В етері Армія FM була Ганна Самчук, аналітик центру ініціатив Повернись живим. Вона докладно розповіла про велике дослідження, присвячене адаптивному спорту в Україні, яке провели в Повернись живим.
Ганна розповіла про дослідження, присвячене адаптивному спорту, яке провели в Повернись живим.
— Перше наше дослідження відбулося торік. Нинішнє стало його продовженням — ми дослідили, як адаптивний спорт масштабується в межах реабілітаційних центрів. Завдяки попередньому дослідженню ми зрозуміли, що саме реабілітаційні центри є «точкою входу» в адаптивний спорт для ветеранів після поранень чи травм. І ми спілкувалися з різними закладами для того, щоб зрозуміти, а що заважає масштабувати адаптивний спорт.
Ганна Самчук пояснила, що значить для ветеранів адаптивний спорт.
— Адаптивний спорт — це не реабілітація, а радше відновлення після поранень, додаткове до медичної реабілітації. Він активно поширений на Заході, а в Україні почав активно розвиватися не так давно. Раніше популярними були арттерапія, творчі практики тощо.
Ганна розповіла про результати дослідження.
— Це було якісне дослідження. Ми проводили глибинні інтерв’ю — поспілкувалися з 30 людьми у 28 реабілітаційних центрах по всій Україні. Нам було важливо охопити різні регіони, адже проблеми та умови роботи центрів відрізняються залежно від того, чи це державна установа, чи приватна. Ми визначили декілька головних проблем. Перша — відсутність інклюзивного середовища. Наприклад, у реабілітаційному центрі є можливість відвезти ветеранів у басейн, а він неадаптований для людей з інвалідністю. Тобто привезти туди можуть, заняття провести можуть, але в басейн ці люди, які пересуваються на кріслах колісних, ніяк не потраплять. Друга проблема — відсутність в Україні інституту рекреаційного терапевта. Наразі організацією спортивних занять займається хто завгодно: соціальні працівники, психологи, заступники директорів. Але це не їхня робота, вони займаються цим факультативно. Має бути запроваджений конкретний спеціаліст, який займається організацією спортивного дозвілля.
Аналітик центру ініціатив Повернись живим пояснила, чи існують варіанти вирішення цих проблем.
— Загалом, ми надали низку рекомендацій у цьому дослідженні також, тому що нашим завданням було не тільки виявити проблеми, а також запроваджувати якісь рішення у вигляді рекомендацій, які потім стейхолдери мають розглядати і в цілому думати, як їх вирішувати. І важливим моментом у нашому дослідженні є те, що місцеві реабілітаційні центри мають налагоджувати співпрацю з місцевими громадами. Є великою проблемою те, що ветеран чи ветеранка починає займатися адаптивним спортом в реабілітаційному центрі, повертається у свою громаду — і все, там нічого немає. Якщо ми говоримо про більш комплексну історію, то реабілітаційні центри мають налагодити зв’язок із цими громадами для того, щоб ветерани і ветеранки знали, чим вони будуть займатися, коли повернуться. Цим також має займатися ось ця людина, реабілітаційний терапевт, про якого я говорила. Тобто це не завдання лікаря реабілітаційної чи фізичної медицини, це не завдання психолога, а такої людини наразі в реабілітаційних центрах немає, якщо ми говоримо про державні. У деяких приватних така людина є, і вона прекрасно функціонує, прекрасно показує результати.