Дівчата з Групи підтримки: «Наше спілкування – це своєрідний острівець безпеки, де кожна може бути сама собою…»

В роботі кожної недержавної організації, в потоці буденних справ, час від часу з’являються люди, які повністю змінюють уявлення про роботу та результати тієї самої роботи.

Так сталося з дівчатами з однієї з Груп підтримок (проєкту нашого Фонду АІК з підтримки людей з інвалідністю – прим.): Нелею, Іриною, Надією та Лілею.

Спершу вони доєдналися до групових занять, під час яких учасники Груп за підтримки коуча Іви Репницьої намагалися впоратися з питаннями, що були спровоковані війною та бойовими діями.

А по завершенню роботи Групи вже не змогли розлучитися, продовживши щопонеділкові зустрічі.

З часом спілкування дівчат, які живуть в різних містах та містечках України, а також в Польщі, переросло в дещо більше – підтримку та дружбу, яким можна лише по доброму позаздрити.

-Дівчата, а чому ви вирішили доєднатися до Групи підтримки тоді, в березні-квітні? Й чи отримали той результат, на який сподівалися?

Надія: Більшість моїх подруг проживають закордоном вже багато років, а з початком війни також виїхали й найближчі подруги. Хотілось отримати підтримку та почути, як можна справлятись з емоціями та перепадами настрою під час війни. Мені дуже сподобалась дружня та тепла атмосфера Групи підтримки, де можна було ділитись власними переживаннями і не почувати себе ніяково чи незручно. Група підтримки дала мені відчуття стійкості та віри в те, що ми переможемо і станемо сильнішими.

Ліля: В той час в мене був доволі важкий період. Періодичні хвилювання почали переростати в тривожний стан. Від постійних сигналів тривоги, ракетних обстрілів, важкої зими з періодичним вимкненнями світла мене немов би затягувало в якусь прірву невизначеності. На зустрічах Групи підтримки мені вдалося окреслити свої основні проблеми та зрозуміти, в якому напрямі рухатися далі. Я зрозуміла, що треба жити далі, незважаючи ні на що. Після групи підтримки я багато міркувала над своїми питаннями. І як результат, пішла вивчати графічний дизайн від Career Hub Pro.

Неля: Складна моральна ситуація через війну і всі події з нею зв’язані, дали мені поштовх шукати підтримку, відповіді на складні питання. Якось в інтернеті мені потрапила інформація про Групу підтримку і я вирішила спробувати. Початок зустрічей давався складно – навіть камеру не включала, була замкнута. Але з часом ставала розкутішою. І як результат, наприкінці наших зустрічей я вже була з увімкненою камерою, могла розмовляти вільно, не замикаючись в собі. Отримала рекомендації від коуча Іви, якими користуюсь і зараз.

Ірина: В той час я була за кордоном, але всім серцем і думками на Батьківщині з рідними, живучі лише новинами. Я просто існувала, прокидаючись та роблячи щоденні буденні справи лише тому, що так треба. При цьому чітко розуміла, що треба щось змінювати, бо сама «не вигрібаю». Саме тоді побачила сторіз Юлії Ресенчук (Президентка Фонду АІК – прим.) про Групу підтримки. Випадковості не випадкові: в цьому переконалась давно тому і тому заповнила анкету. Потрапивши до групи людей, які переживали подібні емоції від початку повномасштабного вторгнення, зрозуміла, що далеко не одна я «втратила себе». Зустрічі в групі особисто мені дали чіткі наміри жити далі, не існувати, жити. Саме цим і займаюсь!

Коли сімейні справи і клопоти завмирають

За місяць робота Групи підтримки Фонду завершилась. А група підтримки цих дівчат розпочала свою роботу. Ініціатором зустрічей стала Надія, яка вже близько п’яти років проводить книжковий клуб в онлайн форматі разом зі своїми подругами з різних країн. Тож досвід був. Час і місце також не довелося вигадувати – щопонеділка в зумі, як вже звикли це робити з коучем Івою!

Звісно, дівчатам не завжди вдається зустрітися повним складом: інколи їх буває тільки двоє, а інколи більше. Все залежить від обставин. Але всі вони одностайно погоджуються, що ці зустрічі – своєрідна віддушина. І як сміється Ірина: «Це час, коли сімейні справи і клопоти завмирають. І як говорить мій син: «Нашої мами нема вдома».

«Наше спілкування – це своєрідний острівець безпеки…»

-Але про що саме спілкуються дівчата під час цих зустрічей, які настільки зблизили їх?

Надія: Теми для спілкування можуть бути різними й залежати від того, що ми переживаємо в той чи інший період часу… Наприклад, ми зберегли невеличку традицію після наших зустрічей з Івою – називати колір нашого настрою (перед початком занять в Групах підтримки всі учасники мали назвати колір свого настрою – прим.). В наc є власні жарти та смішні історії. Ми разом слухаємо аудіокниги, ділимося своїми переживаннями, надихаємо одна одну, підтримуємо. Наприклад, Ліля надихнула мене та Нелю податись на курс з копірайтингу. Дівчата стали для мене опорою та дружнім плечем. Вірю, що ми з дівчатами зможемо зустрітись на живо після війни.

Ліля: Ми можемо говорити абсолютно про все, починаючи від особистих питань і закінчуючи глобальними питаннями війни в Україні. Для мене наше спілкування – це своєрідний острівець безпеки, де кожна може бути сама собою, спокійно себе почувати і вільно висловлюватися. Власне, нас об’єднує те, що ми всі різні. І в своїй різноманітності ми сприймаємо одна одну такими, як є, допомагаємо одна одній, підтримуємо. А ще наша несхожість додає цікавості в наше спілкування.

Неля: Часто в розмовах жартуємо, а інколи й серйозно думаємо про реальну, а не віртуальну зустріч. Конкретних планів немає, бо зараз головне, щоб закінчилася війна.

Ірина: Спілкуємось абсолютно на будь-які теми. Завдяки Лілі я почала слухати аудіокниги. А потім на зустрічах можемо разом обговорити прочитане-прослухане. Про війну теж говоримо. Дівчата стали прекрасними приятельками, які завжди готові підтримати, вислухати і дати пораду, якщо попросиш.

Робота дівчат в Групі підтримки з Івою дала шанс цим дівчатам не тільки на зустріч, вона змінила їхнє життя! І мені здається, що це саме той неймовірний результат, на який ми, організатори, і не сподівалися, організовуючи роботу Груп підтримки навесні 2023 року!

З щирим захопленням та повагою до всіх тих, хто зміг змінити власне життя Світлана Наумова