Сьогодні ми побуваємо в гостях у чудової людини. Це – особливий художник, Олександра Хуторова. Вона є людиною з інвалідністю, діагноз: ДЦП. Саша дуже позитивна людина, активний учасник різноманітних подій та заходів. Її можна побачити практично на усіх святах і культурних подіях. Іноді дивує: «І як вона все встигає?». Сьогодні вона поділилася з нами своїми секретами і життєвим оптимізмом.
Олександра, розкажіть трохи про себе.
Хуторова Олександра Анатоліївна, інвалід 1 групи, ДЦП. Народилася в місті Київ. Середню освіту отримала в спецшколі «Надія». У 2004 році закінчила 11 класів. Посидівши вдома близько року, я зрозуміла, що потрібно знайти якусь сферу діяльності. І, завдяки допомозі друзів і знайомих вступила до університету, який закінчила в 2010 році з червоним дипломом. В даний момент весь свій час присвячую своїм улюбленим заняттям – малюванню і бісероплетінню.
Що підштовхнуло Вас до малювання?
О, це був самий світлий момент мого життя! В Оболонському районі міста Києва був клуб спілкування і творчості «Журавлик». У 2006 році я почала відвідувати цей клуб. Спочатку я займалася там ЛФК, вишиванням, мистецтвознавством та іншим. Якось в наш клуб прийшла дівчина на ім’я Настя, і запропонувала зайнятися малюванням. Я зголосилася спробувати. Мені сподобалося малювати, хоча спочатку у мене виходило не дуже добре. Але я відчула, що це моя справа. Мені ставало затишно і спокійно, коли я займалася малюванням.
Малюю, в основному, квіти, пейзажі, натюрморти, тваринок. А ось малювати людей бажання поки не виникає. Картини роблю за допомогою акварелі. Хочу ще спробувати малювати маслом. Був у моєму житті і такий цікавий досвід Петриківського розпису, який я робила гуашшю.
Чи приймаєте Ви участь у виставках?
Ось уже 15 років приймаю участь у фестивалі «Повір у себе». Але перемогла в ньому всього лише раз, в 2010 році. Запам’яталася перша виставка, в якій перемогли мої малюнки. Це сталося в 2008 році, коли Ірина Леонідівна Флорова відправила мої роботи на виставку – фестиваль “Обдаровані діти України”. Я нічого не знала про це. І було дуже приємно несподівано дізнатися, що мої роботи перемогли! В цьому році (2013), вперше брала участь у конкурсі творчості для людей з інвалідністю «Осінній водограй». Посіла одне з перших місць! Це дуже значуща перемога для мене, я була на сьомому небі від щастя! За збігом обставин це сталося в сумний для мене день, день смерті мого батька, 22 листопада. А, тут такий приємний сюрприз і подарунок долі, думаю, це янголятко мені допомогло!
Де черпаєте натхнення?
Мене надихають різні речі і явища. Наприклад, коли закрили клуб «Журавлик», мене це надихнуло на романтичну картину «На крилах Любові». На ній зображено двоє закоханих і відданих один одному журавля. Картина з птахом в небесах – пам’ять про прекрасну, добру, чуйну дівчину, яка загинула під машиною, на дорозі в Саки… Картина з ліліями була намальована з натури, коли я гостювала влітку у бабусі. Як потім виявилося, це було в останній раз. Картина отримала назву «Прощання з дитинством». Троянда, що трошки прив’яла, символізує згасаюче кохання. Надкушена груша – це душа, яку використали і кинули…
Як проводите свій вільний час?
Якось я прийшла до висновку, що є два варіанти в житті. Перший: сидіти і нічого не робити. Другий варіант: до чогось прагнути. Робити хоч якісь маленькі кроки до своїх цілей, до своїх мрій. Кожна людина несе персональну відповідальність за своє життя, це не залежить від фізичних недоліків. Головне чітко усвідомлювати свої бажання і потреби. Я вибрала повноцінне життя, настільки, наскільки у мене це виходить. Я не вважаю себе супер активною людиною. Але намагаюся при будь-якій можливості вийти з дому, щось зробити, десь побувати, поспілкуватися з людьми.
Відвідую реабілітаційний центр, заняття з бісероплетіння та інших видів рукоділля. Для мене стало цікавим те, що я можу робити сережки з бісеру, а також, брелки, серветки, браслети, намисто. Їжджу в студію ДІМФО на малювання. Там дуже тепла і дружня атмосфера. Можна і попрацювати, і поспілкуватися з дівчатками за чашкою чаю або кави. Буває, приїжджаю з якоюсь роботою, намальованою олівцем, і Таня починає мені підказувати, як її закінчити. Де додати об’єму або тіней, що у мене погано вийшло, а що добре. Часто відбуваються гумористичні випадки. Ось недавно було: я намалювала собачок – друзів. А Таня каже: «Це у тебе, що за звір такий, хрюшка або ще хто?»
Спілка громадських організацій інвалідів Києва дуже допомагає мені в культурному розвитку. Я давно мріяла побувати на Х-факторі, познайомитися з Оксаною Марченко. Я взагалі марила цим два роки! Коли я потрапила туди, отримала масу позитивних емоцій. Побувала на багатьох концертах різних виконавців. Сурганова, Михайлова, ДіДюЛя, Ляпіси, всіх не перерахуєш. Мені часто задають питання: «Ти приїхала сама? На таксі? А грошей не шкода?». Я в таких випадках відповідаю: «Люди, ми живемо один раз. Так навіщо економити на позитивних емоціях? Для чого тоді жити? Грошей завжди не вистачає, а пам’ять про подію залишиться назавжди. Ось зате буде, що згадати на старості років. Боятися теж не потрібно. Скрізь є люди, до яких можна звернутися за допомогою, і вони, з радістю допоможуть!»
Я бажаю людям з інвалідністю всього самого доброго і світлого. Не бійтеся жити! Беріть від життя все прекрасне і позитивне! Мрійте! Тому, що мрії збуваються!
Антонович Вікторія
Благодійний фонд розвитку комп’ютерних та інформаційних технологій для інвалідів «АІК» +ФОТО