У третьому епізоді “Подкаст наосліп: 12 кроків до безбар’єрності” від Фундації 03:00 незряча ведуча Ксенія Швець, обговорює з експерткою з безбар’єрності та інклюзивності Ніною Мацюк, що таке безбар’єрність і інклюзія, чим вони відрізняються, чому важлива коректна лексика та як створювати доступне середовище для всіх людей.
Ініціативу “Подкаст наосліп: 12 кроків до безбар’єрності” підготовлено Фундацією 03:00 за підтримки Українського культурного фонду в межах грантової програми “Стійкість суспільства через культуру”.
Безбар’єрність для всіх: поняття та практичні кроки
Сьогодні слово безбар’єрність ми чуємо дедалі частіше. Проте у багатьох досі складається враження, що воно стосується виключно людей з інвалідністю. Те саме часто відбувається й зі словом інклюзія — іноді навіть можна почути некоректний вислів “люди з інклюзією”.
Інклюзія — це процес включення всіх людей до соціуму. Йдеться не лише про людей з інвалідністю. Соціального виключення можуть зазнавати представники різних національностей чи етнічних груп, люди з різною вірою або без неї, представники ЛГБТК+, жінки, внутрішньо переміщені особи, ветерани, військовослужбовці та їхні близькі. Насправді будь-яка людина в певний момент життя може опинитися в ситуації соціального виключення.
Безбар’єрність — це комплексний підхід до подолання різних бар’єрів у житті людей. Бар’єри можуть бути не лише фізичними, а й інформаційними, цифровими, освітніми, суспільно-громадянськими та економічними. Саме ці шість напрямків визначені в Національній стратегії зі створення безбар’єрного простору, й інших офіційних напрямків немає.
Національна стратегія — це документ національного рівня, розроблений та затверджений у 2021 році, буде діяти до 2030-го. У ньому описані всі шість напрямків безбар’єрності: фізична, інформаційна, цифрова, освітня, суспільна та громадянська, економічна.
Особливість цього документу в тому, що він написаний максимально простою мовою, а під час його підготовки могли долучитися всі профільні фахівці та люди, які мають досвід, знання та компетенції у темі. Це був спільно напрацьований проєкт, який пізніше затвердив Кабінет Міністрів.
Хибне розуміння термінів призводить до неправильних рішень, які не допомагають і навіть можуть погіршити ситуацію. Тому важливо пам’ятати: інклюзія — про залучення всіх, а безбар’єрність — про усунення перешкод, що заважають цьому залученню.
Різниця між ексклюзією, сегрегацією, інтеграцією та інклюзією
Експертка з безбар’єрності та інклюзивності Ніна Мацюк пояснює, що початком розвитку суспільних підходів до різних груп людей є ексклюзія — стан, коли певних людей та їхні потреби просто не помічають.
“Не бачимо людей, не бачимо проблем — значить її немає”, — додає Ніна Мацюк
Далі йде етап сегрегації — створення закритих спільнот за певною ознакою, аби вижити та підтримати одне одного. Проте така ізоляція залишає людей осторонь від суспільного життя.
Інтеграція відбувається тоді, коли суспільство визнає існування різних особистостей і створює для них умови, але робить це без врахування реальних потреб цих людей.
Найвищий рівень — інклюзія, коли кожна людина, незалежно від особливостей, може обрати та зайняти у суспільстві місце, якого прагне.
“Інклюзія — це коли будь-яка людина може бути там, де вона хоче”, — підсумовує експертка.
Коректна лексика: як говорити, щоб нікого не образити
Мова формує наше ставлення до людей, тому важливо звертати увагу на те, як ми називаємо інших. Експертка з інклюзивності підкреслює: слово «сліпий» у повсякденному вжитку є некоректним. Воно не лише не відображає реальність, а й тягне за собою негативні асоціації — недолугість, безпорадність, знецінення. У дитинстві його часто вживали як образу: “ти що, сліпий?”, навіть не маючи на увазі порушення зору.
“Коректна лексика — це не тільки про тих, кого ми говоримо, а й про нас самих. Вона свідчить про рівень нашої освіченості”, — зазначає Ніна Мацюк. За її словами, навіть якщо конкретна людина не ображається на некоректне слово, це все одно говорить про культуру того, хто його вживає.
