Ідея інклюзивного навчання почала втілюватися в закладах освіти Львівщини ще у 90-ті роки XX століття завдяки співпраці освіти з громадськими об’єднаннями батьків, що виховували дітей з особливостями психофізичного розвитку. Львівщина була однією з перших у впровадженні інтегрованих програм для дітей з особливостями психофізичного розвитку в Україні.
Яка ситуація у цій сфері зараз розповідає головний спеціаліст департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації, корекційний педагог, магістр державного управління Марія Васюник-Кулієва.
– Який найбільший позитив у розвитку інклюзії ви спостерігаєте останніми роками?
– Найбільший позитив – це зміна у ставленні суспільства до дітей з особливими освітніми потребами, а також збільшення кількості дітей, яким забезпечено доступ до інклюзивного навчання в закладах освіти.
Кількість дітей у спеціальних закладах та кількість дітей у звичайних школах та садках, де є інклюзивні класи/групи, майже однакова. У 2020/2021 навчальному році у Львівській області 2037 дітей з особливими освітніми потребами навчається у закладах освіти, в яких організовано інклюзивне навчання. Для порівняння: у спеціальних закладах освіти – спеціальних школах та навчально-реабілітаційних центрах – у цьому навчальному році здобуває освіту 2083 дитини з особливими освітніми потребами.
Можу спрогнозувати, що за рік чи два дітей з ООП у звичайних школах/садках на інклюзивному навчанні стане більше. Це приємна зміна, вона не може не тішити.
– Коли розпочались ці зміни у нашій області?
– Незважаючи на те, що інклюзію (раніше інтеграцію) почали впроваджувати давно, ще у 90-тих роках, стрімкий розвиток відбувся після 2017 року, коли ми отримали державну субвенцію для забезпечення реалізації права на освіту дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивних закладах освіти.
З прийняттям нових законів України «Про освіту» та «Про повну загальну середню освіту», було створено законодавче підґрунтя для подальшого розвитку та впровадження інклюзивної освіти.
– Відтоді почала збільшуватись кількість дітей з ООП, які могли відвідувати звичайні школи?
– Так, збільшення кількості дітей з ООП стало разючим. Якщо у 2013 році лише для 73 дітей з ООП було організоване інклюзивне навчання в школі (8 – у садку), то у зараз їх понад 2000.
– Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю, зміни в законах України, нові штатні розписи у закладах освіти – це все посприяло розвиткові інклюзивного навчання. Але це, мабуть, ще не той рівень до якого ми прагнемо?
– Динаміка є, доволі позитивна. Але! Не все, що організовано в закладах освіти для дітей з особливими освітніми потребами, можна назвати повноцінною інклюзією. Бо інклюзія – це багатокомпонентний процес. Дитина, яка має певні порушення в розвитку, потребує не лише педагогічного та психологічного супроводу.
Аби інклюзія працювала на повну, компоненти мають взаємодіяти синхронно, доповнювати одне одного (відповідні кадри, матеріальне забезпечення, міжвідомча співпраця, правильно написані індивідуальна програма та багато чого іншого). Коли один із цих компонентів «випадає», тоді зустрічаємо незадоволених батьків, вчителів, окремих чиновників на місцях, які не завжди розуміють доцільності впровадження інклюзії в закладах освіти.
І це лише через те, що не було правильного багатовекторного підходу до організації інклюзії.
Існує багато позитивних прикладів, але це наслідок того, що працювала команда: директор (який розуміє філософію інклюзії), заступник (який знає як скласти індивідуальну програму розвитку і все решта), практичний психолог (який пройшов курси, брав участь у вебінарах та ін.), класний керівник, педагоги, які працюють у цьому класі/групі, супровід ІРЦ і, найголовніше, активна участь батьків в освітньому процесі.
– Практичний досвід впровадження інклюзивної освіти в Україні свідчить про існування ключових перешкод, які впливають на розвиток інклюзивної освіт. Які ці перешкоди?
– Тут дозвольте більш детально зупинитися, оскільки у Львівській області було зреалізоване дослідження щодо доступу дітей з ООП до інклюзивної освіти в області (проведено Ініціативою з розвитку послуг для дітей та сімей в громадах проєкту SURGe у співпраці з Міністерством освіти і науки України та Львівською обласною державною адміністрацією у листопаді-грудні 2020 року на базі області, яка є пілотною в межах реалізації зазначеної Ініціативи).
