Діти з інвалідністю потребують особливої уваги й умов розвитку. Над цим і працюємо
Питаннями соціальної сфери столиці ось уже майже два роки опікується заступниця голови КМДА Марина Хонда. За її переконанням, про відповідальність і ефективність влади найбільш красномовно свідчить її піклування про найменш захищені категорії людей. Ми збиралися поспілкуватися з Мариною Петрівною про те, як столиця наразі вирішує проблеми дітей з інвалідністю. Розмова виходить значно ширшою — Марина Хонда презентує останні дослідження, які ляжуть в основу “Гендерного паспорту столиці”. Каже, це такий дороговказ, за яким рухається київська влада, щоб забезпечити рівні можливості для всіх категорій населення.
ЩЕ БІЛЬШЕ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ І ЦЕНТРІВ РЕАБІЛІТАЦІЇ
– Марино Петрівно, що ж це за новинка така – “паспорт столиці”?
– Нічого нового – за таким принципом працюють сьогодні й живуть усі європейські країни, коли проводять планування і фінансування життя і розвитку міста. Розробляючи власний Гендерний паспорт, ми не створюємо ноу-хау. Це основа для руху вперед — ми повинні навчитися не точково шукати вихід із кризових і стресових ситуацій, а працювати над стратегією. І якраз Гендерний паспорт, глибинний аналіз у розрізі кожного району столиці по кожній категорії людей, дає нам такий інструмент.
– А наскільки взагалі глобальними є проблеми соціального захисту для столиці?
– Київ – це місто-мільйонник і кожен його мешканець має свої індивідуальні потреби. Для розуміння — у нас мешкає 700 тисяч пенсіонерів, більш ніж 160 тисяч людей з інвалідністю, із яких 12 тисяч — це діти з інвалідністю. Також у Києві зараз живе 31 тисяча учасників АТО, які потребують психологічної реабілітації та підтримки. Тому обсяг соціальних послуг, які має надавати всім цим людям столична влада, і робити це оперативно та якісно, дуже великий. До того ж розподіл непропорційний — у кожному районі міста проживає різна кількість багатодітних родин, самотніх матерів, людей чи дітей з інвалідністю. Розуміючи специфіку кожного району, ми можемо запланувати фінансування саме тих послуг, яких найбільше потребують його мешканці. І саме для того, щоб зрозуміти, як краще їм допомогти, які нюанси ми маємо врахувати при плануванні бюджету, побудові нових інфраструктурних об’єктів, ми й розпочали цю роботу над “Гендерним паспортом”. Наше головне завдання, щоб в підсумку кожен мешканець Києва, який потребує допомоги, отримав якісну соціальну послугу.
– Як це виглядатиме на практиці?
– Наприклад, ми маємо дані, що в Дніпровському районі мешкає 2500 сімей, які виховують дітей з інвалідністю, 416 матерів, які самотужки виховують діток, понад 25 тисяч людей із інвалідністю. Відповідно, це враховується при плануванні надання соціальних послуг, їхніх видів та кількості.
– До речі, чи можна говорити про те, що столичний бюджет має соціальне спрямування?
– Для порівняння, цього року міською цільовою програмою “Турбота. Назустріч киянам” передбачено понад 3 мільярди гривень на ці потреби, хоча ще 4 роки тому ця цифра становила 1 мільярд. Але поясню – що це за гроші: 1,7 мільярда гривень – місто компенсує пільговий проїзд, 140 мільйонів – на забезпечення соціальних послуг в наших міських установах, понад 135 мільйонів гривень йде на протезування дітей, жінок, які зазнали мастектомії, понад 85 мільйонів – на оздоровлення дітей з інвалідністю, 20 мільйонів йде на забезпечення харчування самотніх, малозабезпечених літніх людей. Великі кошти йдуть і на матеріальну допомогу учасникам АТО, членам родин загиблих атовців, особам з інвалідністю та іншим категоріям. Соціальний захист — один із головних пріоритетів. Для міської влади важливо, щоб ця позитивна динаміка зростання коштів на цю сферу була продовжена і соціальний захист людей мав достатню підтримку з бюджету. Але я хочу наголосити, що основою соціальної політики міста має бути надання якісної послуги тим, хто її потребує.
– Власне, темою для нашої зустрічі стала проблематика дітей з інвалідністю. Які кроки робить столична влада, щоб ці дітки отримали доступні та якісні послуги?
