Фізична терапевтка Національного реабілітаційного центру «Незламні» Роксоляна Шміло розповіла про реабілітацію військових / фото надане Роксоляною Шміло
Фізична терапевтка Національного реабілітаційного центру “Незламні” Роксоляна Шміло розповіла в інтерв’ю УНІАН про реабілітацію військових з ампутованими кінцівками, табу у спілкуванні з ними, правильну реакцію та стереотипи у суспільстві щодо людей з протезами.
Роксоляно, розкажіть, як долучилися до команди Unbroken?
До цього проєкту я долучилася ще перед запуском. Відгукнулася на посаду менеджера, закцентувала свою увагу на тому, що це буде допомога у сфері реабілітації для поранених військовослужбовців. Пройшла співбесіду й одразу узгодили, що, коли запуститься проєкт, я перейду на посаду фізичного терапевта.
Як давно ви у професії? Чому вирішили пов’язати своє життя з фізичною терапією?
Завжди хотіла обрати професію, в якій буду приносити користь та допомагати іншим людям. І до цієї сфери активно залучена з 2018 року. Працювала в різних приватних та державних установах, зокрема в Західному реабілітаційно-спортивному центрі (проєкти від НАТО для поранених бійців в зоні бойових дій, АТО), у Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни…
У Клевані зараз, напевно, все дуже змінилося, ми з командою були такими першопроходцями, тоді було важливо підняти там рівень реабілітації. Ми хотіли налагодити комунікацію стосовно проходження практики для студентів державного університету фізичної культури… Президент Володимир Зеленський на той час дуже багато допомагав цьому відділенню в оснащенні обладнанням.
Звичайний день фізичного терапевта, який він?
Він меганасичений. З великою кількістю завдань, пацієнтів, інколи непередбачуваних викликів… Але загалом о дев’ятій ранку стартують індивідуальні заняття, о 13:30 щодня проходять групові заняття, на яких збирається від десяти осіб та більше. Далі – знову індивідуальні заняття, які тривають, в середньому, до п’ятої вечора, після – заповнення документації і якийсь мінімально вільний час для себе.
Звичайний день фізичного терапевта з великою кількістю завдань, пацієнтів, інколи непередбачуваних викликів / фото надане Роксоляною Шміло
Розкажіть, як саме проходять заняття, які вправи виконують військові з ампутаціями?
Загалом, якщо ми говоримо про ампутацію нижньої кінцівки, то роботу з новим пацієнтом розпочинаємо з обстеження, переведення його з положення “сидячи” і пересування на кріслі колісному до пересування на милицях. Важливим аспектом для збереженої кінцівки є укріплення її м’язів, укріплення стабілізаторів стопи, оскільки вона завжди залишатиметься опорною. Також підготовка кукси до протезування – це бандажування, виконання вправ для запобігання виникнення та розвитку контрактур у суглобі. На групових заняттях виконуємо вправи, зосереджені на м’язи спини, рук, грудей та черевного преса.
Роботу з новим пацієнтом розпочинають з обстеження, каже фізтерапевтка / фото надане Роксоляною Шміло
Для укріплення стабілізаторів стопи використовуємо підйоми на носочки, стрибки на степ-платформу, утримання рівноваги та присідання на балансуючих подушках. Також часом долучаємо кидки м’яча, завжди змінюємо розміри – від найбільшого до найменшого і навпаки. До прикладу, фітбол – футбольний, а потім тенісний м’ячі. Для укріплення м’язів здорової ноги використовуємо TRX, це і присідання, і різноманітні випади.
Для м’язів рук, спини та черевного преса робимо зведення лопаток, нахили тулуба, складочку, різноманітні вправи, в яких залучаються нижні кінцівки. Наприклад, “велосипед”, утримання ніг у повітрі, планка або передпліччя-прямі (коли з опори лежачи переводяться на передпліччя, утримуються в такому положенні кілька секунд і повертаються в початкову позицію), також відтискання. Хлопці навіть на одній руці відтискаються.
Скажіть, яке обладнання потрібно для роботи з пацієнтами, які втратили кінцівки?
Це паралельні бруси, шведська стінка, балансуючі подушки, фітнес-резинки різної жорсткості, кушетка або каремат. В принципі, може бути будь-яка поверхня, яка дозволяє нам працювати з балансом та рівновагою.
Роксоляно, яка в середньому тривалість реабілітації у вашому закладі?