У результаті досліджень визначено ключові перешкоди, які впливають на розвиток інклюзивної освіти. З урахуванням виявлених перешкод, підготовлено проєкт рекомендацій, спрямованих на їх подолання.
Рекомендації охоплюють питання вдосконалення нормативно-правового, методичного, кадрового забезпечення інклюзивного навчання, розвитку послуг в територіальних громадах, які є необхідними для дітей з особливими освітніми потребами та їх сімей. Рекомендації потребують обговорень та узгоджень під час консультацій з ключовими зацікавленими сторонами на регіональному та національному рівнях. Приємно, що Львівська область взяла участь у згаданому вище дослідженні.
Були виявлені ключові перешкоди:
- Недосконалість політик щодо розвитку інклюзивної освіти (відсутність стратегічного бачення та брак єдиних концептуальних підходів до розвитку інклюзивної освіти в системі освіти; відсутність цілісності та послідовності надання освітніх послуг дитині з ООП під час переходу між етапами освіти; недосконалий механізм своєчасного фінансового забезпечення потреб дитини з ООП:
а) придбання допоміжних засобів для навчання та розвитку, з урахуванням індивідуальних потреб дитини;
б) оплати послуг необхідних спеціалістів, в т.ч. асистента вчителя (низький тарифний розряд, неможливість здобуття педагогічних категорій, зокрема педагогам зі спеціальною освітою); обмежений доступ послуг інклюзивно-ресурсних центрів (ІРЦ) для дітей з ООП, з урахуванням нового адміністративно-територіального устрою; недостатній рівень методичного забезпечення для роботи з дитиною з ООП, зокрема щодо проведення комплексної оцінки розвитку дитини, з урахуванням віку, розроблення та виконання індивідуальної програми розвитку (ІПР) на засадах активної участі кожного члена команди психолого-педагогічного супроводу дитини з ООП, відсутність моніторингу якості надання послуг фахівцями ІРЦ, системи супервізії для всіх фахівців, залучених до забезпечення інклюзивного навчання.
- Низька обізнаність про інклюзивну освіту та її переваги (брак переконань про інклюзивну освіту та знань щодо особливостей організації інклюзивного навчання у керівників закладів освіти, в яких ще не впроваджене інклюзивне навчання, та у педагогічних працівників; брак розуміння у керівників закладів освіти, в яких впроваджене інклюзивне навчання, та у педагогічних працівників щодо взаємодії із ІРЦ, з дітьми з ООП та батьками; існування практик надання порад батькам дітей з ООП щодо вибору форми навчання дитини фахівцями різних служб, надавачів послуг, в т.ч. і тими, які не мають компетенції та досвіду у сфері інклюзивної освіти; брак знань батьків дітей з ООП для усвідомленого вибору форми навчання для дитини; нерозуміння управлінцями та жителями територіальних громад принципів інклюзивного суспільства; застереження батьків інших учнів щодо впровадження інклюзивного навчання є перешкодою для відкриття інклюзивного класу).
