«Ми, як і наші військові, боремося за перемогу України» — інтерв’ю з паралімпійцями

У вересні закінчилася Паралімпіада в Парижі. Україну представляли 140 спортсменів, які здобули 82 медалі та посіли 7-ме місце у медальному заліку за золотими нагородами та 5-те — за загальною кількістю нагород. Серед спортсменів плавчиня Анна Гонтар, яка принесла Україні три бронзових медалі, а також Артем Колінько, який завоював історичну бронзу у бочча.

The Page поговорив зі спортсменами про їхню мотивацію, про те, як потрапити до збірної, про перспективи України на наступних змаганнях і про те, чому українські паралімпійці показують такі високі результати.

У 2024 році Uber став офіційним спонсором Національного паралімпійського комітету України та національної паралімпійської збірної команди України. В межах співпраці Uber виділив спонсорську підтримку та кредити на рахунок Uber for Business Національному паралімпійському комітету України, аби сприяти підготовці та участі у змаганнях української паразбірної. Крім цього, 10 параспортсменів, які були змушені тренуватися за кордоном через війну, отримали можливість діставатися до спортивних баз та арен під час підготовки.

Від чого залежать результати на Паралімпіаді

Якщо порівняти Паралімпіаду 2024 року з іншими, чим вона відрізняється?

Анна Гонтар:

Перші Ігри для мене були у 2021 році — Паралімпіада-2020 у Токіо, яку перенесли на рік через ковід. Багато факторів впливає. У нас почалася повномасштабна війна, зараз ми боремося за нашу незалежність. Як наші військові працюють, так і ми працюємо, щоб наш прапор майорів на п’єдесталі, щоб Україна перемагала. У нас дуже велика місія на цих змаганнях.

Анна Гонтар перед стартом. Джерело: Національний Паралімпійський комітет України

В Токіо були ковідні обмеження, нині їх немає. Ми відчували себе вільними, могли кудись вийти. А так, дуже на високому рівні були проведені ці Паралімпійські ігри, багато чого цікавого було проведено в селищі спортсменів. Мені дуже сподобався стартовий басейн, де я виборола три бронзові медалі. Я щаслива, що Україна змогла знайти кошти, щоб ми взяли участь у цих змаганнях.

Ви задоволені результатами?

Артем Колінько:

Це була моя перша Паралімпіада (це був дебют цього виду спорту на Паралімпійських іграх для національної паралімпійської збірної команди України. — The Page), і потрапити на неї було моєю мрією. Я мріяв виграти якусь медаль. Але бочча — ігровий вид спорту, і порівняно з бігом чи плаванням, де ти знаєш свій час і час суперників і з цього можеш якісь плани будувати, в ігрових видах може скластися по-різному, на результат багато різних факторів впливають. Все залежить від того, виспався ти чи ні, як морально підійшов до цього матчу, адже інколи міліметри вирішують його долю. Був план хоча б вийти з групи, а далі вже як буде. І склалося все дуже добре, я задоволений.

Як ви можете охарактеризувати ваших основних суперників? Які країни ви вважаєте своїми головними конкурентами?

Анна Гонтар:

У мене найбільш конкурентними країнами є Америка, Китай і Велика Британія. Америка і Китай йдуть на перших двох сходинках, і я з ними борюся, а з Великою Британією ми боремося за друге та третє місця. Взагалі, всі країни дуже сильні, і на цій Паралімпіаді стали ще сильнішими. Були неочікувані результати в плаванні, тому кожен спортсмен, який був на Паралімпіаді, достойний там бути.

Артем Колінько:

У моєму класі традиційно дуже сильні азійські країни: Китай, Гонконг, Японія, Таїланд. Також Британія, канадці та колумбійці. У нас з усіх куточків світу дуже велика конкуренція. Але найпотужніші азійці.

На наступних іграх Україна зможе покращити результат? Що для цього потрібно?

Анна Гонтар:

Я думаю, так. З кожним роком Національний паралімпійський комітет залучає все більше нових спортсменів. Якщо їх буде більше, буде і кращим результат, більше завойованих медалей. Для цього потрібно більше змагань всередині України, як-от чемпіонати України, Всеукраїнська спартакіада серед дітей з інвалідністю «Повір у себе», більше дітей та підлітків буде приходити і займатися плаванням. Потім вони дійдуть до чемпіонатів Європи, світу і до Паралімпіади.

Артем Колінько:

Погоджуюся з Анною. Що стосується бочча, то теж треба проводити більше змагань. Чим вищою у нас буде конкуренція на державному рівні, тим кращими будуть результати на міжнародному.

Артем Колінько здобув історичну для Україні медаль у бочча. Джерело: Національний Паралімпійський комітет України

Нині складно через війну. Але я все одно бачу, що бочча розвивається, проводяться змагання, різні кубки: Києва, Рівного, Закарпаття. Ми маємо великий потенціал, і якщо продовжувати це, то через чотири роки ми зможемо отримати більше слотів, більше паралімпійських ліцензій.

Чому паралімпійці показують такі високі результати

Що треба, щоб стати членом збірної? Наскільки це важко у ваших видах спорту?

Анна Гонтар:

Це дуже довгий шлях. Починається з національних змагань, як-от Всеукраїнська спартакіада серед дітей з інвалідністю «Повір у себе», багато чемпіонатів в Україні. Потім спортсмен з інвалідністю потрапляє на міжнародну класифікацію, що проходить на спеціально визначених міжнародних спортивних змаганнях. І коли вже отримуєш міжнародний клас, можна виступати на міжнародних змаганнях і представляти Україну.