У середньому, пацієнти перебувають 42 дні, тобто це два реабілітаційні курси. У нас є пацієнти, які проходять більш тривалий шлях – від реанімації до протезування. Відповідно, це реанімація, хірургія, відділення реабілітації й далі протезування. Це може займати кілька місяців. Є також пацієнти, які потрапляють вже з плюс-мінус сформованою куксою, тоді термін перебування складає 42 дні.
У середньому, пацієнти перебувають на реабілітації 42 дні, тобто це два реабілітаційні курси / фото надане Роксоляною Шміло
Але часто буває так, що пацієнт перебуває у нас на реабілітаційному курсі, далі ми даємо йому відпустку, а після неї він повертається до нас знову. Це робиться для того, аби за час відпустки в домашніх умовах ще догоїлася кукса, і пацієнт повторно приїхав до нас вже на протезування та подальшу реабілітацію.
Який результат можна вважати успішним завершенням реабілітації?
Коли пацієнт ходить на протезі, у нього немає больових відчуттів та дискомфорту, коли він або вже зовсім не використовує допоміжні засоби, такі як милиці, палиці, або використовує лише один. Ідеально, коли пацієнт набуває повної самостійності.
Чи запозичуєте досвід інших країн при написанні програм?
Розписую все самостійно, звичайно, коли приїжджають колеги з інших країн, ми обмінюємося досвідом. Але зараз настав такий момент, що, мабуть, ми більше можемо обмінятися з колегами з-за кордону своїм досвідом саме військової травми, бо не так багато країн в принципі працювали з цим. Мінно-вибухова ампутація – це зовсім інше, ніж ампутація внаслідок гангрени, цукрового діабету та інших чинників, якими вона спричиняється.
Які загалом складнощі виникають у роботі з військовослужбовцями?
Я не знаю, у мене немає складнощів в роботі з ними. Я завжди кажу, що єдине, чого мені бракує, це годин у добі. Військових дуже багато і хочеться всім приділити достатньо часу.
У своїх соцмережах, ви багато пишете про військових, показуєте перші кроки, неодноразово повторюєте таку фразу: “Живу з протезами, сплю з ампутаціями”. Що для вас значить ваша робота?
Це дуже важливий аспект в моєму житті, насправді. Я розумію, що в цій справі я віддаюсь на максимум, саме через це в моїх соцмережах і лунає ця фраза: “Живу з протезами, сплю з ампутаціями”. Просто дуже хочеться, аби всі хлопці й дівчата, які постраждали внаслідок війни, отримали можливість жити повноцінне життя.
Просто дуже хочеться, аби всі хлопці й дівчата, які постраждали внаслідок війни, отримали можливість жити повноцінне життя, каже фізтерапевтка / фото надане Роксоляною Шміло фото надане Роксоляною Шміло
Ви така тендітна дівчина, скажіть, як все витримуєте, не буває часом важко або ніяково?
Та ні, все достатньо просто, я відчуваю себе як риба у морі. Від пацієнтів завжди віє позитивом. Робота з ветеранами – це весело, вона не завдає жодних труднощів чи якогось емоційного навантаження.
Щоб до кожного знайти підхід та побудувати довірливі стосунки, треба бути трошки психологом. Власне, ви проходите якісь психологічні курси/тренінги?
Час від часу стараюся відвідувати. Здебільшого це різноманітні онлайн-навчання, які стосуються ПТСР (посттравматичного стресового розладу). Потрібно розуміти, як спілкуватися з хлопцями, як підібрати правильно слова, і як бути для них не лише фізичним терапевтом, а й підтримкою в процесі відновлення.
Як підбадьорюєте хлопців? Чи є місце жартам у вашій діяльності?
У нас постійно присутній чорний, жорстокий гумор, який не розуміють люди, що приходять до нас в гості, на екскурсії тощо. Але в нашому соціумі жарти лунають достатньо часто, просто вони не для всіх.
Які є табу у спілкуванні з військовослужбовцями, які отримали поранення?
У мене на сторінці у соцмережі є відео про 10 “Не” у спілкуванні з військовими, де викладено все, чого не варто робити. Їх було зібрано зі слів хлопців, це моє особисте дослідження ще з літа 2023 року. Військові постійно змінювалися, але питання залишалося актуальним.
