Люди з інвалідністю мають право на повноцінне життя.
У чому унікальність туристичного маршруту, прокладеного смілянськими лісівниками в Сунківському лісництві ще перед початком війни з російськими окупантами.
На Черкащині неабиякого значення надають розвитку лісового туризму. Як повідомив начальник обласного управління лісового та мисливського господарства Олександр Дзюбенко, силами лісгоспів у зелених угіддях облаштували одинадцять еколого-просвітницьких стежок, головною метою яких є виховання грамотної поведінки в лісі, усвідомлення цінності його як складової екосистеми. Тепер усі охочі мають змогу спостерігати за природними об’єктами та явищами, вивчати флору і фауну краю, знайомитися з роботою трудівників галузі та технологіями, які застосовують вони при вирощуванні дібров, борів, гаїв. «Серед найцікавіших останніх новинок, – наголосив Олександр Миколайович, – навчально-пізнавальний, багатопрофільний, краєзнавчий туристичний маршрут «Дорога на Пруси». Особливість його в тому, що в будь-який час без проблем ним користуються особи з обмеженими фізичними можливостями, вони відпочивають серед природи душею і тілом. Це дуже важливо, якщо врахувати, наскільки важко нині сприймати дійсність, пов’язану з війною, навіть абсолютно здоровим людям, а тут ті, хто має певні особливості зі здоров’ям».
Про чудовий рекреаційний куточок, про справді безпечний простір, де все підлаштовано і під потреби людей з інвалідністю, – наша розповідь.
Як здолати бар’єри
Спершу кілька слів про господарство, біля керма якого з 2004 рік стоїть підприємливий очільник Юрій Сегеда. Лісгосп стабільно перебуває серед кращих в облуправлінні, до того ж має звання підприємства високої екологічної культури. Тут не лише плекають прекрасні ліси, а й дбають про збереження місцевих пам’яток природи, культури, історії, про створення належних умов для активного відпочинку населення, пізнавального туризму, екологічної просвіти молоді. Саме тут позаминулого року облаштували еколого-просвітницьку стежку «Теклинська дача», яка перетворилася на місце паломництва допитливої дітвори. Торік взялися облаштовувати «Дорогу на Пруси».
– Маршрут обрали не випадково: цією дорогою користувалися здавна, поряд із нею розташовувалося багато стародавніх поселень, низовий шлях пролягав берегом річки Тенетинка, – розповів пан Юрій. – Крім чудових краєвидів, місцевість пронизана глибокою історією, місцями Сили, цікавими фактами, переказами, потужною енергетикою. Готуючись до впорядкування маршруту, в колективі задумалися: чому більшість громадських об’єктів у нашій державі не пристосовано для маломобільних груп населення – ні для літніх, ні для батьків із дітьми на візках, не кажучи вже про тих, хто має особливі потреби. Хоч Україна долучилася до відзначення Дня людей з інвалідністю, започаткованого ще 14 жовтня 1992 року Генеральною Асамблеєю ООН, в країні, попри зобов’язання, існує чимало бар’єрів, які заважають залученню таких людей до повноцінного життя. Після обговорення проблеми ми вирішили зробити в себе перші кроки з подолання бар’єрів, а саме: із 15 км запланованого маршруту екостежки 2,5 км відвести під інклюзивну частину, відповідно обладнавши її. Запросили мам, котрі мають дітей з обмеженими фізичними можливостями, вони порадили, як слід будувати альтанки, облаштовувати рекреаційну зону, під’їзди, пандуси тощо. Розробник проєкту, працівник лісгоспу Сергій Тимофіїв та лісничий Сунківського лісництва Іван Комар усі зауваження взяли до уваги, врахували і під їхнім керівництвом вони швидко були втілені в життя…
Що вийшло в підсумку – надам слово тим, хто вже випробував на собі унікальний маршрут, хто за тепла дістався локацій, спеціально облаштованих лісівниками для людей з інвалідністю. Отже, своїми враженнями та емоціями діляться смолянці.
