Пандуси в нікуди та кафе, у які треба заносити на руках. Краш-тест доступності центра Києва (ФОТО, ВІДЕО)

Ми зустрілися з ветераном Олександром Тереном і продюсеркою YouTube-шоу «Відвал ніг або All інклюзив» Наталею Гаріповою на вулиці Богдана Хмельницького в центрі Києва, щоб пройтися разом до Хрещатика. У повсякденному житті Олександр може пересуватися без крісла колісного, але поки людина з ампутованими ногами не має протезів, єдиним способом пересування для неї залишається все ж крісло колісне. Тому ми просимо Олександра користуватися кріслом, щоби ми могли перевірити, наскільки комфортним буде наш маршрут для всіх.

Дорога одразу починає круто підійматися, і Терен просить поштовхати крісло колісне без нього, бо це надто крутий ухил. Питаємо, чи впливає цей ухил на комфорт для людини з протезами, Сашко відповідає, що це залежить від протеза й висоти ампутації. Якщо в людини немає колінного суглоба, такий маршрут може бути викликом. Також для людини з ампутованими кінцівками може бути важко спуститися сходами.

Наталя, яка штовхає крісло колісне, застрягає колесами в плитці та ямах. Каже, що, звісно, у місті може бути різний ландшафт і ділянки під кутом, але, коли кладуть асфальт, це можна вирівняти. «Тут же можна вбитись. Ця плитка – просто знущання», – підсумовує вона.

Згадується історія, яку раніше розповів нам львівський архітектор Юліан Чаплінський про те, що бруківку на площі Ринок мер Львова Садовий наказав перекласти після пропозиції ветерана Тараса Пастуха. Ветеран пересувався на кріслі колісному, дружина штовхала його бруківкою й казала, що терпнуть руки.

Підходимо до перехрестя, перед яким на тротуарі – смуга жовтої тактильної плитки. Ця смуга має попереджувальну функцію для людей із порушеннями зору та незрячих. Однак в ідеалі до цієї смуги мали б вести спрямовувальні лінії також із тактильної плитки, щоб уздовж них людина, яка втратила зір, змогла підійти до дороги. «Тобто це номінальна історія, практичне застосування такої плитки – дуже обмежене», – каже Наталя.

Олександр на кріслі колісному обережно зістрибує з тротуару: «Не ідеально, але з’їхати можна». Питаємо, яким має бути зручний бордюр, у відповідь чуємо, що бордюру взагалі не має бути. За будівельними нормами, у місцях перетину тротуару з автошляхами бордюри мають бути зроблені в нуль.

Олександр із Наталею розмірковують про те, що територія біля магазинів, закладів громадського харчування, аптек – це відповідальність бізнесів. «З них мають починатися зміни. Вони ж зацікавлені в тому, щоб до них приходили люди. Щонайменше відмовитися від 25% клієнтів, бо це люди з інвалідністю – нищівно для бізнесу», – каже продюсерка. Додаємо, що так само люди з інвалідністю можуть бути не лише клієнтами, а й працівниками в цих бізнесах.

«Зараз покажемо вам кастровану безбар’єрність», – усміхається Сашко Терен, під’їжджаючи на кріслі колісному до наземного пішохідного переходу. Минає тактильну плитку, спокійно виїжджає на пішохідний перехід, оскільки на з’їзді бордюр занижений, але з іншого боку дороги впирається в підвищення. Тобто людина на кріслі колісному залишається стояти на проїжджій частині, бо для того, щоб застрибнути на тротуар, треба мати неабияку силу. До речі, з цього боку переходу вже немає тактильної плитки, навіть однієї попереджувальної смуги.

На іншому боці вулиці, куди ми перейшли – пекарня «Волконський», до якої ведуть сходи, офіс АЗК Socar – теж зі сходами. Таких сходів уздовж дороги повно. Усі ці приміщення повністю недоступні.

Проминаємо віконечко з кавою навинос, але воно настільки високе, що людина на кріслі колісному не дістане, щоб зробити замовлення. Хоча ДБН [державні будівельні норми] фіксують комфортну висоту стійки в такому випадку. Наталя ділиться власним досвідом: коли її чоловік пересувався на кріслі колісному, вони підійшли до кав’ярні, на якій був знак із зображенням людини з інвалідністю та стрілочка, що натякає на вхід із двору. Вони зайшли в двір, але там не було нічого. Ця історія стала початком заставки для шоу «Відвал ніг».

Зупиняємося на перехресті з вулицею Івана Франка – чи не єдиною вулицею в центрі Києва, де зробили повну реставрацію. Тут є тактильна плитка і спрямовувальні до неї, велосипедна доріжка, тротуари, вирівняні з рівнем дороги, яскрава нова розмітка.

Однак на одному з наземних переходів – напівсфера, яка мала б не допустити стоянку авто на тротуарі. Крісло колісне може оминути цю перешкоду, а от незряча людина не знатиме, що там є щось, що може їй завадити. Наталя додає, що попереджувальна плитка має бути до й після перешкоди

«Але якщо йти за напрямними, ти не натрапляєш на перешкоду», – Олександр Терен вказує на жовті смуги-орієнтири для людей із порушеннями зору. Продюсерка з ним погоджується.

Пригадуємо нашу спробу дослідити Львівську площу разом із незрячим Валерієм, практикантом The Village Україна. Хлопця найбільше знічували розставлені по всьому місту електросамокати, через які він постійно перечіплявся. Також у місті дуже мало світлофорів зі звуковим сигналом.

