У часи війни тема інклюзивності стає особливо актуальною. Облаштувати комфортне для усіх громадян середовище — важлива задача держави. Platfor.ma разом з заступницею голови ініціативи Доступно.UA Наталією Пархитько прогулялися Києвом та особисто перевірили різні райони міста на доступність. Розповідаємо про успішні та не дуже міські кейси, а головне — пояснюємо, як все виправити.
Людям на кріслах колісних і на милицях складно переміщатися містом з купою сходинок і підземних переходів. Крім того, є багато військових, які користуються протезами — на перших етапах їм також незручно ходити сходами. З порушенням слуху головне — інформаційні покажчики. Наприклад, в приміщеннях важливо зазначати назви кабінетів, роздягалень, вбиралень і ліфтів. Також все це треба писати контрастно та дублювати шрифтом Брайля для незрячих. До потреб людей з порушеннями зору інфраструктура Києва пристосована слабо. Мають бути світлофори зі звуковим супроводом на кожному переході та тактильні смуги — жовті розтяжки з пухирцями, які попереджають про можливу небезпеку. В центрі міста такі умови ще деінде забезпечені, а от якщо поїхати ближче до околиць — там і людина без інвалідності може ногу зламати.
Безбар’єрний мінімум. Якщо є можливість встановити пандус, то треба це робити. Але за всіма нормами. Ширина його має бути 1,2 м, а кут нахилу — до 5 градусів. Обов’язково потрібні два поручні по 70 і 90 см, які починаються за 30 см до самого підйому або спуску, а не на його середині. Перед пандусом має бути тактильна смуга або хоча б його треба контрастно позначити на початку і на кінці, щоб будь-яка людина через нього не перечепилася. Так само, до речі, варто виділяти й сходи. Також важливе правило — пандус має бути з шорсткого матеріалу, не слизький. Двірний отвір за правилами — не менший за 90 см у ширину, щоб вільно проходило колісне крісло. Вхід бажано робити без порога або з максимально доступним — до 2 см.
Безбар’єрність — не тільки для людей з інвалідністю. Це комфортні умови для різних груп населення. Для людей з дитячими візочками, з важкими валізами, з тимчасовими порушеннями здоров’я та й просто для тих, хто сильно втомився. Наприклад, транспорт має бути доступним для всіх, а в наших трамваях іноді такі сходи, що й молодим людям складно.
Як зазначає Наталія, за останні кілька місяців до Доступно.UA стали частіше звертатися з проханням перевірити те чи інше місце на доступність — від кав’ярень до бізнес-центрів. І це багато в чому говорить про те, що ми свідомо рухаємося до якісних змін або хоча б замислюємося про них.
Золоті ворота
Сходи навпроти метро. Подібні рейки існують просто щоб були. За правилами нахил має бути до 5 градусів, щоб не було різкого скочування, але тут він крутіший. Немає подвійних заокруглених поручнів висотою 70 і 90 см. Також тут не зробили тактильну смугу, хоча у цьому районі її встановили багато де. Пандус має бути з шорсткого матеріалу, а у цьому випадку страшно уявити, як людина на кріслі буде підійматися тут в ожеледицю.
У Доступно.UA таке рішення називають «псевдопандус». До нього не підібратися, тому що перед рейками — високий бордюр. Та й на всіх інших етапах тільки сходинки. А вужчі дитячі візки будуть просто провалюватися між цими рейками.
Тактильна смуга на вул. Лисенка. Це можна вважати плюс-мінус успішним рішенням. Після тактильної смуги має бути підвищений перехід або навпаки пониження, щоб не було різких перепадів висоти й людина йшла на одному рівні. Тут все ж є невеличкий, але не критичний поріг. Мінус — тут поставили стовпчики проти горе-паркувальників, але вони можуть заважати пішоходам.
Вулиця Ярославів вал. На Ярославовому валу зробили круті велодоріжки, які також належать до сфери інклюзивності. Але, на жаль, водії думають, що мають право використовувати їх як паркувальну зону, попри те, що машини в цьому районі часто евакуюють. Та загалом це успішний кейс, все за правилами — ширина велодоріжки мінімум 1,85 м та промаркована відповідним знаком.