Віталій Басій:
– Від поїздки до Сунківського лісництва минуло кілька місяців, але ця подорож для мене особисто незабутня. Волею долі й обставин, опинившись 5 років тому прикутим до інвалідного візка, моє життя змінилося кардинально. З часом звикаєш до свого стану, однак спілкування та нових емоцій хочеться завжди. Так добре, так світло на душі від того, що в керівництва Смілянського лісгоспу виникла ідея створити цікавий пізнавальний маршрут, та ще й частину його підлаштувати під потреби і можливості інвалідів. А сама місцина – неймовірно красива і мальовнича, вона надихає і навіть зцілює душу, відволікає від проблем та болю, які завдали нам рашисти своїм віроломним нападом на країну. Хочу відмітити надзвичайно продуманий і зручний під’їзд інвалідним візком до столу в альтанці. Тут можна розташуватися вільно, без будь-яких обмежень, можна випити прохолодної води з лісової кринички, що зі смаком оформлена і розташована неподалік.
Сергій Ступак:
– Місце гарне, сюди хочеться повертатися й повертатися… Нам цікаво було оглянути різні породи дерев, які зростають у навколишніх лісах, дізнатися про флору та фауну, зокрема, й червонокнижну, про лікарські трави і гриби, які можна збирати. Окремі зупинки присвячені методам боротьби зі шкідниками та хворобами. Чимало нового для себе ми відкрили про те, як живе ліс та його мешканці, познайомилися з особливостями роботи лісівників. Звичайно, сподобалася гарно облаштована відпочинкова зона з місцем для вогнища, де можна посмажити шашлик. Дякуємо авторам цього проєкту за можливість і нам, людям із особливими потребами, поринути в мальовничу казку Сунківського лісництва.
Павло Коваленко:
– Справжньою приємною несподіванкою особисто для мене була новина про те, що в нашій місцевості створено інклюзивний туристичний маршрут – оскільки щодня ми стикаємося із незручностями при пересуванні містом, де частково відсутні пандуси до установ чи закладів, де залишають бажати кращого дороги… Навіть не згадую вже про мандрівки та екскурсії для інвалідів – донедавна це було з розділу фантастики. А тепер, виявляється, що це реальність – завдяки державному підприємству «Смілянське лісове господарство». Лише слова вдячності всім, хто долучився до цієї важливої справи, хто дав нам можливість почуватися повноцінними членами суспільства, набиратися позитивних емоцій і душевних сил серед краси могутнього черкаського лісу, знаходити нових друзів й разом обговорювати новини з фронту, радіти перемогам українських воїнів…
Такі ось думки тих, для кого проклали спеціальний маршрут. А тепер і нам пора пройтися ним, аби познайомитися, бодай, з деякими локаціями. Моїми супутниками в поході були головний лісничий Денис Івлєв, лісничий Сунківського лісництва Іван Комар, помічник лісничого Артем Макотринський, майстер лісу Микола Махаринець і, звичайно ж, невтомний пошуковець, краєзнавець, організатор Сергій Тимофіїв.
Аби не почувалися інакшими
– «Дорога на Пруси» – поки що єдиний в області паспортизований туристичний маршрут, – розповідав пан Сергій. – Він проходить територією Холодноярського лісового масиву, ділянкою якого опікується наше лісництво. Стара дорога тут існувала у ХVІІІ–ХІХ ст., вона поєднувала село Яблунівку і містечко Жаботин. На пагорбі за лісом причаївся хутір Лісовий (колишнє велике село Реп’яшино), а далі на схід у широкій балці розкинулися Пруси, перейменовані минулого століття на Михайлівку.
– На картосхемі маршруту, – вставляю й свої 5 копійок, – зазначено, що місцевість багата пам’ятками археології…
– Так, у краї візуально фіксуються численні курганні групи, городища. В науковій праці дослідника В.В. Антоновича вичитав: «На півдні від села Сунки на річці Тенетинці, вздовж дороги зі Сміли в Пруси, розташовані 7 могильників, 434 кургани». В сиву давнину тут знаходилося поселення кам’яної доби, яке виявила і дослідила володарка цих місць княгиня Софія Раєвська.
– Отже, сучасні мандрівники мають змогу знайомитися і з історією?
– Особливу зацікавленість проявляють школярі, студенти. Інклюзивну частину маршруту ми спланували так, аби тут можна було займатися спортом, навіть проводити змагання, зокрема, й між молодими людьми з інвалідністю. Інфраструктура відповідає вимогам доступності, все зроблено для зручності пересування. Входи і виходи без будь-яких бар’єрів, територія без сходів, із плавними нахилами, тож і відпочиваючі на візках рухаються легко, безперешкодно. Вбиральню також пристосували для маломобільних осіб. Як бачите, все відповідає нормам доступності та безпеки.
