Панченко Оксана з дитинства є особою з порушенням зору, проте це не стало на заваді молодій дівчині здобути вищу освіту та повноцінно будувати своє життя.
«Багато років я зовсім нічого не бачу. Та це мене не зупиняє. Я прагну жити повноцінно, працювати, приносити користь людям і реалізовувати себе у всіх сферах життя. Моє прагнення сильніше за будь-які бар’єри, адже кожен день – це нова можливість довести, що немає нічого неможливого», – впевнено говорить Панченко Оксана.
У 2021 році пані Оксана закінчила Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, здобувши дві спеціальності – учитель-дефектолог для дітей з порушеннями зору та учитель початкових класів. З початком повномасштабного вторгнення переїхала до Кропивницького, де розпочала активні пошуки роботи. Проте її старання не приносили результату. Чимало було пропозицій, але щойно роботодавці дізнавалися, що дівчина має порушення зору, їхні обіцянки щодо подальшої співпраці припинялися. Та навіть попри це вона не втрачала надії й продовжувала рухатися вперед.
«Моя історія професійного зростання розпочалася з особистої події – коли ми з чоловіком вирішили побратися. У РАЦСі мені відмовили через те, що я не бачу, що саме підписую. Довелося звернутися по допомогу до телевізійників, і саме тоді моя історія стала відомою ширшому колу людей. Про мене дізналася бабуся дитини з інвалідністю по зору, яка хотіла, щоб я проводила індивідуальні заняття з її онучкою. Я пояснила, що не надаю приватних освітніх послуг, і порадила звернутися до інклюзивного центру. Вона так і зробила, але водночас розповідала там мою історію. Саме завдяки її підтримці я отримала першу пропозицію роботи», – розповідає Панченко Оксана.
Після завершення навчального року молода фахівчиня залишилася без роботи. «Моє звернення до Кропивницької філії обласного центру зайнятості було цілком логічним кроком – адже у цей непростий час для того, щоб жити й рухатися вперед, необхідні кошти. Я зробила правильно: у вересні цього року мене направили на роботу до комунального закладу «Ліцей “Сокіл”».
Сьогодні молода педагогиня не лише навчає дітей, проводячи індивідуальні заняття, але й слугує потужним прикладом для інших. У своїй роботі демонструє, що навіть з порушеннями зору можна впевнено орієнтуватися у просторі, користуватися тростиною, працювати з комп’ютерами та сучасними гаджетами, готувати їжу й самостійно справлятися з побутовими справами. «Дітей у мене сьогодні небагато, однак кожен з них особливий», – каже педагогиня. Її мета – вкласти у кожного учня віру в себе і свої можливості, допомагаючи їм розкрити свій потенціал.
Дізнавшись від фахівців служби зайнятості про те, що кожен, хто має бізнес-ідею, може скористатися грантовою програмою «Власна справа» й започаткувати або розвинути власний бізнес, жінка поділилася і своїм задумом. «У мене є ідея – відкрити реабілітаційний центр для дорослих та дітей, які мають вади зору. Це, насамперед, військовослужбовці, які мають такі вади внаслідок війни, вони потребують якісних і доступних послуг. Я би хотіла створити простір, де вони відчуватимуть підтримку, комфорт і можливість жити повноцінним життям. Вірю, що моя справа матиме попит і стане корисною для багатьох». Жінка переконана, що у цьому їй допоможе Державна служба зайнятості.
Шлях Панченко Оксани – це історія про те, як навіть крізь темряву можна йти до світла, долати бар’єри й відкривати нові можливості. Сила духу й наполегливість педагогині можуть стали прикладом для багатьох.
Оксана Панченко демонструє не лише особисту стійкість, але й активну громадянську позицію, ставши рушійною силою у впровадженні ініціатив безбар’єрності у своїй громаді. Її місія виходить за рамки особистого досвіду: вона спрямована на зміну суспільної свідомості та фізичного простору для людей з порушеннями зору.
Як приклад, з нагоди Міжнародного дня білої тростини та Міжнародного дня незрячих людей Оксана Панченко провела зустріч зі студентами Донецького державного університету внутрішніх справ та випускниками Кіровоградського медичного фахового коледжу ім. Є. Й. Мухіна. Ділячись власним досвідом і знаннями, вона навчала майбутніх працівників ефективним комунікаціям та вмінню створювати простір, де незрячі громадяни можуть отримувати якісні послуги, відчуваючи абсолютну гідність і глибоку повагу. Вона закладає у свідомість медиків та майбутніх поліціянтів розуміння того, що професіоналізм починається з емпатії, а справжність – із поваги до особистості, які є основою гідної праці та людяного ставлення.