Ми вклали туди те, про що вони найбільше говорили: не допомагати, коли не потрібно, не пропонувати нагодувати чи випити, не підходити п’яним, не брехати про свою діяльність, не обіймати, коли це не потрібно – бо дуже часто таке відбувається, інколи люди падають на коліна та починають цілувати руки… Не запитувати про самогубство, це одне з найтупіших питань, десь на рівні з запитанням: “Скількох людей ти вбив?”. Люди ставлять дуже недоречні запитання і не усвідомлюють, як флешбечить військового, він починає щось собі згадувати… Але в жодному разі він не відповість на це запитання.
Чи існують якісь стереотипи щодо людей з протезами?
Я думаю, що зараз їх вже набагато менше, але, звісно, вони існують. Особливо це стосується бачення осіб радянського виховання: про те, що люди з протезами – неповноцінні, неповносправні. Насправді це не так.
Оцей стереотип, що люди з протезами чогось не можуть, потрібно руйнувати у нашому суспільстві. Протез не обмежує у виконанні щоденної рутини. Так, він може сповільнити швидкість ходьби на вулиці, але це нормально. Люди з обома кінцівками теж можуть ходити з різною швидкістю.
Протез не обмежує у виконанні щоденної рутини, наголошує Роксоляна Шміло / фото надане Роксоляною Шміло
Була свідком, коли, побачивши людину з протезом, перехожі відвертали голови. Ба більше, чула, що дехто дітям закриває очі руками… Як суспільству правильно реагувати?
Як і на всіх інших людей, не потрібно на цьому якось акцентувати. Дуже шкода, що не всі батьки пояснюють своїм дітям про те, що такі люди є і їх буде ще більше. Якщо взяти до прикладу Європу, там все доноситься інакше. Навіть, умовно, популярний бренд Barbie вже кілька років випускає своїх ляльок або на протезах, або на кріслах колісних. Таким чином вони доносять дітям, що такі люди існують в цьому суспільстві, і вони такі, як і всі інші…
За вашими спостереженнями, що демотивує військових під час реабілітації?
Демотивує пригнічений психоемоційний стан, викликаний бюрократією в нашій державі. Це з моїх власних спостережень. Відверто, є хлопці, які чотири місяці живуть без виплат і зарплат, намагаються добитися цього… Тобто, вони втратили кінцівки на цій війні, а їм не можуть навіть платити стабільно заробітну плату, на яку вони безпосередньо заслуговують.
Я знаю, що у них у всіх один головний біль – це ставлення військових частин до них. І коли вони починають розв’язувати усі питання, шукати адвокатів та юристів, це їх пригнічує. Відповідно, їм вже не хочеться продовжувати в тому руслі, в якому починали.
Падає бойовий дух?
Так, дуже…
Прикро… Скажіть, серед ваших пацієнтів були ті, хто після реабілітації поверталися на передову?
Так, велика кількість хлопців повернулася. Хтось перевчився і керує дронами, хтось – повернувся до виконання попередніх бойових обов’язків, навіть на протезах. Багато повертається, багато хто думає про те, щоб повернутися. Їх не можна зупинити. Вони розуміють, що там не вистачає людей, досвідчених бійців, тому повертаються для того, щоб допомагати і навчати інших.
А чи були випадки, коли руки опускалися у вас?
Та ні, наче стараюся, щоб такого не відбувалося. Від хлопців іде дуже великий заряд позитиву, ми ним обмінюємося, і це допомагає жити ще активніше кожен наступний день.
Розкажіть, скількох пацієнтів вже реабілітували та повернули до звичного життя?
За період повномасштабного вторгнення – понад 200 пацієнтів.
“За період повномасштабного вторгнення ми реабілітували понад 200 пацієнтів”, – каже Роксоляна Шміло / фото надане Роксоляною Шміло
Чи існують ситуації, коли фізична реабілітація не рекомендована?
Серед моїх пацієнтів такого не буває. Вона однозначно рекомендована, просто змінюється програма терапії, залежно від стану і запиту пацієнта.
Після завершення реабілітації надаєте інформаційну підтримку: вправи, поради щодо подальших дій?
Все спирається на запит пацієнта. Ми з ними постійно на зв’язку. Я завжди кажу, що після виписки можна подзвонити і написати в будь-який момент, порадитися, або щось запитати. Тобто, в цьому немає абсолютно ніякої проблеми.
Роксоляно, які ваші професійні плани?
Найближчим часом хочу запустити марафон – навчання для фахівців у сфері реабілітації при ампутаціях, і розвиватися далі в цьому напрямку. Хочеться, аби люди, які в цьому зацікавлені, отримували корисну інформацію.
Марта Нетюхайло