– Привертає увагу й багата лісова, екологічна інформація на стендах, аншлагах уздовж стежки…
– Вона дуже різнопланова, доступно подана. Маємо й анімаційні зони, наприклад, пташине містечко, де міфічний лісовик (гайовик, щезник) наглядає з висоти за бурхливим життям крилатих мешканців лісу. В одному місці спеціально прилаштували групу шпаківень – можете уявити, з якою цікавістю мандрівники навесні спостерігають за тим, як ці птахи відвойовують житла для себе та майбутнього співучого потомства. Розвішені на деревах також хатинки для дроздів, синичок, зябликів… Усі їх майстрували разом зі школярами. На узліссях представлені різні біотехнічні споруди, а на стінах та під дахами альтанок у сезон підсихають вітамінні віники з різнотрав’я, якими взимку підгодовуватимуть диких тварин. Ще одна цікавинка – на майданчиках із весни до осені побачите виставлені колоди (дуплянки) з висадженими в них саджанцями квітучих кущів і деревцят. Своєрідна реклама декоративних екзотів, що їх плекають у розсадниках підприємства. У лісі ж не стараються прибрати все так, як у садку чи на подвір’ї – навпаки, окремі повалені дерева залишають, пояснюючи при цьому, що вони стають домівкою та укриттям для багатьох лісових мешканців. Як, наприклад, для жука-оленя, занесеного до Червоної книги України. Такі ненав’язливі уроки екології запам’ятовуються і малим, і дорослим, позитивно впливають на їхню поведінку серед дикої природи.
– Головне, – наголошували Сергій Тимофіїв та його однодумці-лісівники, – всі зусилля спрямовують на те, щоб і людям із особливими потребами було в лісі добре, щоб вони не почувалися інакшими. Ні діти, ні дорослі з інвалідністю не повинні бути зачиненими в чотирьох стінах, вони мають право на повноцінне дитинство, повноцінне життя. Навіть тоді, коли частина країни окупована чужинцями…
На жаль, про все побачене та почуте в Сунківському лісництві на туристичному маршруті, який нині доступний кожному, в статті не розповісти. Але не можу не зупинитися ще на одному факті з діяльності лісівників, який привернув мою увагу.
За що дякували археологи
Знайомлячись із досвідом Смілянського лісгоспу в розвитку лісового туризму, зокрема, соціального для осіб з обмеженими можливостями, я помітив, наскільки тут шанують історію, цікавляться подіями сивої давнини, які відбувалися в рідному краї. За ініціативи директора підприємства Юрія Сегеди навіть розробили й успішно впроваджують програму історичної спадщини, пов’язаної з лісовим господарством. Про деякі кроки в реалізації її розповідала газета «Природа і суспільство», сьогодні ж у цьому зв’язку хочу навести витримки з листа, який показали мені в лісгоспі, від директора Інституту археології НАН України В. Чабая та заступника начальника експедиції Т. Кургіної-Коваленко – у ньому вони дякують за сприяння в організації роботи минулорічної Пастирської археологічної експедиції. «Приємно, що є люди, котрі щиро й безкорисно допомагають вченим, опікуються охороною культурної спадщини, цікавляться історією України, – зазначено в листі. – Загалом, Пастирська археологічна експедиція досліджує унікальну пам’ятку археології Пастирське городище, що розташоване біля с. Пастирське Смілянського району. Пастирський археологічний осередок – це унікальний комплекс пам’яток та природно-історичних об’єктів, який формувався від скіфської доби до раннього середньовіччя. Комплекс включає унікальну структуру, що складається з чотирьох городищ скіфського часу. Понад 120-літня історія досліджень їх пов’язана з іменами славетних українських археологів – Вікентієм Хвойкою, Михайлом Брайчевським, Олегом Приходнюком… Члени нашої експедиції потребували облаштованого місця відпочинку в таборі після роботи, тож дякуємо колективу Смілянського лісгоспу за надану допомогу, дякуємо за приємне спілкування».
Чи варто щось додавати до написаного? Підтримка історичної науки, як і підтримка дітей, підлітків, дорослих з інвалідністю, порушеннями розвитку – яскрава ознака цивілізованості суспільства, приклад для всіх нас.
Микола Пуговиця, Черкаська область, фото автора і пресслужби лісгоспу, “Лісовий і мисливський журнал”