- Недостатній рівень кадрового забезпечення та компетенцій для роботи з дітьми з особливими освітніми потребами (брак підготовлених фахівців для роботи з дітьми з ООП, зокрема вчителів-логопедів, практичних психологів, реабілітологів тощо, особливо в сільській місцевості; брак необхідних знань та навичок у педагогічних працівників (вчителів та асистентів вчителів) для роботи в інклюзивних класах, з урахуванням потреб дитини; відсутність системної підготовки, підтримки на робочому місці, достатньої кількості доступних методичних матеріалів (рекомендованих/затверджених); брак методичного забезпечення дистанційного навчання дітей з ООП)
- Обмежений доступ до послуг, необхідних дитині з особливими освітніми потребами та її сім’ї (проблеми, з якими стикаються сім’ї дітей з ООП, стосуються: виявлення ООП дитини у ранньому віці, потреба у доступних консультаціях відповідних спеціалістів з метою підготовки дитини до садочка, школи; організації підвезення дитини до закладу освіти та у зворотньому напрямку, у тому числі спеціально обладнаним транспортом для перевезення осіб з порушенням зору, слуху, опорно-рухового апарату, а також до місць надання інших послуг; адаптації дитини в шкільному колективі(принаймні 3-4 місяці після початку навчання); доступу до занять з вчителем-логопедом, практичним психологом, отримання реабілітаційних послуг (особливо для жителів сільської місцевості); незадоволені потреби дитини з ООП у фізичному супроводі під час перебування у школі; доступу батьків до консультацій практичного психолога та інших фахівців щодо виховання дитини з ООП, взаємодії з нею, особливо у підлітковому віці; браку спілкування та взаємопідтримки із іншими батьками дітей з ООП, особливо тих, які проживають у сільській місцевості; залучення батьків дитини до розробки ІПР та забезпечення інклюзивного навчання їхніх дітей, з урахуванням їх думки та усвідомлення потреб дитини; забезпечення позашкільної діяльності дитини, розвитку її навичок і здібностей, з урахуванням індивідуальних особливостей та потреб; організації роботи з дитиною в позашкільний час, щоб батьки мали можливість працювати, в т.ч. у канікулярний період; підготовки дитини до самостійного життя, професійної орієнтації, забезпечення подальшого навчання після завершення школи; архітектурної доступності закладів освіти за місцем проживання дитини, розумного пристосування приміщень та обладнання відповідно до потреб дитини з ООП; низький рівень обізнаності батьків про наявні послуги, їхній зміст, можливості для звернення та порядку їх отримання; недостатній рівень міжвідомчої взаємодії задля: а) виявлення ООП дитини; б) підтримки дитини з ООП під час інклюзивного навчання; в) виявлення ознак вразливості або складних життєвих обставин дитини та/або її сім’ї, забезпечення необхідної допомоги; високий ризик пізнього виявлення ООП дитини у сім’ях, які перебувають у складних життєвих обставинах, та відповідно, не забезпечення необхідних послуг, з урахування потреб дитини; низький рівень зацікавленості органів місцевого самоврядування до розвитку послуг для дітей та сімей).
– Асистент вчителя – це педагог, який допомагає дитині вчитись, а хто може бути асистентом дитини?
– Дійсно, асистент вчителя – допомагає вчитися дитині з ООП в інклюзивному класі, а також забезпечує партнерство з вчителем та іншими учасниками освітнього процесу з метою виконання освітньої програми для досягнення усіма учнями класу результатів навчання, формування відповідних компетентностей, їхнього особистісного та соціального розвитку. Крім цього, вимоги до асистентів учня (дитини) також виписані у рекомендаціях Міністерства освіти і науки України.
Згідно з Законом України «Про повну загальну середню освіту», асистенти учня (дитини) є учасниками освітнього процесу. Звертаю увагу, що асистент учня не є педагогічним працівником та не призначається на посаду керівником закладу освіти, а лише може бути допущений ним до освітнього процесу відповідно до діючого законодавства.
Асистентом учня може бути один із батьків (інший законний представник) дитини або уповноважена ними особа. Також асистентом учня може бути соціальний робітник, що надає соціальну послугу супроводу під час інклюзивного навчання. Часто асистентами дитини зголошуються стати студенти. Головне, щоб ці люди мали бажання допомагати дітям і мали би хоча б базові знання про таких дітей. Асистент дитини не мусить мати педагогічної освіти, тоді як асистент вчителя мусить її мати.
– Яка ситуація із наявністю таких асистентів у наших закладах освіти?
Це одна із найбільших проблем. Кадрове забезпечення в закладах освіти потребує вдосконалення. Сьогодні ми маємо понад тисячу асистентів вчителів. Десять років тому їх було семеро. Посада асистента вчителя введена в типовий штатний розпис закладу освіту. Але ця посада дуже плинна, адже зарплата низька, тижневе навантаження маленьке, є невідповідність з посадою вчителя.
Взагалі проблема з кадрами стосується не лише посади асистента вчителя чи вихователя. Ми маємо колосальний дефіцит підготовлених фахівців для роботи з дітьми з ООП, зокрема спеціальних педагогів, реабілітологів ті ін. Особливо – в сільській місцевості.
