«Ліву руку відрізало, неначе гільйотиною»: внаслідок аварії Володимир Мойсей втратив руку, але продовжує займатися силовою атлетикою

— Зустріч на дорозі з рідкісним природним явищем — смерчем — привела до того, що я потрапив в автомобільну аварію, під час якої мені відірвало ліву руку, — каже майстер спорту з пауерліфтингу Володимир Мойсей із Бердянська. — Смерч вдарив по задній частині машини, через що вона стала майже некерованою. Зупинити її не вдалося, тож я вирулив у кювет. Раптом мене так сильно струснуло, що ліва рука опинилася за відкритим вікном і її відрізало, неначе гільйотиною. Свідомість не втрачав, болю спочатку взагалі не відчував. Виліз з автомобіля, добрався до узбіччя дороги. Стояв там навколішки, тримаючи відірвану руку, а повз мене мчали машини. Водії, безперечно, бачили мене, але ніхто не зупинявся, пишуть «ФАКТИ».

Проїхало багато автомобілів, доки нарешті один з них не пригальмував. Хороші, чуйні люди, які там були, викликали швидку. Я нескінченно їм вдячний. Проте в лікарню мене доставили лише за 12 годин — через недбалість деяких медиків. Весь цей час я був у напівзабутті. У клініці лікарям довелося буквально боротися за моє життя, адже я втратив дуже багато крові. Потім, коли вже відчував себе більш-менш стерпно, дізнався, що спочатку лікарі схилялися до того, що маю не багато шансів вижити. Навіть у перші тижні після аварії дуже глибокої депресії вдалося уникнути завдяки підтримці дружини, доньки, друзів і знайомих, а також тому, що я людина віруюча, психолог за освітою. Казав собі: прийми те, що сталося, та повертайся до нормального життя. У лікарні я пробув півтора місяця. Дуже вдячний всім, хто був поруч, хто допомагав мені.

«Замінити однією рукою водопровідний кран для мене не проблема»

— Після аварії минуло вже понад два роки, але я досі відчуваю руку, якої немає, — продовжує Володимир Мойсей. — У мене й зараз періодично виникають фантомні болі, часом сильні. Ще перебуваючи у клініці, відмовився від прийому знеболювальних, тому до фантомного болю навіть звик — він став своєрідною невід’ємною частиною мого життя.

— Спортом ви займалися ще до аварії?

— Так, захопився силовою атлетикою за три роки до ДТП. Спочатку просто хотілося привести своє тіло до ладу, тому й став ходити в спортзал. Заняття сподобалися, і я вирішив спробувати свої сили на змаганнях з пауерліфтингу (вид спорту, в якому атлети намагаються підняти якомога більшу вагу. — Авт.). Тренувався з величезним бажанням години по чотири на день. Важливою була допомога тренера. За рік виконав норматив майстра спорту.

Найвірніші вболівальниці атлета — його дружина та донька. Фото зі сторінки Володимира Мойсея у «Фейсбуці»

— Скільки знадобилося часу для відновлення після аварії, щоб ви змогли тренуватися?

— Приблизно два з половиною місяці. Маю цікаве фото: я виконую присідання з важкою гантеллю у руці, а до лівої частини тіла приєднана крапельниця. Я відчував, що мені під силу повернутися в спорт. Але дошкуляли сумніви щодо того, як мене, людину без однієї руки, сприйматимуть хлопці у спортзалі? Чи не зіткнуся з упередженням до себе? На щастя, вже на першому тренуванні стало ясно, що всі без винятку мене підтримують. Хлопці підходили, тиснули руку, говорили теплі сердечні слова. Їхню моральну допомогу важко переоцінити. Поступово я відновив фізичну форму і знову став брати участь у змаганнях для здорових спортсменів. А потім виникла ідея встановити рекорд України з підйому гантелей.

— Скільки вони важили?

— Дві гантелі вагою 60 кілограмів кожна я підняв десять разів, і це стало національним рекордом. Після цього встановив рекорд з підйому штанги.

— За штангу треба братися обома руками. Як вдалося впоратися однією?

— Я використав спеціальну лямку, конструкцію якої придумав сам. Ідея пристосування виникла, коли ми з дружиною їздили у справах у Київ. Я йшов із рюкзаком за спиною і подумав: якщо лямка рюкзака нормально тримається на лівому плечі, то можна зробити так, щоб чіпляти до неї спортивні снаряди. Коли ми повернулися до Бердянська, я розповів про ідею батькові. Він майстер на всі руки, тож зумів пошити лямку, яку я розробив. Я ще відніс її знайомим чоботарям. Хлопці лямку зміцнили додатковими швами, проклеїли — щоб я міг піднімати дуже важкі предмети.

Наскільки мені відомо, подібних пристроїв для спортсменів з інвалідністю немає ні в нашій країні, ні за кордоном. Я раніше ламав голову над тим, як тренувати ліву частину тіла, щоб вона була міцною і сильною. Вирішити цю проблему дозволила лямка. За її допомогою на чемпіонаті з стронгмену, який організував знаменитий богатир Василь Вірастюк та його соратники, я встановив рекорд України — підняв штангу вагою 260 кілограмів. Зараз готуюся перевершити це досягнення — впоратися із 300-кілограмовою штангою.

