Леся Петрівська. Колаж: «Вечірній Київ»
Понад 10 тисяч киян отримали інвалідність через війну, інформує «Вечірній Київ».
Це величезна цифра, яка робить проблему безбар’єрності міського середовища особливо актуальною. Як Київ працює над створенням доступного простору, забезпеченням зручного транспорту, інклюзивних послуг у лікарнях та безпечних маршрутів для маломобільних груп?
Про це у спільному проєкті «Київ фм» та «Вечірнього Києва» поговорили із Лесею Петрівською, Уповноваженою Київської міської ради з прав осіб з інвалідністю.
Під час інтерв’ю
БЕЗБАР’ЄРНІСТЬ СЬОГОДНІ — ЖИТТЄВА НЕОБХІДНІСТЬ
— Почнімо із загального. За вашими оцінками, наскільки доступнішим став міський простір від початку повномасштабної війни?
— Всі ми розуміємо, що внаслідок російсько-української війни значно збільшилася кількість людей з інвалідністю насамперед через бойові травми. Зокрема, у Києві через війну набули інвалідність понад 10 тисяч мешканців. Тому безбар’єрність сьогодні — це не просто соціальна норма, а життєва необхідність, адже місто має бути комфортним для тих, хто захищав і продовжує захищати нашу країну.
Можу без перебільшення сказати, що за останні три роки у Києві, як ніколи, робиться надзвичайно багато для забезпечення доступності. Але важливі не лише зовнішні аспекти, адже справжня доступність починається з можливості людини повноцінно скористатися послугою, а не лише потрапити в будівлю.
До прикладу, у лікарнях пандуси та доступні входи стали стандартом. Але, якщо жінка на кріслі колісному безперешкодно потрапляє до кабінету, скажімо, гінеколога, а там немає спеціального крісла — у пандусі немає сенсу. До слова, частина комунальних лікарень тепер обладнана спеціальними гінекологічними кріслами для жінок з інвалідністю. Тобто доступність — це комплексний підхід, і сьогодні місто робить кроки до того, щоб забезпечити його на всіх рівнях.
— Цікаво, а де людина з інвалідністю може дізнатися про ту чи іншу послугу, якою може скористатися?
— Інформація про доступність соціальних об’єктів наразі акумулюється у спеціальній карті — мапі доступності. Вона буде відображати не лише фізичну безбар’єрність об’єктів, але й доступність послуг, які там надаються. Наприклад, чи облаштований заклад пандусом, чи є ліфти, чи можна скористатися послугами перекладача жестової мови тощо.
Очікується, що ця карта стане важливим інструментом для людей з інвалідністю. Ініціатори цього проєкту обіцяють, що мапа запрацює вже до кінця року.
ЛЮДИ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ МОЖУТЬ БЕЗ ПЕРЕШКОД ОТРИМАТИ МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ
— Якщо ми говоримо про створення середовища, яке дозволяє кожній людині незалежно від її фізичних можливостей почуватися рівними, то маємо говорити не лише про архітектурну доступність, але й про інші види бар’єрів, які потрібно руйнувати…
— Однозначно. І ми це робимо в міру наших можливостей. Почну з інформаційної доступності, бо ця тема мені дуже близька. Надзвичайно велика увага нині приділяється перекладу жестовою мовою.
Зараз міська влада активно співпрацює з Українським товариством глухих, і результати цієї роботи дуже помітні. Такої кількості послуг із перекладом жестовою мовою, як сьогодні, раніше не було. Наприклад, на телеканалі «Київ24»» жестовою мовою перекладаються не лише новини, а й пленарні засідання Київради.
Крім того, брифінги Київської міської державної адміністрації транслюються в прямому ефірі з участю перекладача жестової мови. Це значно підвищує доступність міської інформації та послуг для людей із порушеннями слуху.
У міських закладах охорони здоров’я діє послуга онлайн-перекладу жестовою мовою, яку ввели ще до того, як це стало вимогою Національної служби здоров’я. Це означає, що люди з порушеннями слуху можуть без перешкод отримати допомогу, не шукаючи окремого перекладача, проте медичний персонал не завжди хоче користуватись цією послугою….
Також реалізуються інклюзивні культурні ініціативи: в Театрі на Печерську раз на місяць проходять вистави з перекладом жестовою мовою і тифло-коментарями для незрячих.
ВСІ АВТОБУСИ ТА ТРОЛЕЙБУСИ КИЄВА ОБЛАДНАНІ НИЗЬКОЮ ПІДЛОГОЮ
— А щодо транспортної доступності? Бо це те, за що міська влада отримує зазвичай багато критики.