– Чи ситуація із фахівцями в інклюзивно-ресурсних центрах відрізняється?
– Усюди не вистачає фахівців. Це проблема будь-якої галузі. В ІРЦ бракує тифлопедагогів і сурдопедагогів. Це для дітей з порушенням зору чи слуху відповідно. Взагалі в ІРЦ уже назбиралось доволі багато питань до вирішення. Зокрема, потребує оновлення комп’ютерна техніка та програмно-технічне забезпечення, адже технологічний розвиток не стоїть на місці.
– Чи вистачає тих інклюзивно-ресурсних центрів, що працюють на Львівщині?
– В області створено 30 ІРЦ, які мають на обслуговуванні трохи менше 400 тисяч дітей. Формула, за якою створюються ІРЦ, один такий центр мав би обслуговувати від 7 до 12 тисяч дитячого населення. Таким чином, їх би мало бути 52. Ймовірно, до початку навчального року відкриється ще один ІРЦ. Зараз ми над цим працюємо.
– Де має запрацювати цей центр?
Він почне функціонувати у Новому Роздолі. У зв’язку з процесами децентралізації в Україні та набуття повноважень новообраними радами територіальних громад, одним із важливих питань є питання формування оптимальної мережі інклюзивно-ресурсних центрів в області.
Через децентралізацію та передачу закладів на баланс громад, ми зараз створюємо карту, щоб не було «білих плям» в обслуговуванні інклюзивно-ресурсними центрами дитячого населення.
В ІРЦ можуть звернутися батьки чи опікуни з-за найменшого занепокоєння щодо розвитку їх дітей.
– Про потребу у створенні ІРЦ мають дбати нові громади?
– З ініціативою про створення інклюзивно-ресурсних центрів мають виступати громади. Вони мають добре вивчити потребу у такому центрі.
Завдяки команді наших директорів ІРЦ уже скоординована робота щодо роботи ІРЦ в умовах децентралізації. Принцип роботи ІРЦ – це обслуговування дитячого населення за територіальною приналежністю. Чим менша відстань до такого центру, тим краще. Ті громади, які не мають ІРЦ, повинні укласти угоду з уже діючим центром на обслуговування їхніх дітей.
Ситуація втішна, практично всі територіальні громади визначилися з ІРЦ і триває процес укладання угод про співпрацю.
– Як працюють ІРЦ в умовах пандемії?
– ІРЦ у червоній зоні не можуть надавати усього спектру послуг. За рекомендаціями Міністерства освіти і науки України дистанційно надавати корекційно-розвиткові послуги можна. Залишається питання якості таких послуг. Це питання потребує ґрунтовного вивчення. І не тільки в ІРЦ, але і в інклюзивних закладах освіти.
Звісно, за законом надання корекційно-розвиткових послуг обліковується на підставі акту виконаних робіт. Зараз діти з особливим освітніми потребами вчаться як звичайні діти, але дитина з ООП, яка має порушенням інтелекту, до прикладу, мусить мати постійний супровід педагога. Якщо вона робить домашнє завдання, а батьки не розбираються в цьому до кінця, як вони можуть їй допомогти вдома? Та до організації дистанційного навчання з дітьми з іншими порушеннями в розвитку виникає низка запитань. Ця пандемія – справжній виклик для інклюзивного навчання.
– Схоже, що планів щодо розвитку інклюзії є доволі багато?
– У мене в кабінеті висить карта області. Років зо два тому ми позначили зі студенткою, яка була у мене на стажуванні, паперовими смужками населені пункти, де є інклюзивні заклади освіти. Тоді їх було менше чотирьохсот. Якщо ми закладемо такими смужками мапу зараз, то карти області ми не побачимо… Бо таких закладів стало набагато більше.
Моя мрія, а також мої плани, дуже амбітні: аби кожен заклад освіти був інклюзивним. В області є більше тисячі закладів загальної середньої освіти, якщо ще додати дошкілля, то буде понад двох тисяч закладів.
30 відсотків дошкільних закладів є інклюзивними. І практично половина закладів загальної середньої освіти є інклюзивними. У планах – намагатися зробити всі заклади освіти інклюзивними. Як цивілізоване суспільство ми зобов’язані створити безбар’єрний доступ до освіти усім дітям.
