи то тут я на виробництві працюю, чи ми можемо знімати відео. Відео як знімаємо — це так само, я відпочиваю. Я навіть приїжджаю додому — я маю свою якусь роботу. Я призвичаївся останній час до того, що я постійно працюю”, — каже ветеран.
Працівники підприємства за роботою. Суспільне Дніпро
Ольга Вагнер, Поліна Паламарчук