Майор ЗСУ, офіцер Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, львів’янин Віктор Легкодух здобув сім медалей (чотири золоті, дві срібні та одну бронзову) на «Іграх Воїнів» (Warrior Games) у США. Він став одним із найкращих учасників змагань. Також Віктор здобув золоту та срібну нагороди на цьогорічних «Іграх Нескорених» (Invictus Games) у Гаазі.
У серпні 2014 року під час розвідувальної операції офіцер-десантник зазнав мінно-осколкового поранення. Найбільший осколок застряг у хребті. Віктор проходив довгу та складну реабілітацію, адже було пошкоджено спинний мозок. Він пересувається на візку, втім веде активний спосіб життя, бере участь у громадському житті, одружився, продовжує військову службу. В Національній академії сухопутних військ офіцер займається науково-педагогічною діяльністю та вихованням майбутніх офіцерів.
Після повернення з тріумфом з «Ігор Воїнів» Віктор Легкодух насамперед мав зустріч із начальником Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного генерал-лейтенантом Павлом Ткачуком.
— Пишаюся, що Віктор є частиною нашого колективу. На його прикладі, зокрема на промовистих взірцях його волі до життя, боротьби та перемог, сьогодні формується нова когорта українських офіцерів-захисників, — зазначив начальник Академії.
Також Віктор Легкодух поспілкувався з кореспондентом АрміяInform. Він розповів про участь у змаганнях і свою історію про повернення до активного життя попри важке поранення.
— Чи підтримують нашу команду на міжнародних змаганнях більше після повномасштабного вторгнення росії?
— Однозначно підтримка збільшилась, нас хочуть бачити. Люди дуже вражені, що під час війни ми знаходимо час на тренування і показуємо такі результати. Взагалі? дуже поважають і захоплюються українським народом. Учасники налаштовані нам надавати допомогу в значно більшому обсязі, ніж їхній уряд. Приємно відчувати таку щиру підтримку звичайних людей.
— Як саме ви обираєте дисципліни, у яких виступаєте?
— Спочатку я виступав лише в дисципліні веслування на тренажері з 2018 року, це робота на швидкість та витривалість. Згодом додався handbike — це ручний велосипед. На «Іграх Воїнів» спробував себе в перегонах на візках. Це абсолютно новий для мене вид спорту. Вперше на змаганнях сів на біговий візок і взяв «срібло». Мені надзвичайно сподобалось.
— У цьому році у вас було лише два старти, чи були ви готові до них фізично та морально?
— Фізично я був готовий, а ось щодо виступу виникали різні думки, чи варто нам у такий час їхати. Але потім ми зрозуміли, незважаючи ні на що, повинні виступити та зійти на п’єдестал заради того, щоб піднявся український Прапор та лунав Гімн нашої країни. Потрібно, щоб українців бачили, в нинішній час це надзвичайно важливо. Крім участі у змагальній діяльності, ми доносили людям інформацію щодо ситуації в країні. Розповідали, яку підступну та жорстоку війну ведуть російські загарбники на нашій землі. За кордоном люди не можуть зрозуміти, що це не просто війна, де противник напав на іншу сторону та знищує військову інфраструктуру, військових. Це геноцид українського народу. Факти самі говорять за себе — ведуться обстріли житлових масивів, дитячих садочків, шкіл, ґвалтують жінок, дітей. Окупанти переходять усі межі у веденні війни й не тільки.
— Скільки команд взяло участь в «Іграх Нескорених» та «Іграх Воїнів» і чим вони відрізняються?
— На «Іграх Нескорених» двадцять команд із різних країн, а на «Іграх Воїнів» — вісім. «Ігри Воїнів» проводяться ще з 2010 року. Американський уряд спочатку зробив національні змагання для військовослужбовців. У 2013 році, коли принца Гаррі запросили до Сполучених Штатів на Warrior Games, він подивився та вирішив зробити схожі ігри ширшого формату. Ці змагання для однодумців, для людей, які розуміють одне одного, а ще це демонстрація сили людського духу.
— Ви нині є мотиватором для багатьох людей із серйозними травмами, що б ви їм сказали чи порадили?
— Так, для багатьох це справді так. Я ходжу у військовий шпиталь, намагаюсь своїм прикладом допомогти травмованим та пораненим, які опинилися у схожій ситуації. Перше, що треба зробити — це прийняти те, що життя не буде таким, яким було до цього. Попри це треба продовжувати жити й жити ще краще. Потрібно знайти улюблену справу, якесь хобі, можна продовжувати військову службу або займатися спортом. Треба себе чимось зайняти, щоб менше непотрібних думок лізло в голову.
У 2018 році законодавці та Міністерство оборони України врегулювали проходження служби військовослужбовцями, які визнані військово-лікарською комісією не придатними до військової служби та визначили перелік посад. Тож у 2019 році я зміг знову стати до лав ЗСУ.
— Через скільки часу після травми ви почали тренуватися?
— Ще у шпиталі, коли був повністю лежачий. Спочатку в мене заледве працювала права рука. На третій день після операції, зі швами, я спробував щось робити. Це було надзвичайно складно. Я почав працювати з гантеллю. А вже після виписки я «жав» 100 кг.
— Як швидко людина може опанувати себе після такого?
— Це дуже індивідуально. Дехто, на жаль, так і не може знайти в собі сил для цього. Втрачають свої можливості і мрії. Я ж вважаю, якщо ти живий — треба жити. Ба більше, намагатись жити навіть краще, цінувати життя. Спорт — найдієвіший вид реабілітації. Людина стає сильнішою фізично й морально. Йдеться не лише про фізичну активність. Наприклад, на змаганнях це зустрічі з побратимами, такими ж хлопцями та дівчатами. Такі спілкування та знайомства надихають, морально заряджають.
Юлія Стельмах