– Безбар’єрний в сенсі фізичних перешкод?
– Поняття інклюзивний простір є дуже широким, тому що його створюють не тільки для дітей з ООП. Пандус – це не лише для осіб, які пересуваються на колісних візках, він і для бабусі, яка забирає внуків зі школи, для молодої мами, що має у візочку молодшу дитину, зрештою, для здорової молодої людини, яка зламала ногу.
Основний месседж і філософія інклюзії в тому, що вона має асоціюватися зі словом «комфорт». Для всіх! Валізка на коліщатах – це теж інклюзивний предмет, тротуари без підвищень, ліфти, промарковані сходинки тощо. Це все створено заради комфорту. Люди, які не мають порушень, також користуються цими винаходами універсального дизайну, бо це зручно.
– Якщо буде інклюзія в усіх школах чи буде потреба в ІРЦ?
– Однозначно. Там зосереджений ресурс спеціалістів і новітніх технологій. Принцип ІРЦ в тому, що вони надають послуги комплексної психолого-педагогічного оцінки розвитку дитини та проведення корекційно-розвиткових занять дітям з ООП.
Особливо тих дітей, які не охоплені навчанням, або тих які перебувають на індивідуальному навчанні. Згідно з положенням про ІРЦ, будь-яка родина може звернутись в ІРЦ, і ніхто не може їй відмовити.
– Дитина з інвалідністю і дитина з особливими освітніми потребами це різні категорії дітей?
– Законом «Про освіту» було визначено термін «особа з особливими освітніми потребами» – особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі. Також дитина з особливими освітніми потребами потребує додаткових засобів для організації, впровадження чи ведення навчання.
Дитина з інвалідністю часто додаткових засобів для навчання не потребує. Знак рівності між ними ставити не можна. Не кожна дитина з особливими освітніми потребами є дитиною з інвалідністю і навпаки. Хоча в більшості випадків дитина з ООП має багато супутніх захворювань, що за собою «тягне» інвалідність. Так само, як інвалідність може з часом «потягнути» за собою особливі освітні потреби.
– Яка дорожня карта для сімей, діти яких от-от розпочнуть навчання?
Якщо батьки визначилися із закладом освіти, в який хочуть віддати свою дитину на інклюзивне навчання, велике прохання до них, робити це послідовно: відвідати ІРЦ, отримати висновок про комплексну психолого-педагогічного оцінку розвитку дитини і не забути заздалегідь, хоча би за півроку, повідомити адміністрацію про свої наміри про інклюзивне навчання дитини цього закладу освіти. Бо для організації інклюзивного навчання дитини з ООП в закладі освіти одного висновку про комплексну оцінку замало.
Необхідно створити відповідне інклюзивне середовище для дитини з ООП, подбати про відповідний кадровий ресурс та інші складові, що впливають на організацію інклюзивного навчання дитини з ООП в закладі освіти.
Головне – почати з правильних речей, а не виправляти помилки, які було зроблено закладом загальної середньої чи дошкільної освіти, чи батьками ще на початку!
– Що порадите батькам, у яких ростуть діти із особливими освітніми потребами?
– Перш за все, не сприймати народження такої дитини як вирок. Це виклик, так. Виклик для розвитку. Це виклик для духовності. Не варто думати, що ці діти народжуються за щось, так звана, гріховна модель. Вони народжуються для нашого розвитку.
Колись зі студентами дійшли до висновку, що такі діти також народжуються для того, щоб ми оцінили себе та цінували те, що дано нам Богом: руки, ноги, розум, зір, слух та ін. І наша місія допомогти слабшому. Хоча задаю собі питання чи такі діти слабші від нас? Звісно, ні. Уявіть собі на хвильку, що ми, які чуємо добре, попадаємо у суспільство глухих і не володіємо їхньою мовою. Нам буде комфортно? Суспільство вибудовує бар’єри, які треба долати.
Тому батькам я би порадила шукати внутрішній резерв у собі. А також спілкуватись з іншими батьками. З тими, хто уже пройшов певний шлях. А ми своєю чергою будемо працювати над усуненням бар’єрів, аби відсоток зреалізованих та успішних людей був вищим.
Департамент освіти і науки, Прес-служба ОДА