Лямку я запатентую. Людям, які через поранення на війні або з якихось інших причин залишилися без руки, ця річ дуже допоможе. Вона проста, не дорога і практична.

Піднімати штангу Володимиру дозволяє те, що він використовує спеціальну лямку власної конструкції. Фото з сайту konkurent.ua

— Навчилися виконувати однією рукою роботу по дому?

— Так, роблю майже все. Скажімо, замінити водопровідний кран для мене не є проблемою. Клеїв шпалери, шпаклював. Минулої осені почав класти плитку у дворі. За потреби відрізаю шматки плитки болгаркою. Все це однією рукою. Ну, а якщо самому з чимось впоратися не вдається, допомагає дружина чи хтось із знайомих. Виконувати будівельні та оздоблювальні роботи мене ще в дитинстві навчив батько.

«Готуюсь виступити на змаганнях, які організовує світова зірка Арнольд Шварценеггер»

— Дотримуєтеся спортивної дієти?

— Не те щоб дієти, а принципу роздільного харчування. Наприклад, каші, хліб, картоплю (продукти, в яких превалюють вуглеводи) їм окремо від м’яса, риби, яєць, сиру, де міститься багато білків. Кислі продукти (наприклад, помідори) не змішую з білковими (м’ясом, рибою). Завдяки роздільному харчуванню метаболізм (обмін речовин) в організмі стає оптимальним. Для досягнення спортивних результатів також дуже важливо добре відновлюватися після важких фізичних навантажень — виділяти достатньо часу на відпочинок, висипатися.

— Людям, які лише роблять ранкову зарядку та й то не регулярно, є сенс запозичити цю систему харчування?

— Думаю, так. Тим більше, що нічого складного в ній немає. І не потрібно готувати страви з дуже дорогих продуктів. Інша річ, що вони мають бути високої якості: класні рис, макарони, гречка, не жирне м’ясо, риба, сир… Слід включати до раціону багато овочів. На фрукти можна не налягати. Яйця потрібно розділяти на жовток та білок. Дуже бажано весь добовий раціон з’їдати до четвертої години дня. Завдяки такому режиму не накопичуватиметься зайвий жир.

— Вам доводиться стежити за своєю вагою?

— Звичайно. Вага, за якої я себе найбільш комфортно почуваю, 86—88 кілограмів. Але щоб бути міцнішим, сильнішим, домагатися максимальних результатів у спорті, підтримую вагу на рівні 95 кілограмів.

Крім цього, періодично роблю аналізи крові (у тому числі на гормони), знімки внутрішніх органів (іноді у спортсменів трапляється, що зі зростанням м’язів починають збільшуватися внутрішні органи, а це не бажано). Тож мені потрібні не тільки консультації тренера, а й лікаря.

— Заняття спортом приносять вам достатньо грошей, аби вистачало на життя?

— Я не сказав би, що спорт дає якісь доходи. Він розширює мої можливості допомагати дітям та юнакам — тренувати їх, бути для цих дітей прикладом для наслідування. Адже пацанам престижно займатись у майстра спорту, володаря двох рекордів України. Проводжу тренування для дітей з інвалідністю та навчаю їхніх батьків, як організовувати заняття самостійно. У мене склалися добрі стосунки з адміністрацією спортзалу «Допінг» у Бердянську. Вдячний за те, що нам дають можливість займатися там за дуже помірну плату.

Я працюю менеджером у міжнародній громадській організації Orphan’s Promise у місті Бердянськ, яка надає підтримку дітям, котрі потребують допомоги.

— Берете участь у міжнародних змаганнях?

— Готуюся виступити в «Арнольд стронг» — одному з найпрестижніших у світі змагань з силових видів спорту. Його щороку проводить у США світова зірка Арнольд Шварценеггер серед атлетів, які отримали серйозні травми, каліцтва, але все ж таки повернулися у спорт. Таких людей там називають адаптивні атлети. У мене є мрія — встановити на «Арнольд стронг» світовий рекорд.

— У ЗМІ зустрічається багато повідомлень про високотехнологічні протези, які мало не команди мозку виконують. Вам доводилося використовувати такі?

— Якось приміряв. Його підключили до мого тіла. Датчики, вловлюючи сигнали нервової системи, давали команду протезу виконувати різні рухи — хват, розтискання пальців, підйом і опускання ліктя, плеча…

Ясна річ, хочеться мати «розумний» протез, але для його покупки потрібно дуже багато грошей. Навіть якщо вдасться їх роздобути, в Україні поки що нема фахівців з обслуговування та ремонту такої складної та специфічної техніки. Отже, поки що у мене звичайнісінький косметичний протез руки. Втім, зараз Одеська ортопедична клініка виготовляє для мене дизайнерський протез.

Ігор Осипчук