Артем Колінько:

Я спочатку виграв чемпіонат області, потім переміг на чемпіонаті України, потрапив до збірної, виграв міжнародні змагання та отримав міжнародну класифікацію. Коли я починав, конкуренція у цьому спорті була трохи меншою, у мене було десь 16 суперників. Нині ж бочча більше розвинулась, але все одно кожен має можливість спробувати себе.

Проте треба зауважити, що бочча — спорт для людей з дуже важкими порушеннями здоров’я, вони мають асистентів, їм потрібна людина, яка з ними має їхати, бо самі вони не можуть себе обслуговувати. Треба шукати доступні місця в Україні, ті ж самі готелі, щоб був нормальний доступ до туалету, не вузькі двері. Треба ще знайти спортивну залу, щоб вона також була доступна для людей на кріслах колісних. Є деякі складнощі, але в Україні є місця, де ми можемо збиратися, проводити змагання, тренуватися. Так що все можливо.

Як ви вважаєте, українське суспільство надає достатньо уваги Паралімпійським іграм?

Анна Гонтар:

Ми відчували на змаганнях підтримку українців, багато наших земляків, які виїхали до Франції, вболівали за нас, ми бачили на трибунах наш прапор, який давав ще більше наснаги та сили, щоб боротися. Ми вдячні українцям за те, що вірять в нас, а також вдячні військовим, завдяки яким ми змогли показати такий результат на цих змаганнях. Так що уваги нам вистачає.

Наші паралімпійці виступають у загальному заліку краще олімпійської збірної. Чому так, на вашу думку?

Анна Гонтар:

Моя думка: тому що паралімпійський спорт у нас досить розвинений, Україна — одна із лідерів у світі щодо розвитку паралімпійського спорту. Ми маємо велику підтримку. І велика подяка Валерію Сушкевичу (президенту Національного паралімпійського комітету), який робить дуже багато для паралімпійців.

На Паралімпійських іграх — 2024 Анна Гонтар здобула 3 бронзи. Джерело: Національний Паралімпійський комітет України

Артем Колінько:

Є система, і вона так розбудована, що ми показуємо високі результати. Ми маємо регулярні збори, це вагомий внесок у той результат, що ми демонструємо зараз.

Як тренуються паралімпійці

Розкажіть трошки про ваші тренування. Як і де вони проходять?

Анна Гонтар:

Зараз я перебуваю у Фінляндії під тимчасовим захистом за спеціальною програмою нашого Паралімпійського комітету та уряду Фінляндії. Я тренуюся самостійно, але завдання скидає тренер, і батьки мені допомагають виконувати це завдання в басейні. Я плаваю шість разів на тиждень по два тренування в день. Плюс ще спортзал. І звісно, також я разом зі збірною тренуюся на навчально-тренувальних зборах, які організовує Укрцентр з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт» та Національний паралімпійський комітет України.

Артем Колінько:

Перед змаганнями я тренуюся майже щодня крім вихідних. Бочча — більш стратегічний і тактичний спорт, ментальний. Тому я багато часу працюю з психологією. Я тимчасово перебуваю в Нідерландах. У мене тут велика кімната, яка дозволяє тренуватися вдома. Інколи їжджу в Амстердам і тренуюся зі збірною Нідерландів. Також наш Національний паралімпійський комітет України проводить виїзні збори, на яких більш інтенсивна підготовка.

Можливо, є якісь особливості у вашому графіку перед стартом?

Артем Колінько:

Останню добу перед змаганнями я намагаюся відпочивати. Якщо я буду дуже багато думати про матч, передивлятися ігри суперника, уявляти переваги, недоліки цього суперника, то можу перегоріти. Тому я намагаюся підійти до матчу максимально спокійним. Чим більше я спокійний, тим мені легше грати.

Анна Гонтар:

У мене в перший день були змагання на 50 метрів вільним стилем, і ми з тренером вирішили, що я не піду на відкриття Паралімпіади, що треба відпочити, треба бути сконцентрованою на своїй дистанції. Тому за добу до змагань я відпочивала, гуляла селищем на свіжому повітрі, а потім проводила час у кімнаті, щоб зібрати речі до старту, все перевірити та відпочити. Цей старт дуже важливий і треба обирати пріоритети.

Хто або що вас найбільше надихає?

Анна Гонтар:

На даний час — наші військові. Як і вони, ми повинні боротися до останнього. Саме вони найбільше мотивують, надихають.

Артем Колінько:

Мене теж надихають військові. А ще в бочча є клас, де люди грають за допомогою асистента, тому що вони майже повністю паралізовані, дехто з них навіть використовує кисневі апарати, але вони продовжують займатися спортом.

Наших паралімпійців надихають військові. Джерело: Національний Паралімпійський комітет України

Розкажіть про ваші захоплення поза спортом, чим ви займаєтеся ще, окрім тренувань?

Анна Гонтар:

Зараз я тільки закінчила навчання на бакалавра на двох факультетах, поступила на магістратуру і дуже багато часу займає навчання. А ще у Фінляндії дуже багато лісів, тому ми з батьками часто гуляємо.

Артем Колінько:

Я вчуся програмувати. Коли почався ковід, у мене з’явилося більше часу. Я хотів створити програму, яка б збирала дані, і вести там статистику для бочча. Почав це вивчати і зробив таку програму. У мене у школі добре було з математикою, і зараз я можу ці знання використати.

Є люди, кому ви присвячуєте свої медалі?

Анна Гонтар:

Моїй сім’ї, нашим військовим та всім тим, хто нас підтримує.

Артем Колінько:

Я теж присвячую медалі нашим військовим, завдяки яким ми можемо представляти країну на міжнародних змаганнях, а також своїй сім’ї, особливо мамі, яка мені дуже сильно допомагає, зі мною їздить на збори, на змагання.

Наталія Каплан