До повномасштабного вторгнення Михайло Тарасенко рідко займався спортом, працював у торговельній сфері та планував пройти ІТ-курси. Але вторгнення Росії змінило плани чоловіка — він долучився до лав Збройних сил на початку 2023 року, бо не бачив іншого вибору, повідомляє “Ґвара Медіа”.
Він пройшов навчання у Великій Британії та став сапером. За декілька місяців, під час роботи поблизу Роботиного на Запорізькому напрямку, наступив на протипіхотну міну та втратив ліву ногу.
Після реабілітації та протезування Михайло знайшов відраду у фізичній активності — почав займатися спортом і взяв участь в Іграх Нескорених, міжнародних змаганнях з адаптивних видів спорту серед ветеранів та військовослужбовців. Ігри засновані за ініціативою британського принца Гаррі.
Публікуємо відредаговану та скорочену версію розповіді Михайла — повне інтерв’ю можна подивитися у відео.
Проблеми при ампутації
Михайлу спочатку ампутували ногу до коліна на стабпункті в Оріхові. Під час переїзду з медиком до лікарні в Запоріжжі він лежав і усміхався: «Прикинь, всього одну ногу відірвало. Очі цілі, руки на місці, навіть права нога є. Це ж кайф!».
Але вже у Запоріжжі довелось приймати рішення, якого він не очікував ніколи в житті. Лікар повідомив, що залишкова кінцівка дуже мала — це ускладнить користування протезом. Перед операцією дав 10 секунд на рішення: залишати коліно чи ні.
«Ніколи не думав, що доведеться приймати таке рішення за 10 секунд».
Він не жалкує, бо бачить, що ветерани з кінцівкою близько до коліна мають великі проблеми з ходьбою та одяганням протеза.
Михайло на змаганнях серед ветеранів та військових на протезах / Фото: Ґвара Медіа, Яна Слємзіна
Психологічна підготовка
На початку військової служби чоловік розставив для себе пріоритети: «Це війна, тут можеш загинути чи отримати поранення. Ти не народився під щасливою зорею, з тобою теж може таке статися».
Він усвідомив для себе, що йому ніхто нічим не зобов’язаний — це його обов’язок і рішення, тому не було проблем із реінтеграцією до цивільного життя.
Фізична адаптація теж була швидкою завдяки другові-військовослужбовцю, який сам отримав складне поранення і став фахівцем із супроводу ветеранів.
Через день після операції той запропонував Михайлу вибір: вийти на прогулянку на кріслі колісному та викурити цигарку, або спробувати вийти на милицях і отримати й цигарку, і каву. Це спрацювало.
Змагання серед військових та ветеранів / Фото: Ґвара Медіа, Яна Слємзіна
Спорт як реабілітація
Михайло постійно підтримував рухову активність — у палаті, у військовому госпіталі, у реабілітаційному центрі. Тренував праву ногу та м’язи преса, розуміючи зі свого досвіду, що спорт — саме те, що йому потрібно.
Процес лікування та реабілітації зайняв близько двох місяців. У серпні отримав поранення, а в листопаді вже був у львівському центрі Superhumans на протезуванні.
Тиждень, поки виготовляли протез, Михайло відвідував звичайний спортзал. Він закидав милиці в роздягальню і на одній нозі скакав до штанги з двома блинами по 25 кілограмів. Робив повноцінне тренування, а в Superhumans відпрацьовував на груші 12 раундів по три хвилини.
Михайло на змаганнях «Ігри Героїв», всеукраїнських спортивних змаганнях серед військових, ветеранів та цивільних, які отримали поранення та ампутації, у Харкові / Фото: Ґвара Медіа, Любов Ємець
Через тиждень видали протез. Перші три дні, каже Михайло, було бажання віддати протез, сказати «дуже дякую, я все зрозумів». Здавалося, що на милицях набагато зручніше.
Але він перетерпів завдяки спорту та психологічній підготовці: вдягав протез і регулярно ходив на ньому.
Рівний рівному
Спершу складно адаптуватися до життя на протезах, але саме для цього Михайло та багато ветеранів приходять у лікарні, щоб передавати свій досвід іншим.
Наприклад, влітку він зайшов до хлопця з ампутацією нижче коліна. Той скаржився: «Як мені із цим протезом жити? Це так складно, стільки мороки. Життя не буде як раніше».
Михайло швидко зняв і одягнув свій протез: «Наче тапочки взув. Просто звикай — це як нове взуття». Пояснив, що хлопцю буде ще легше, адже у нього збережене коліно — можна скакати та бігати.
Чоловік переконаний, що важливо передавати досвід «рівний рівному». У кожного своя психологічна ситуація, але такий підхід дієвий.
Михайло радить військовим, які отримали поранення, якомога швидше починати активність: «Чим швидше починаєш займатися спортом, тим швидше станеш на протез». Це допоможе усунути подальші проблеми зі спиною та здоров’ям.
Змагання «Ігри Героїв», всеукраїнські спортивні змагання серед військових, ветеранів та цивільних, які отримали поранення та ампутації, у Харкові / Фото: Ґвара Медіа, Любов Ємець
Інклюзія для людей на протезах
Михайло каже, що інфраструктура у Харкові повністю непристосована для людей на протезах.
Наприклад, для людей з ампутацією вище коліна на механічному протезі навіть спуститись у метро вже проблема, зазначає чоловік. Навіть поручнів немає, а вони потрібні й справа, і зліва.
Треба спертися рукою, поставити протез на край сходинки, щоб переступити через неї. У цей момент краще себе підтримувати, бо якщо тільки став на протез, він може скластися — і можна полетіти головою вперед.
«Насправді інклюзії немає, і ми, на жаль, просто обходимо її. Готові вже із цим миритися, бо інакше ніяк».
Ігри Нескорених
Навесні 2024 року Михайло звільнився зі служби та потрапив до двотижневого табору Ігор Нескорених у Конча-Заспі, де познайомився з адаптивними видами спорту: волейболом сидячи, баскетболом на кріслах колісних, штовханням ядра, метанням диска, веслуванням, паверліфтингом.
Пізніше чоловіка обрали до збірної України. Увесь 2024 рік був присвячений підготовці до перших в історії зимових Ігор. Додалися біатлон, гірські та бігові лижі, керлінг, скелетон.
У лютому 2025 року команда поїхала до Канади, де було представлено понад 20 країн і близько пів тисячі учасників. Михайло здобув командну нагороду у волейболі сидячи — це була перша командна нагорода української збірної. Загалом українці здобула близько 30 медалей.
«Основна ідеологія Ігор Нескорених — не про медалі, не про перемоги. Вони про адаптацію, про психологічне та фізичне відновлення», — каже ветеран.
Михайло разом із дружиною на змаганнях / Фото: Ґвара Медіа, Яна Слємзіна
Окрема цінність проєкту для Михайла — це можливість взяти із собою двох рідних людей, адже без родини та близьких неможливе відновлення.
«Ці моменти будуть незабутніми. Участь кожного з наших — це було круто, бо там ти насамперед переступаєш через себе».
Поліна Куліш, Любов Ємець