На одному з пішохідних переходів на тротуарі припарковане авто, яке не дає комфортно перейти дорогу не лише на кріслі колісному, а й стане перешкодою для батьків із дитячим візочком. Олександр і Наталя згадують свій досвід знімання шоу «Відвал ніг» у різних містах України. Кажуть: звернули увагу на те, що великі автівки дуже часто паркують на тротуарах, пішохідних переходах чи запарковують крайню смугу, що є небезпекою для людини на кріслі колісному.

Перша будівля, куди Олександр може ввійти – канцелярія Господарського суду Києва – тут є пандус із поруччями. «Раніше я не звертав увагу на поручні й не розумів, навіщо це. Але вони потрібні, щоб не впасти, щоб не з’їхати з цього пандуса», – додає Терен.

Уже за кілька метрів крісло колісне застрягає передніми колесами у стічній канаві. Відкриті стічні жолоби є великою перешкодою. На них має бути решітка із сіточкою визначеного розміру, щоб не провалювалися колеса. У цих місцях Олександр встає з крісла колісного й перевозить його вручну.

На перехресті вулиці Івана Франка з вулицею Богдана Хмельницького одразу три заклади, у які хочеться зайти: бістро Pure&Naive, McDonald`s і сервіс друку Print24. До всіх приміщень ведуть високі сходи.

Біля Pure&Naive в теплу пору року є вуличний майданчик, де людина на кріслі колісному змогла б поїсти чи випити кави, однак зайти до вбиральні в неї не вийде. Звертаємося до працівників закладу й питаємо, як Сашкові потрапити всередину. Відповідають, що працюють над тим, щоби зробити вхід доступнішим, однак поки пропонують опцію занести на руках.

Адміністраторка Pure Naive каже, що встановлення підіймача впирається в бюрократичні моменти, але в команді активно думають над рішенням.

Громадська активістка Уляна Пчолкіна під час запису подкасту «Прийом» говорила, що її особисто дуже знічує, коли її на кріслі колісному несуть на руках. Тому вона уникає подібних місць.

Біля Mcdonald’s є електричний підіймач, але він накритий спеціальним кофром. Питаємо в працівників ресторану, чи можемо ним скористатися. Кажуть, що зараз підіймач закрито на ремонт, але також пропонують занести людину в кріслі колісному на руках.

Поруч аптека – також зі сходами. І заклад із великим мармуровим бордюром перед входом, без пандуса.

Олександр Терен відзначає вхід до бутик-готелю 11 Mirrors із широким пандусом. Далі вулицею ще одне віконечко для замовлення to go від «Міністерства десертів». Називається «Вікно кавових можливостей», хоча це швидше про неможливості, бо дістати до віконця, сидячи в кріслі колісному, також не вдасться.

Після перехрестя вулиць Богдана Хмельницького з Володимирською, у бік «ЦУМу» – «екстремальний спуск» – дуже різкий ухил. Наталя спускає крісло колісне сама, Олександр іде поруч сходами. «Якщо людина з інвалідністю потрапить сюди, не факт, що вибереться живою», – жартує Наталя.

Ліворуч помічаємо хитромудрий пандус, сколочений із кількох різних дощок. Продюсерка знову жартує, що це такий пам’ятник пандусу.

Окремої уваги заслуговує вхід у метро «Театральна» – сходи й вузькі колії під кутом, якими крісло колісне точно не спуститься й не підніметься. «Пандус-убивця», – підсумовує Наталя. Жартуємо, що можна написати казку-жахіття про пандуси-убивці, що заполонили місто й убивають людей з інвалідністю.

На перехресті з вулицею Євгена Чикаленка нарешті «перемога». Тут є наземний перехід, якого раніше не було.

«Я думаю, реальні зміни стануться, коли «Перепічка» опустить касу», – жартує Олександр Терен і додає, що біля високих віконечок людина в кріслі колісному почувається, як у «Форті Буаяр» – згори лунають якісь голоси, а на тебе сиплються гроші.

Намагаємося ввійти в «ЦУМ» – двері дуже важкі, але зазвичай їх допомагають прочинити (хоча нам не пощастило). Скляні двері, що крутяться по колу, можна сповільнити, натиснувши на кнопку. У приміщенні є ліфт.

У книгарні «Cенс» на Хрещатику є вхід із пандусом. Мінус перший поверх поки залишається недоступним, але нас переконують, що в книгарні буде ліфт і навіть ресурсна кімната для людей, які відчувають дискомфорт від шуму й великої кількості людей.

Розпитуємо Олександра, що він помітив під час знімання шоу «Відвал ніг або All інклюзив». Ветеран відповідає, що з тих міст, де вони були, найбільш доступним виглядає Дніпро. «Якщо в інших містах 5–7% доступності, то в Дніпрі десь із 20% Є прям цілі доступні вулиці». Це відбувається завдяки активістам на чолі з Русланом Шириновим. Також це єдине місто, де є наземні укриття. Поки що Дніпру, на думку Терена, бракує системності, зокрема організації, що б розробила мапу безбар’єрності.

Також у відповідь на шоу у Вінниці додали більше низькопідлогових трамваїв і розробляють карту безбар’єрності.

Олександр каже, що, на жаль, поки що більшість ініціатив – від активістів. Рішень від Міністерства ветеранів немає. Хоча міністерство має багато департаментів, але того, що займався би безбар’єрним простором, поки що не створили.

ДИВІТЬСЯ БІЛЬШЕ ПРО ДОСТУПНІСТЬ КИЄВА В НОВОМУ ЕПІЗОДІ «ВІДВАЛ НІГ АБО ALL ІНКЛЮЗИВ»

Ірина Виговська

Фото: Серж Хуцану

The Village Україна