Експеримент КНК: таксі для людей з інвалідністю працює лише «на папері»

Київ. 3 січня на сторінці Департаменту соціальної політики КМДА (надалі — Департамент соцполітики) у Facebook з’явилася новина про обладнання для людей з інвалідністю надсучасного «соціального таксі».

Я, маючи інвалідність 1 «А» групи та пересуваючись інвалідним візком, вирішила перевірити роботу нової «чудо-служби».

Великих надій на оперативність і універсальність розпіареного сервісу я не покладала, оскільки мала досвід співпраці з ним і раніше. Адже соціальний транспорт для киян з інвалідністю працював у складі столичного центру соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів ще із середини 90-х років минулого століття. Однак скористатись ним можна було лише у будні дні, у робочі години з 9.00 по 17.00 (якщо живеш ближче до автопарку, то можна й пізніше). Возив же цей центр своїх підопічних виключно до визначених місць, як-от: медичні та навчальні заклади, або масові видовищно розважальні заходи, якщо є замовлення соціальної служби. Ніяких особистих поїздок програмою центру не передбачалося, при тому, що громадський транспорт тих років був абсолютно не прилаштований до потреб людей на візках.

Проте мій оптимістично-допитливий розум переконав мене перевірити, чи щось змінилося у поглядах пострадянських чиновників на маломобільну людину, чи вони досі мої можливості обмежують лише хворобами та навчанням (за останнє, звісно, «мерси з кисточкой»). І зателефонувавши за номером, зазначеним у повідомленні Департаменту, я поцікавилася, чи можна викликати «соціальне таксі». Жіночий голос з услужливою усмішкою (було чути, що з таким проханням до неї вже зверталися) повідомив мені, що це не соціальне таксі, а соціальний транспорт, для замовлення якого потрібно перебувати у них (у Територіальному центрі соціального обслуговування — Н. М.) на обліку. Після запитання «Що для цього потрібно?» моя співрозмовниця передала слухавку іншій жінці, яка представилася соціальним працівником Наталею.

Вона компетентно роз’яснила, що комфортним транспортом я маю право їздити лише до лікарні, наприклад, на діаліз, або на вокзал, якщо їду на санаторно-курортне лікування. Для цього я маю надати до Департаменту соцполітики медичний висновок лікаря про мою потребу в сторонній допомозі та довідку ф. № 3, що підтверджує моє проживання у Києві, довідку про доходи та від психіатра, а також санаторно-курортну путівку.

До чого тут психіатр? Виявляється, міські чиновники хочуть бути певними, що людина на візку може перебувати в суспільстві! Тобто у соціальній сфері інвалідність досі є аномальністю.

Оскільки ж подати документи самостійно я не можу, то їх можна передати кимсь із родичів або знайомих без довіреності чи надіслати поштою. Однак у жодному разі не електронною, оскільки на документах мають бути мокрі печатки і центр несе відповідальність за цільове використання транспорту.

Тільки промовчала ця люб’язна панянка про те, чому документи на таку відповідальну справу центр приймає без довіреності. І чому я повинна збирати всі ці папери? Адже згідно з Постановою Кабміну від 16 лютого 2011 року № 121 перелічена у них інформація повинна міститися у централізованому банку даних з проблем інвалідності, який на місцевому рівні веде… Департамент соцполітики!

Не сказала компетентна соцпрацівник і того, що за іншою Постановою Уряду від 29 грудня 2009 року № 1417, для користування транспортними послугами людині з інвалідністю потрібно подати лише заяву. А зазначені документи збирає сам Департамент шляхом надсилання запитів до відповідних структур. Тобто працівники соціального підрозділу столиці намагаються перекласти виконання своїх службових обов’язків на плечі своїх маломобільних підопічних.

На жаль, мої побоювання щодо приховання за гарною обкладинкою старої заскорузлої системи виправдалися на 150 відсотків. А це свідчить про те, що чиновники гальмують розвиток соціальної сфери, аби мати можливості до подальших зловживань.

Дане питання відтепер знаходиться на контролі у «КНК». Читайте найближчим часом про корупційну складову «безкоштовного таксі».

Наталія Мороцька

KNK.media