Ігор Семкович після нагородження на Іграх героїв-2023 у Брюсселі. Фото: Ігри героїв
Учасник Ігор героїв і боєць 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади заново відкрив для себе спорт після того, як втратив частину ноги під час звільнення Херсонщини. Про дебют у ветеранських змаганнях, “бонусне життя” після поранення та який приклад хоче показати іншим військовим, Ігор Семкович поділився в інтерв’ю Суспільне Спорт.
У листопаді Ігри героїв уперше з початку повномасштабного вторгнення повернулися на міжнародну арену. Проєкт, присвячений ветеранському спорту, провів змагання з кросфіту в Брюсселі, де перше місце серед адаптивних атлетів посів новачок команди Ігор Семкович. Разом із ним до трійки ввійшли Юрій Козловський і Михайло Соколян, а всього Україну представили 11 військових і ветеранів із пораненнями.
Для 32-річного Семковича це був не лише дебют на Іграх героїв, а й загалом перші змагання в житті. Військовослужбовець приєднався до проєкту лише влітку 2023 року, коли проходив відновлення після ампутації нижньої кінцівки. Який шлях подолав Ігор і які ще має цілі, захисник розповів у розмові з Суспільне Спорт.
“Часто ішов у бій першим”
“Справжній гірський штурмовик”, — представився Ігор, вказавши на шеврон із емблемою 128-ї бригади. Сам він родом з Калусього району, що на Івано-Франківщині. До війська приєднався на початку повномасштабної війни у 2022 році. До того, зізнається, про армію практично нічого не знав: “навіть не любив фільми про війну” та плутав БМП з танком. Утім, поступово набув нових навичок і став сапером.
Поранення Семкович зазнав під час визволення Херсонщини восени 2022 року, наступивши на міну. Каже, що “налаштовувався на найгірше” з кожним виходом, тому подібний сценарій “переживав” у голові заздалегідь.
“Під час контрнаступу багато розмінував, часто ішов у бій першим, щоб виявити [міни]. У Росії добре розвинута саперна справа, на жаль. І ось одну з мін я не помітив: вона була добре замаскована. Наступив — і бабахнула. Після того, як підірвався, може, кілька секунд була паніка, і потім почав брати себе в руки”.
“Через кілька місяців уже не помічаєш, що в тебе щось не так, як було до того, — розповідає Ігор про те, як адаптовувався до відсутності частини ноги. — Тим більше, якщо хороший протез підібрати, мобільність практично не втрачається. Можна і бігом займатися, і в гори ходити, і плавати. Залежить від того, яка кінцівка ампутована, але все можна підлаштувати. Треба шукати нові можливості”.
“Починати займатися самотужки — це дурня”
До проєкту “Ігри героїв” Семковича запросив один із організаторів змагань Олександр Гончаров. У пошуках нових членів команди той завітав до реабілітаційного центру, в якому проходив відновлення Ігор. Військовий радо погодився, адже відтоді, як зазнав поранення, почав цікавитися адаптивним спортом. Раніше він мав досвід у паверліфтингу й міг виконувати жим лежачи, але не займався цим професійно.
Уже через тиждень після протезування Ігор виконував присід зі штангою та катався на велосипеді, але визнає, що працювати без нагляду тренера було помилкою.
“Я самотужки почав займатися, чого не рекомендую [робити]. Люди думають: почну собі сам, а потім звернусь до тренера. Насправді це дурня. Треба відразу, бо собі травм наробите. Я от і собі трошки заробив”.
Оскільки захисник не мав можливості займатися у спортзалі з тренером, йому став у пригоді формат онлайн-занять, які зараз пропонує проєкт. “Я знімав свої тренування, і [головна тренерка] Юлія Коваль мене постійно поправляла й ставила правильну техніку, — пояснює, як проходить цей процес, Ігор. — На жаль, не так багато часу ми займалися, і я ще припускався помилок під час виступу в Брюсселі”.
Ігор Семкович на веслувальному тренажері під час Ігор героїв-2023. Фото: Promote Ukraine
Відкривши для себе кросфіт, Ігор усвідомив його терапевтичний ефект у фізичному й ментальному відновленні. “Я спортом скорше почав займатися, ніж до психолога звернувся, — ділиться військовий. — Коли займаєшся, ні про що не думаєш”.
“Я до цього силовим видом спорту займався, і трохи витривалість втратилася. Кросфіт для здоров’я набагато кращий: він більш рухливий, [і від того] краща циркуляція крові. […] Особливо спортом треба займатися людям, у яких [ампутовані кінцівки] — інакше почнуться проблеми зі здоров’ям ще більші. Втрачається мобільність, на хребет неправильне навантаження. Тому треба зміцнювати спину”.
“Перемогу здобули ми всі”
Уперше продемонструвати результати тренувань на міжнародному рівні Ігор зміг у Брюсселі, де на учасників чекали змагання на витривалість, силу й швидкість. Спортсмени мали виконати по два комплекси вправ. У першому були підтягування, кидання медболу, а також підйом і поштовх дисків. У другому — веслування у два підходи, махи гирею та берпі.
