Засновниця інклюзивного мистецького центру “АРТ Паралелі” з Дніпра Людмила Журавель впродовж 25 років керувала художньою самодіяльністю у закладі освіти. Згодом жінка почала займатися театральною справою з дітьми з інвалідністю. Нині ж — керує Центром інклюзивної творчості.
Як театральні гуртки переросли в інклюзивний мистецький центр — читайте у матеріалі Суспільного.
Першою виставою, яку поставила жінка разом з дітьми з особливими освітніми потребами, стали “Бременські музики”, — каже Людмила. Її зіграли семеро дітей із синдромом Дауна та одна дитина з аутизмом. Виступ відбувся на фестивалі в Києві.
“Я відчула, що мені це подобається, бо бачила, як діти стають щасливими на репетиціях. Вони чекали занять, чекали один одного, починали спілкуватись і ставали впевненішими. Мене це дуже мотивувало”, — розповідає Людмила.
Людмила Журавель. Фото з особистого архіву Людмили Журавель
Далі з театру “Незабудки” виник Центр інклюзивної творчості “Арт Паралелі”, — каже Людмила. Спочатку жінка працювала самостійно, орендувала приміщення. У 2020 році вона зареєструвала громадську організацію, яка стала першою інклюзивною школою мистецтв у Дніпрі.
“Я не маю своїх дітей. І дитину з особливістю розвитку — теж. Я знала, що такі організації зазвичай створюють батьки таких дітей, які присвячують їм усе життя. Тому я взагалі не знала, що мене чекає”, — розповідає жінка.
Нині в центрі навчаються майже 80 дітей, серед них близько 60 мають інвалідність. Учні займаються вокалом, театром, живописом, музичною терапією та сценічною пластикою. Театр “Незабудки” вже поставив вісім вистав і став лауреатом всеукраїнських фестивалів у Києві, Одесі та Дніпрі.
“Ці діти навчили мене зовсім інакше дивитися на життя. Найцінніше — це справжні душі поруч зі мною”, — говорить Людмила.
Діти у Центрі інклюзивної творчості. Фото з особистого архіву Людмили Журавель
Керівниця центру зазначає: нещодавно вони завершили грантовий проєкт за підтримки ЮНІСЕФ, який охопив майже 150 дітей з Дніпропетровської області.
“Я кожного дня відчуваю ці маленькі перемоги і бажання рухатися вперед. Вже не можу зупинитись, бо знаю, що повинна залишити щось після себе для цих дітей”, — каже вона.
Олена Ростовцева