Вбиральня у Peremoga.space (Ярославів вал, 15). Вбиральні для людей з інвалідністю — важлива частина доступності, якої майже ніде немає. У цьому просторі чудовий приклад того, як вона має виглядати, власне, голова Доступно.UA Дмитро Щебетюк й слідкував за виконанням всіх норм. Розмір приміщення має бути 165 на 180 см, щоб можна було комфортно розвернутися на візку. Поручні за стандартом 90 і 70 см — один стаціонарний, а інший відкидний. Важливо, що вони мають бути не тільки біля самого туалету, а й біля умивальника. Тут також немає порогів у дверних отворах, а раковина розташована трохи нижче.
Арсенальна
Наземний перехід біля метро на вулиці Михайла Грушевського. Підземні переходи — це критично незручно. Десь встановлюють підйомники для людей на візку, але це теж не надто ефективне рішення. Уявімо ситуацію біля підземного переходу на Арсенальній, де зазвичай багато людей. Вниз хоче спуститися людина на кріслі колісному, а наверх — піднятися батьки з візком. Хтось точно буде задовго чекати, а це вже не про доступність. Підіймачі допустимі як тимчасове рішення в аптеках або там, де немає такого потоку людей, як у переході біля метро.
Тож наземний перехід — це для зручності всіх пішоходів, зокрема людей з інвалідністю. Не дарма створювали петиції, збирали підписи, влаштовували мирні зібрання, щоб такі зробили тут і біля ЦУМу на Хрещатику. А це було непросто, тому що в нашій інфраструктурі привалює автомобілецентризм — на першому місці завжди водій з автомобілем. Треба боротися за доступність міста, у нас, на жаль, по-іншому рідко почують.
Чудово, що зробили ці наземні переходи з обох боків, але все ще не ідеально. Якщо буде дощ, між кінцем пішохідної зони та початком проїзної частини буде збиратися вода, тому що немає нормальної системи зливу. Тому пішоходам доведеться цю калюжу обходити, а людям на візку — мокнути.
Неідентифікований підіймач. Те, що він є, і власники закладу подумали про нього — це вже чудово. Враховуючи, що ресторан не працює, оцінити доступність підіймача неможливо, але є визначна деталь — активний знак доступності, на якому видно, що людина на кріслі колісному у русі. Саме його рекомендують використовувати Доступно.UA, хоч міжнародно визнаний є неактивним.
Амбулаторія №1, КНП «ЦПМСД» Печерського району. Тут пандус з кутом нахилу 11 градусів, коли норма до 5. Точно немає ширини 1,2 м, а поручні хоч і подвійні — мають починатися за 30 см до самого пандусу. Є кнопка для виклику персоналу, але це не елемент доступності, це допоміжна функція. Вона знаходиться взагалі з іншого від пандуса боку і дотягнутися до неї складно. Тобто якщо людині потрібна допомога, щоб подолати пандус, вона не зможе її викликати. Таких нюансів дуже багато по місту, їх можна помічати нескінченно. Наприклад, віконце аптеки у цій же будівлі знаходиться зависоко, людина на кріслі колісному навіть докричатися не зможе.
Кав’ярня Сенс (Микільський провулок 1). Чудовий приклад доступного простору. Тут є контрастне виділення дверей, коли хоча б видно, що вони є. Коли ж роблять модний повністю прозорий фасад, будь-яка людина може врізатися у нього і травмуватися. Немає небезпечного порогу або сходів. Якщо у закладі є високі столи, це нормально, але обов’язково мають бути і низькі для людей на кріслі колісному. Тут головне мати вибір.
Метрополітен — вихід з перону. На виході з вагона немає ніякої позначки ліфта або підіймача, тобто незрозуміло, у який бік взагалі рухатися. Тільки на інформаційному табло є блок про супровід маломобільних пасажирів у метро, у якому зазначено «Телефонуйте за 1 годину, щоб наші фахівці вас чекали». Про яку доступність можна говорити?
На виході з перону є підіймач — якщо він працює, то це допустимо. Можна просто натиснути кнопку, конструкція розкладається і підіймає людину. Проте ідеальний варіант все ж ліфт. Але тут зазначено «тільки для людей на інвалідних візках». А якщо батьки з візком? А якщо людина на милицях або з протезами? А якщо хтось просто вдарився ногою і йому складно підійматися сходами? По рейках спускатися-підніматися — не варіант, вони слизькі й без поручнів. Тобто вердикт — краще, ніж нічого.
На виході з будівлі є варіанти широкого проходу для людей з інвалідністю, це класно. А от турнікети, які крутяться — жах, особливо нові у повний зріст, які поставили, наприклад, на Почайній. Щоб маломобільній людині пройти, їй треба попросити допомоги у контролера.