Попри те, що техніка в Ігоря, за його словами, ще не ідеальна, йому вдалося здобути перемогу. Та сам чемпіон виправляє:
“Перемогу здобули ми всі, бо сам факт того, що ми займаємося спортом, — це перемога. А оскільки ми змагалися з побратимами, то тут правильніше сказати, [що я] виграв або посів перше місце. У мене лояльно командування поставилося: постійно до спортзалу відпускали, і я собі міг файно підготуватися. А от у деяких хлопців не було такої можливості, і десь я трошки краще виступив, але ніяк не переміг своїх побратимів”.
Учасники Ігор героїв 2023 року в Брюсселі. Фото: Ігри героїв
Підтримати учасників приїхали представники української діаспори, та ще потужніше позитивне враження команда справила на іноземців.
“Всі на нас дивилися, як на супергероїв, — розповідає Ігор про реакцію глядачів і просто перехожих, яких вони зустрічали в Бельгії. — Особливо реакція іноземців [була бурхливою]. Коли ми гуляли Брюсселем і вони чули, що ми військові з України, [сприймали нас як] крутих дядьків. А як штанку піднімеш [і вони побачать протез], для них це так, якби перед ними стояв Супермен чи Спайдермен”.
Поїздка до Бельгії, наголошує Ігор, була “не тільки про спорт”. Команда відвідала штаб-квартиру НАТО і Європарламент, а також брала участь у брифінгах, зокрема на тему медицини й реабілітації.
“Хочеться іншим допомогти почати займатися спортом”
Попри те, що через війну в Україні зростає кількість людей з ампутаціями, фахівців з адаптивного спорту, як зауважує Ігор Семкович, “дуже мало”. Команда “Ігор героїв” планує запустити програму підготовки адаптивних тренерів, проте, як зазначала наставниця проєкту Юлія Коваль, системного підходу в розвитку цієї галузі на більш масовому рівні бракує.
“У нас [в Україні] близько 50 тисяч людей з ампутаціями, за офіційними даними, — нагадує Ігор. — Треба, щоб і проєкт “Ігри героїв” розширювався, і ще таких проєктів, певно, треба масу, щоб люди могли займатися й отримували реабілітацію”.
Водночас Семкович звертає увагу на те, що потрібно робити адаптивний спорт не лише доступним, але й видимим. Тобто давати приклад іншим пораненим військовим, адже, за його спостереженнями, лише 5% з них займаються спортом після ампутації.
“Чого я долучився [до Ігор героїв], хоча міг просто десь спортом займатися й не їздити на змагання? Для того, щоб показати своїм прикладом іншим, що на цьому життя не закінчується. Зараз у мене низька ампутація, і я відновив функціонал ноги десь на 95% завдяки спорту. Ще в госпіталі я шукав різні відео в інтернеті, як люди виконують вправи, і мене це мотивувало. Хочеться зараз іншим допомогти почати займатися спортом, а не жаліти себе, не вживати алкоголь і наркотики”.
“Я не дивлюся на те, що втратив кінцівку й це якась проблема. Навпаки, знайшов багато плюсів у цьому, — описує свій новий світогляд Семкович. — Раніше б я не подумав, що на такому рівні займатимуся спортом, що на змагання їздитиму, тим більше за кордон. А зараз це моя реальність. Так що не треба опускати руки”.
Ігор Семкович відтворює легендарний жест Усейна Болта на Іграх героїв-2023 у Брюсселі. Фото: Ігри героїв
“Життя після поранення — наче бонусне”
Для Ігоря мотивацією не здаватися стало “просто бажання жити”, адже на фронті неодноразово траплялися моменти, коли був переконаний: це його останні хвилини. “Так змирявся зі смертю”, — каже захисник.
“Це все після поранення — як нове життя. Наче бонусне. Мені здається, що я вже сто разів помер і тут заново родився: з більшим бажанням жити, і жити яскравіше”.
Так військовий прийшов до спорту, відновив походи в гори, а також реалізував мрію дитинства: навчитися гри на гітарі.
У майбутньому Ігор Семкович планує долучитися до ще одного українського проєкту, пов’язаного з ветеранським спортом, — Ігор нескорених, але чільне місце в його спортивних захопленнях усе одно посідає кросфіт.
Та спершу на Ігоря чекає реампутація*, після якої потрібно буде заново адаптувати культиприймач. “Щось недобре в мене зрослося, — пояснює військовий. — І я знову втрачу мобільність на кілька місяців, але продовжуватиму [займатися спортом]”.
Нині Семкович продовжує жити військовою справою та передає свій досвід новобранцям, але й сам не покидає думок про повернення на фронт. До цього готуватиметься вже після операції й відновлення.
*Повторна ампутація.
Катерина Макаревська