Міжнародний, дитячий, інклюзивний: простір табору «Артек» став доступним для дітей у кріслах колісних

Фото: depositphotos

Побувати в «Артеку» — дитяча мрія багатьох і враження, які залишаються в пам’яті на все життя. І цього року такий досвід став доступним для дітей, для яких навіть звичайний вихід із дому — справжнісінький квест. Розповідаємо, як завдяки співпраці з міжнародним благодійним фондом Parimatch Foundation діти, які пересуваються на кріслах колісних, відтепер знаходять собі нових друзів й опановують нові для себе заняття у міжнародному дитячому центрі «Артек», пише НВ.

PMF + «Артек» = безбар’єрність

В Україні проживають більш ніж 160 тисяч дітей з інвалідністю. Більшість із них фактично позбавлені можливості соціалізуватися в суспільстві: тільки 30 тисяч навчаються в інклюзивних класах.

Ще гірше складаються справи з інклюзивним відпочинком. Діти в кріслах колісних традиційно проходять реабілітацію у спеціалізованих санаторіях, але двері дитячих таборів були для них зачинені. До міжнародного дитячого центру «Артек» прибуває близько тисячі дітей пільгових категорій, у тому числі діти з особливими потребами, наприклад, з порушеннями слуху. Але ніколи раніше «Артек» не працював із дітьми на візку, поки цей виклик не став новим етапом співпраці з міжнародним благодійним фондом Parimatch Foundation.

Цього літа в «Артеку» була реалізована програма «Відкритий простір», яку підтримав Parimatch Foundation та зробив інфраструктуру табору доступною та пристосованою для всіх дітей, у тому числі з інвалідністю.

Перша заступниця генерального директора ДПУ «Міжнародний дитячий центр „Артек“» Дар’я Муха розповідає: співпраця з Parimatch Foundation у напрямі інклюзії та безбар’єрності розпочалася близько двох років тому. З минулого року Фонд надає «Артеку» матеріальну підтримку й обмежуватися лише нею не збирається.

Дар’я Муха
Перша заступниця генерального директора

«Реалізація проєкту «Відкритий простір» розпочалася позаминулого року. У 2020 році табір був зачинений через карантин, але зараз ми працюємо, і перша літня зміна прийняла дітей на колісних кріслах. Механічні підйомники для дітей та інше обладнання коштують дорого, і без допомоги благодійників жоден табір не міг би собі такого дозволити.

Ще один із напрямів майбутньої співпраці з Parimatch Foundation — навчання персоналу. Зараз хочу наголосити: ми не женемося за красивими цифрами в кількості оздоровлених дітей. На даному етапі важливо показати якість: що дітям вдалося успішно соціалізуватись, їм було комфортно, а інші діти сприймали їх на рівних”, — розповідає Дар’я Муха.

Катерина Білоруська
Президентка міжнародного благодійного фонду Parimatch Foundation

Катерина Білоруська, президентка міжнародного благодійного фонду Parimatch Foundation, зізнається: «Я навіть уявити собі не могла, як сильно на їхнє життя вплине реконструкція кімнат та забезпечення приміщень корпусів пандусами. Після візиту нашої команди до табору і спілкування з підопічними стало очевидним: ми не просто пристосували зону відпочинку під певні потреби, а дали дітям найважливіший досвід комфорту й самостійності в навколишній дійсності.

Адже у звичайному житті вони постійно прив’язані до супроводжуючих дорослих, мають купу перешкод і залежать від безлічі речей. В «Артеку» ж є можливість самим пересуватися, займатися власними справами, обирати активності, спілкуватися, заводити друзів, пізнавати себе. І головне — отримувати уявлення про те, що незалежне життя, без постійних бар’єрів, цілком реальне. Для цього потрібна лише спеціалізована інфраструктура.

Так, на даний момент цей простір свободи дуже локальний. Але все ж він може стати поштовхом до усвідомлення того, що проблеми, з якими стикаються люди з інвалідністю щодня, полягають зовсім не в них. Усе можна вирішити при відповідній увазі, роботі та інклюзивному налаштуванні оптик держави і суспільства”.

Готовність приймати дітей з інвалідністю — це не лише про пандуси

Ми звикли дивитися на входи до житлових приміщень та громадських місць і за наявністю пандуса робити висновки, підходить це місце для людей з інвалідністю чи ні. Втім, потрапити всередину приміщення — це лише перша частина квесту з перешкодами.

Щоб 4 червня 2021 року в «Артек» заїхала перша група, в якій будуть діти, що користуються колісними кріслами, у таборі зробили ремонт і обладнали чотири кімнати за відповідними державними будівельними нормами. На підготовку табору пішло чимало часу: приміром, перші поставки обладнання від Parimatch Foundation відбулися ще наприкінці 2020 року.

«Були створені всі умови, щоб приймати дітей, які користуються колісними кріслами: встановили спеціальні душові, унітази, умивальники. Навіть лінолеум та плитка такі, які будуть зручними для пересування на візку. Parimatch Foundation придбали спеціальні ліжка з ортопедичними матрацами. Біля кожного ліжка — багатофункціональні тумби. Також Parimatch Foundation придбав для табору два чергових інвалідних візка: легких, зручних у користуванні, які легко складаються. Це важливо, оскільки іноді діти прибувають на громіздких незручних візочках і тому радіють можливості у таборі користуватися іншими», — пояснює Ірина Крижанівська, начальник відділу ДПУ «Міжнародний дитячий центр „Артек“».