– Діти з інвалідністю та їхні родини потребують особливої уваги й умов для розвитку — і саме над цим ми працюємо. На сьогодні в столиці діє один великий Київський міський центр реабілітації дітей з інвалідністю. Сучасний заклад на вулиці Олени Теліги – це справжнє дитяче містечко, укомплектоване за останнім словом техніки. Тут є все необхідне, щоб діти отримали необхідну допомогу – спеціальний робот для тренування ніжок, тренажери, що розвивають руки, минулого року придбали туди унікальний канадський екзоскелет, який допомагає діткам з руховими порушеннями швидше відновлюватися. Фактично, він сам приводить в рух дітей, але за рахунок м’язової пам’яті, процес реабілітації відбувається швидше. Такий заклад – єдиний в Україні. І його унікальність у тому, що крім медичної реабілітації, діти проходять тут соціальну адаптацію. Фахівці працюють над тим, щоб діти стали самостійними у житті, могли в залежності від здібностей та вмінь опанувати професію. І коли вихованці закладу стають програмістами, лінгвістами, викладачами, можуть самостійно себе обслуговувати — а ми маємо такі приклади, це напевно найкращий показник ефективності роботи Центру!
– А яка потужність цього закладу?
– На сьогодні він готовий приймати щорічно на реабілітацію близько двох тисяч дітей. Якщо врахувати, що в нас лише в столиці їх 12 тисяч, цього, звісно, замало. У районах є територіальні центри та відділення реабілітації, зазвичай, це невеликі заклади й їх теж не вистачає. Наприклад, на початку року в Дарницькому районі ми відкрили відділення реабілітації для дітей з ДЦП, що здатне забезпечити реабілітацію близько 200 дітям. Але це лише одна нозологія, а всього в районі майже 1700 дітей з інвалідністю, які також потребують реабілітації.
– І як вийти з цієї ситуації? Як місто збирається розширити надання цих послуг?
– Єдиний вихід — відкривати нові центри, в ідеалі вони повинні бути в кожному районі столиці для того, щоб мамам і дітям було зручно до них дістатися. Зараз ми плануємо побудувати три нові багатопрофільні центри на вулиці Закревського, проспекті Правди та на вулиці Юнкерова. Ті, що будуть на Закревського і Правди – це будуть центри денного перебування з реабілітацією дітей з інвалідністю. Завдяки цим центрам ми наблизимо послугу до людей, і, наприклад, мама, яка сама виховує дитину з інвалідністю, зможе привести сюди дитину, залишити її на заняття, а сама піти на роботу. А працююча людина – це забезпечена людина, це платник податків. Та й для самої мами це значне зменшення психологічної напруги. Тобто, лише однією послугою ми вже вирішуємо кілька завдань.
Що стосується центру на Юнкерова, то це буде філіал Київського міського центру реабілітації дітей з інвалідністю. Також ми плануємо зробити капітальний ремонт у Центрі медико-соціальної та трудової реабілітації психічно хворих на вулиці Миропільській, де буде відбуватися трудова реабілітація дорослих з інвалідністю. Схожий центр хочемо створити на Харківському шосе.
Також ми досягли попередньої домовленості з Міністерством соціальної політики про передачу у власність міста недобудови по вулиці Астраханській і розмістимо там центр соціально-психологічної реабілітації дітей з інвалідністю, управління соціального захисту населення та соціального обслуговування, територіальне відділення пенсійного фонду та центр зайнятості. Цей проєкт потребує часу на реалізацію, але коли все вдасться, це буде великий центр з широким спектром різних послуг.
Зараз об’єкти – на стадії планування і наступного року ми хочемо розпочати будівництво. Це досить амбітні проєкти, але в результаті ми зможемо покрити потребу одразу кількох районів та наблизимо реабілітацію до місця проживання. І повторюсь ще раз, створення цих центрів допоможе розвантажити родини, які виховують дітей з інвалідністю, та зняти психологічну напругу. Адже виховання таких діток вкрай емоційно виснажує батьків, що нерідко стає причиною конфліктів і навіть призводить до насильства.
– Ще одна важлива проблема для родин із дітьми з інвалідністю — можливість вільно пересуватися містом.
– Тут ми також маємо унікальний пілотний проєкт, який проходить апробацію, і сподіваюся – найближчим часом запрацює на повну потужність. Це соціальне таксі для людей з інвалідністю. Звісно, це не таксі в класичному варіанті — сів і поїхав за покупками. Але дістатися до реабілітаційного центру, лікарні, соціальних закладів — без проблем. Таксі працює в пілотному режимі до кінця року. За цей час ми вивчимо потребу, порахуємо кількість годин, вивчимо логістику, побачимо недоліки – і виправимо їх. Згодом закладемо цю послугу в бюджет на наступний рік. Зараз ми перевозимо 170 дітей. Усього такої послуги потребують близько 5 тисяч дітей з інвалідністю, але є ще й дорослі. В перспективі ми розширимо коло отримувачів та хочемо покрити цією послугою усе місто. До слова, у Києві дуже велика увага приділяється доступності громадського транспорту для маломобільних категорій — останні кілька років столична влада закуповує транспорт винятково із низькою підлогою, що дозволяє перевозити людей із особливими потребами. Але тепер у них ще є можливість скористатися послугою соціального таксі — і переконана, це значно спростить життя для дітей та їхніх батьків.
Вадим Нестеренко
Фото Марини Хонди