Звернення до важливості рівних прав для людей з інвалідністю та проблеми безбарʼєрності в Україні, пише LIGA.net.
Щороку 3 грудня світ відзначає День захисту прав людей з інвалідністю. Ця дата – нагадування про важливість рівних прав і можливостей для всіх, незалежно від нозологій та функціональних можливостей. З нагоди цього дня, я вирішив написати цей текст, щоб ще раз звернути увагу на проблеми в реалізації основоположних прав осіб з інвалідністю.
Мене звати Зелінський Данило. Я народився з діагнозом ДЦП, але це не завадило мені вести активний спосіб життя та досягати цілей. Я – багаторазовий чемпіон України з паракарате, учасник міжнародних змагань. Водночас я знаю, як складно в Україні людям з інвалідністю боротися не лише за свої права, а й за базові умови для комфортного життя.
В Україні питання безбарʼєрності залишається все ще складним. Навіть сучасні об’єкти інфраструктури, такі, як торговельні центри, кафе чи офісні центри, не завжди обладнані належним чином та враховують потреби людей з інвалідністю в повному обсязі. Зі свого досвіду можу сказати, що архітектурна доступність у нашій країні часто обмежується лише формальністю і відображена лише на папері. Наприклад, укриття для маломобільних груп населення в умовах війни є вкрай важливими, але їх облаштування за всіма стандартами інклюзивності залишається проблемою. Люди з інвалідністю мають відчувати безпеку і комфорт, а не ізольованість та безпорадність.
Я – вчитель і під час роботи часто стикаюсь з ситуаціями, коли фізична недоступність тих чи інших будівель стає для мене бар’єром у професійному розвитку. Багато заходів для освітян проводяться у приміщеннях без пандусів, ліфтів чи підіймальних платформ, і єдиний спосіб долучитися – онлайн-формат. Це певний компроміс, але не вирішення проблеми в цілому.
Під час виступів на міжнародній спортивній арені я бачу, як можна інакше. Аеропорти закордоном оснащені спеціальними засобами для людей з інвалідністю, а спортивні комплекси здебільшого створені за найвищими стандартами доступності. На жаль, цього не скажеш про вітчизняні спортивні обʼєкти, які залишилися ще з радянських часів, коли людей з інвалідністю просто ігнорували.
Сьогодні наша держава має унікальну можливість змінитися. Створення безбарʼєрного середовища є важливим, адже з кожним днем зростає кількість ветеранів війни, які також стикаються з обмеженнями та дискримінацією через інвалідність. Інфраструктурні зміни, розвиток інклюзивної освіти та інтеграція людей з інвалідністю в суспільство, як повноправних його членів – це не розкіш, а нагальна потреба для нашої країни.
Проте інклюзія – це не лише про пандуси чи ліфти. Це тест на зрілість суспільства. Інклюзія – це готовність бачити в особі з інвалідністю рівноправного партнера, друга, колегу. Люди з інвалідністю мають відчувати свою важливість, а не ізоляцію!
Данило Зелінський
Вчитель, спортсмен, чемпіон України по паракарате, активіст у сфері безбар’єрності та Інклюзивності