— Ви маєте рацію, питання доступності громадського транспорту в Києві досі залишається актуальним, хоча місто робить значні кроки у цьому напрямку.
Якщо ми говоримо про комунальний транспорт, то на сьогодні всі 100% тролейбусів і автобусів на маршрутах оснащені низькою підлогою, що робить їх зручними для людей з інвалідністю. Трохи повільніше відбувається оновлення трамваїв, поки лише 41% рухомого складу адаптовані під потреби маломобільних груп.
На жаль, ситуація з приватними перевізниками складніша. Лише 37% автобусів, які вони використовують, пристосовані для перевезення осіб з інвалідністю.
Проте місто продовжує працювати над цим питанням. У нових договорах із приватними перевізниками є обов’язкова умова закупівлі адаптованого транспорту. Також на маршрутах приватних перевізників працюють дублюючі комунальні автобуси та тролейбуси, щоб гарантувати доступність для всіх.
І що дуже важливо — доступність громадського транспорту — це не лише низькопідлоговий транспорт. Сьогодні 100% громадського транспорту обладнані внутрішнім голосовим оповіщенням та інформаційними табло. Це критично важливо для людей із порушеннями слуху та зору.
— Давайте будемо відвертими, навіть при тому, що всі автобуси і тролейбуси низькопідлогові, людина на кріслі колісному, чи мама з візочком, не завжди може туди потрапити…
— Повністю з Вами згодна. Люди з інвалідністю часто скаржаться на те, що водії не під’їжджають впритул до посадкового майданчика. Транспорт може зупинятися або перед зупинкою, або за нею, що створює труднощі для маломобільних груп населення, зокрема людей з порушенням зору, які не можуть точно визначити місце зупинки. Якщо до того ж не працює «озвучка», це стає серйозним бар’єром.
І тут є два моменти які треба проговорювати. Перший — бувають випадки, коли водіям фізично неможливо під’їхати через припарковані біля зупинок автомобілі. Але дуже часто все впирається в просту недбалість кермувальників громадського транспорту.
Скажімо, на одному із засідань міського комітету доступності, 50% якого, до слова, представляють громадські організації та є людьми з інвалідністю, нам продемонстрували ситуацію, коли водій тролейбуса не під’їхав до бортового каменю, хоча мав для цього всі умови. Відтак ми звернулися до Департаменту транспорту, аби з водіями провели відповідну роботу.
ЛИШЕ 12 СТАНЦІЙ МЕТРО У КИЄВІ Є ПОВНІСТЮ ДОСТУПНИМИ ДЛЯ МАЛОМОБІЛЬНИХ ГРУП
— А яка ситуація із доступністю метро?
— Це питання дуже важливе, особливо зараз, коли метро виконує функцію укриття під час повітряних тривог. Наразі 14 станцій метрополітену є доступними для маломобільних груп населення: 12 з них — повністю, а дві — частково. Але цього недостатньо, і необхідно інтенсифікувати роботу над забезпеченням доступності метро для всіх категорій громадян.
Однак це потребує значних фінансових ресурсів. Я дуже сподіваюся, що бюджетні запити, які метрополітен подає на реконструкцію та створення безбар’єрного середовища, будуть схвалені, адже це особливо важливо у нинішніх умовах.
ПІДЗЕМНІ ПЕРЕХОДИ — БАР’ЄР, ЯКИЙ РОБИТЬ КИЇВ НЕДОСТУПНИМ
— Є ще одна проблема. Мова йде про цілі маршрути доступності. Бо, знову ж таки, це чудово, що у Києва всі автобуси з низькою підлогою, але людина на кріслі колісному дуже часто мусить долати безліч бар’єрів на шляху до зупинки…
Це дійсно серйозна проблема. Що таке доступний транспорт, якщо до нього немає доступного шляху? Це стосується і транспорту, і пристосованих будівель, якщо немає безбар’єрних шляхів руху до них.
Найважливіше — пониження бортового каменю на пішохідних переходах, а також тактильна плитка для орієнтації незрячих людей. Однак Київ має багато підземних переходів, які повністю недоступні для маломобільних груп.
І тут треба щось робити. Наприклад оснастити їх електричними підйомниками чи ліфтами. Але цей шлях дуже непевний з кількох причин. По-перше, це величезні кошти з бюджету. По-друге,
щоб їх встановити, необхідно їх захистити ще й від вандалів, бо, на жаль, це явище досить поширене. Ну і третя причина — підйомники та ліфти мають бути в робочому стані, а через відключення електроенергії це не завжди можливо.