23 червня до «Артеку» заїхала вже друга зміна вихованців, в якій знову було шість дітей з інвалідністю. Ірина Крижанівська каже: дітям подобається у таборі, бо тут розвинена культурно-мистецька галузь, є свій інноваційно-освітній центр, — і все це на 74 гектарах землі.

«Діти з інвалідністю — рівноправні артеківці, для яких доступні ті самі заняття. Завдяки Parimatch Foundation у них з’явилося спеціальне обладнання для занять у гуртках культурно-мистецького центру: парти, освітлення. Діти з інвалідністю та без із радістю спілкуються та товаришують. На першій зміні в нас був 16-річний майстер спорту з плавання, який попросився переїхати зі своєї спеціалізованої кімнати до кімнати своїх друзів, навіть забирався там на ліжко на другому ярусі».

Найповажніші критики інклюзивного «Артеку» — самі діти. І вони задоволені

Фото: Мама Мокєєва Лідія Михайлівна та донька Сорокина Алла

Дівчинка Алла цього літа вже встигла потрапити у першу інклюзивну групу «Артеку». Її мама Лідія Михайлівна каже: до цього влітку могли вибратися лише у реабілітаційний центр, але це радше не відпочинок, а важлива складова життя дитини з ДЦП, яка пересувається на колісному кріслі. Каже: буденний вихід із дому — справжній квест із перешкодами, годі й казати про відпочинок.

«Виходиш із квартири — а ліфт знову не працює. Треба їхати транспортом — викликаєш таксі, бо громадський непристосований. Підземний пішохідний перехід — ще одна нездоланна перешкода», — скаржиться Лідія Макєєва.

Ми говоримо з пані Лідією, поки вона з донькою ще знаходиться в «Артеку». Каже: тут все підлаштовано під потреби її дитини. Є підйомники замість сходів, туалетна та ванна кімнати теж підлаштовані під потреби людей з інвалідністю. Аллі настільки подобається у таборі, що вона не хоче звідти їхати і дуже просить повернутися в «Артек» знову.

Хлопчик Владислав теж встиг побувати цього літа в «Артеку». У нього злоякісна пухлина, і понад усе його мати Людмила Іванівна мріє, що Владислав врешті зможе самостійно ходити. Він — п’ята дитина у родині, до «Артеку» потрапив разом із сестрою. Раніше їздив із родиною лише в межах рідної Одещини, а в «Артеку» побував навіть у поході.

Фото: Сорокина Алла і Гайдаржи Владислав

Владислав у таборі багато займався рукоділлям, малював й отримав відразу три грамоти, які тепер із гордістю демонструє разом зі своїми фото з табору. А ще — знайшов нових друзів.

«Діти спочатку його трохи побоювалися, але це швидко минуло: донька розповідала, що Владик весь час знаходив собі нових подружок, і діти по черзі хотіли його катати. І Владику, і сестрі в таборі дуже сподобалося, хочуть приїхати ще», — ділиться Людмила Гайдаржи, мати Владика.

Інклюзивна команда вожатих — не проблема

Якщо підлаштувати під потреби дітей на колісних кріслах приміщення — тривалий і коштовний процес, то для того, щоб працювати в інклюзивному таборі, достатньо класичної педагогічної освіти. Ірина Крижанівська наголошує: «Артек» не реабілітаційний центр, а оздоровчий заклад, головна задача якого — соціалізація та оздоровлення дітей. Серед вожатих «Артеку» є студенти спеціальних інклюзивних факультетів, але насправді усі, хто пройшов місцеву школу вожатих, здатні працювати з будь-якими дітьми, знайти ключик до серця кожного і бачити передусім їхні характер та емоції, а не діагнози.

Вожата Марія Губар два тижні тому почала працювати в інклюзивній групі «Артеку». Ділиться: було багато тривог та сумнівів, але на практиці все виявилося краще, ніж вона очікувала.

Марія Губар
Вожата “Артек”

Марія закінчила другий курс Національного педагогічного університету імені Драгоманова, навчається на тифлопедагога (професійного дефектолога, який займається розвитком й адаптацією незрячих дітей та дітей з порушеннями зору — прим. ред.). Але інклюзія є в програмі вишу на будь-якій спеціальності. Коли з’явилася можливість попрацювати в «Артеку», Марія вирішила спробувати свої сили. Особливих відмінностей у роботі саме з дітьми з інвалідністю не бачить: каже, вони такі самі діти, як й інші. За 11-річною дівчиною Варею Марія закріплена як асистентка.

«У моєї підопічної Варі тут з’явилася подруга — восьмирічна Ліза. Вони такі хохотушки: одна пожартує, друга підхопить — а далі заливний сміх лунає хвилин 10. І коли стоїш поруч з ними, то теж починаєш сміятися. Часом уже забуваєш, із чого саме, але смієшся. Під час ранкових гігієнічних процедур вони танцюють — це заряджає позитивом на цілий день».

А що далі?

Інклюзивне оздоровлення та соціалізація потрібні дітям не лише влітку. «Артек» працює цілий рік, з вересня розпочинається навчання. Parimatch Foundation забезпечили навчальні кімнати табору сучасними партами, з якими навчання теж стане інклюзивним. Співпраця табору та фонду триватиме і поглиблюватиметься надалі. Представники «Артеку» одностайні в тому, що сучасних таборів для дітей на колісних кріслах має ставати більше. Інклюзія в освітньому процесі активно розвивається, і час взяти такий самий курс на інклюзію в оздоровленні. На подібному відпочинку діти з інвалідністю розкриваються, відкривають у собі приховані таланти. А інші діти бачать у них нових цікавих друзів, яким просто потрібно трохи більше уваги та допомоги.