Русанівська набережна
Русанівську набережну перебудовували нещодавно і чомусь не подумали про безліч елементів, які не важко було додати одразу. Наприклад, на пішохідному переході не встановили тактильну попереджувальну смугу. Натомість зробили пониження на переході, що вже добре. Встановили стовпчики, але їх треба позначати контрастним кольором — інакше люди їх просто не побачать у темряві або при похмурій погоді. Тут ще і вид на Дніпро розкішний, можна задивитися і травмуватися.
Загалом на набережній спусків до води або навіть до дитячих майданчиків доступних немає. Є варіанти з різними кутами нахилу, але всі ненормативні. Ніде немає поручнів, а там, де не надто крутий спуск, він занадто довгий. В такому випадку має бути як мінімум три рівних майданчики на цьому шляху для перепочинку. І навіть якщо вдалося спуститися, до води людина на візку не проїде, адже далі пісок. В ідеалі роблять дерев’яні доріжки для доступності.
На всій території є велодоріжки — це чудово, але вони погано позначені. Також немає системи зливу, а це теж елемент доступності.
Гідропарк
Каплиця Хрещення Господнього. Релігійні споруди рідко є доступними. Зазвичай максимум, яким обмежуються — ставлять якусь деревяшку замість пандуса. В цій каплиці є заїзд, але тільки на перший ярус, всередину все одно самостійно не потрапити. Проте хороші кейси теж існують, наприклад, у Львові є багато церков не тільки з пандусом, а й з ліфтом для людей з інвалідністю.
Пляж «Венеція». Тут, як зазначають на інформаційному борді, є доступ для людей з обмеженими можливостями. Так говорити нетолерантно, як і «інваліди» або «люди з особливими потребами». Краще використовувати нейтральне «людина з інвалідністю».
Зазвичай складно знайти зручну зону відпочинку для людей з інвалідністю. На пляжі мають бути доступні вбиральня і роздягальня, а також доступ до води, люди, які допомагають заходити і виходити з неї, і спеціальні візки. Тобто ідеальна ситуація така — людина з інвалідністю їде на своєму візку по дерев’яній доріжці, коли та закінчується, їй допомагають пересісти на спеціальний візок для плавання з ширшими колесами. Помічник завозить людину у воду й з нею плаває, потім так само витягує на берег. Точно такі можливості є в Одесі і, судячи з усього, на пляжі «Венеція» у Києві.
Тут можна доїхати до води на візку по дерев’яній доріжці, також стоїть простора роздягальня з рівною твердою підлогою, куди людина може в будь-який момент сама потрапити. Не вистачає якогось столика для того, щоб покласти речі, але можливо у сезон його встановлюють. Біля пляжу є туалет для людей з інвалідністю — без поручнів, слизький, але він є і ширина входу нормативна.
Паркування для людей з інвалідністю. Не можна ставати на паркувальні місця для людей з інвалідністю. Може хтось думає, що люди з інвалідністю не можуть керувати машиною, а місця на паркуванні для них — то якийсь жарт. Але це не так. Наприклад, засновник Досутпно.UA Дмитро Щебетюк має машину та їздить за кермом завдяки ручному управлінню. За спеціальною технологією до стандартних педалей гальма та газу під’єднані ручні важелі.
Парк «Качалка» з тренажерами. Спорт — для всіх, і маломобільні люди не виключення. Але якщо людина з інвалідністю хоче дістатися до легендарного в Києві парку з металевими тренажерами на Гідропарку, їй треба постаратися. Нормального заїзду немає, а єдиний вибір — їхати по піску та через коріння дерев. Щодо доступної вбиральні — вона є, але зараз, коли не сезон, зачинена.
«Про доступність міського середовища мало говорять, як мені здається, проте скоро ситуація зміниться. Ми це бачимо по великій кількості звернень до нашої організації. Я думаю, найголовніша проблема в питаннях інклюзивності — зі сторони держави немає нормального механізму контролю. Якщо хтось відкриє недоступний заклад або будівельник здасть роботу, де все зроблено не за нормами, нікому нічого не буде. А от якщо це буде показово, наприклад, прийдуть і оштрафують 55 аптек або заберуть у когось ліцензію, можливо все і почне рухатися», — підсумовують в Доступно.UA.
Тетяна Капустинська