Відтак, є значно простіший і ефективніший спосіб вирішити це питання. Мова йде про дублювання підземних переходів наземними. І Київ активно працює в цьому напрямку. Останнім часом на великих перехрестях, і не тільки, було обладнано понад десяток дубльованих наземних переходів.
І хоч часто можна почути зауваження або навіть маніпуляції з боку водіїв, які стверджують, що такі переходи негативно впливають на трафік, фахівці Центру організації дорожнього руху спростовують ці твердження.
Як приклад вони наводять досвід із переходом на Хрещатику навпроти ЦУМу. Там встановлення дубльованого переходу не ускладнило рух транспорту, але суттєво полегшило пересування для маломобільних груп населення. Це ще раз підкреслює важливість таких ініціатив для покращення міської інфраструктури.
— До слова, я знаю, що Київ зараз працює над реалізацією проєкту доступності, ініційованого учасником бойових дій…
— Так, є проєкт, спрямований на забезпечення доступності середовища для ветеранів, ініціатором якого став доброволець Владислав Єщенко. Місто підтримало цю ініціативу і впроваджує її в життя. Основна ідея — створити зручний маршрут від будинку ветерана до найближчої зупинки громадського транспорту, аптеки, лікарні та магазину. Це приклад міжвідомчої співпраці, коли різні організації об’єднали зусилля заради спільної мети.
До проєкту долучився навіть приватний бізнес. Наприклад, супермаркет «Сільпо» підтримав ініціативу і забезпечила доступність аптеки. Це показує, як партнерство між міськими структурами, громадськими організаціями та бізнесом може принести реальні результати й покращити умови життя для людей з інвалідністю.
Є ЛЮДИ, ЯКІ СКАРЖАТЬСЯ, ЩО ПАНДУС ЛЯКАЄ ЇХНЬОГО СОБАЧКУ
— Хочу поговорити про соціальне відторгнення. Ні для кого не секрет, що люди з інвалідністю, на жаль, досі стикаються із дискримінацією. Як часто ви отримуєте скарги подібного характеру?
— Впродовж минулого року я отримала майже півтори тисячі звернень про порушення прав людей з інвалідністю. Ситуації бувають настільки абсурдними, що важко в це повірити.
Люди часто думають лише про себе. Наприклад, у Києві діє міська програма, яка передбачає встановлення пандусів у житлових будинках для маломобільних груп. Але сусіди нерідко виступають проти, відмовляються встановлювати пандус біля свого під’їзду.
Деякі ситуації доходять до крайнощів: люди скаржаться, що пандус займає місце чи не вписується в їхні естетичні уявлення. Був навіть випадок, коли жінка заявила, що пандус лякає її собаку. Це яскраво демонструє, як глибоко вкорінені стереотипи та байдужість у нашому суспільстві.
Нерідко мами дітей з інвалідністю стикаються з несприйняттям їхніх дітей навіть в укриттях. Був випадок, коли дитина з аутизмом плакала і кричала, і люди почали просити маму покинути укриття, бо їм це заважало.
Ще один поширений приклад — паркувальні місця для людей з інвалідністю. Їх займають ті, хто не має на це права, не замислюючись, як це ускладнює життя тим, хто дійсно їх потребує. Або коли ремонтують тротуари, роблять їх рівними та доступними, а люди скаржаться, що це «не на часі». Хоча зручний тротуар — це комфорт та безпека для всіх, не лише для маломобільних груп.
Ситуація з інформаційною доступністю також викликає неоднозначні реакції. Наприклад, переклад жестовою мовою на телебаченні: люди скаржаться навіть на маленьке віконечко із перекладачем, кажуть, що воно їм заважає. Це сумно і показує, як багато ще потрібно зробити для формування толерантного суспільства.
— До слова, на жаль, не всі знають, що в Києві є Уповноважена з прав людей з інвалідністю. Як до вас можна звернутися і з якими питаннями?
— Одразу хочу зауважити, моя робота, це не про матеріальну допомогу. Хоч люди дуже часто і звертаються з такими проханнями. Моя зона відповідальності — порушення прав людей з інвалідністю. Це можуть бути питання порушення прав щодо працевлаштування, соціального захисту, медичної сфери — будь-які питання захисту прав.
Зв’язатися можна кількома способами. Мобільний номер: 068 778 81 34 — туди можна телефонувати, писати, навіть надсилати відео жестовою мовою. Міський номер: 044 202 73 20. Електронна пошта: ombudsman@kmr.gov.ua.
Крім того, двічі на місяць — другий і четвертий вівторок у приміщенні КМДА я здійснюю особистий прийом. Потрібен попередній запис — телефоном або електронною поштою.
Ірина Главацька