Медична термінологія передбачає слова на кшталт “сліпота першого, другого чи третього ступеня”, але вони доречні лише в контексті діагнозу та в устах фахівців медичного спрямування. У побуті ж людей діагнозами не називають.
Водночас існують випадки, коли слово, яке здається образливим, спільнота приймає. Так, люди з повною втратою слуху часто ідентифікують себе як “глухі” й розглядають це як частину своєї культури. В англійській мові навіть пишуть “Deaf” з великої літери. Проте в українському суспільстві таке розуміння ще не стало загальноприйнятим, адже слова “глухий” та “сліпий” досі вживаються, як образа.
Базові принципи доступного середовища для бізнесу та послуг
Ніна Мацюк, експертка з безбар’єрності, пояснює, що доступність — це не лише про фізичний простір, а про середовище загалом.
Що реально працює:
- Призначити відповідальну людину за безбар’єрність у бізнесі або організації. Не ситуативно, а системно.
- Залучати профільних фахівців, а не покладатися на самопроголошених експертів. Тільки вони можуть правильно провести обстеження простору, скласти на його основі коректний звіт і дати рекомендації.
- Використовувати різні інструменти адаптації: аудіоописи, тактильні елементи, контрастні позначки — залежно від потреб користувачів.
- Планувати простір для різних груп: кімнати для годування та пеленання для батьків, безпечні зони для дітей, доступні сервіси для людей з порушенням зору тощо.
Ніна підкреслює: “Доступність — це не про ідеальний простір. Це про гнучкість, розуміння потреб і готовність їх враховувати. Тоді середовище стає комфортним для всіх і життя в ньому приємнішим”.
Чи існує ідеальний безбар’єрний простір?
Ніна Мацюк, експертка з безбар’єрності, пояснює, що повністю безбар’єрного простору не існує. Навіть якщо поверхні рівні і гладкі, рішення для однієї групи можуть створювати проблеми для іншої. Наприклад, пішохідний перехід, який підходить для людей на кріслах колісних, може бути небезпечним для людини з білою тростиною.
Ніна наголошує: “Ми маємо враховувати потреби різних людей і досліджувати функціонал простору, щоб зрозуміти, на який запит ми відповідаємо. Для дитячих садків пріоритет — безпека дітей, у ЦНАП — доступність для всіх.”
Ніна Мацюк додає, що кінцева мета безбар’єрності — застосування різних рішень і допоміжних засобів, які дозволяють людям жити самостійно.
Безбар’єрність — це не про створення ідеального простору, а про постійний пошук рішень, які враховують потреби різних людей. Лише так можна побудувати суспільство, у якому кожен почуватиметься гідно та незалежно.
Нагадаємо:
“Подкаст наосліп: 12 кроків до безбарʼєрності” — це унікальний проєкт, формат якого в Україні ще не реалізовувався.
Ведуча подкасту — Ксенія Швець, незряча гідеса музею у темряві “03:00”, стендап-комікеса та режисерка.
Гості подкасту — це експерти з різних професій і сфер, які на час розмови одягають маски на очі, щоб позбутися візуальних відволікань і зануритися у справжню, глибоку бесіду.
Перший сезон подкасту “Подкаст наосліп: 12 кроків до безбарʼєрності” присвячено темі безбар’єрності та досвіду життя з порушенням зору в Україні. Випуски охоплюють питання культури, освіти, міського простору, реабілітації, цифрової доступності, працевлаштування, батьківства та адаптації до змін.
Фундація 03:00 — це проєкти, які змінюють уявлення про зір, доступність і саму суть безбар’єрності. Ми створюємо можливості для незрячих і слабозорих у культурі, праці, спорті та повсякденному житті.
Найвідоміша ініціатива — музей у темряві “03:00” у Києві та Львові, де гідами є незрячі, а вся екскурсія відбувається у повній темряві.
Ініціативу “Подкаст наосліп: 12 кроків до безбар’єрності” підготовлено Фундацією 03:00 за підтримки Українського культурного фонду в межах грантової програми “Стійкість суспільства через культуру”.
