Тепер я вболіватиму не лише за збірну США, а і за команду України, – як американські фахівці готували українських ветеранів до Ігор Нескорених

Україна втретє візьме участь в Іграх Нескорених (Інвіктус Геймз) – міжнародних змаганнях ветеранів та чинних військовослужбовців, які зазнали травм і поранень під час бойових дій. Через пандемію та карантин їх перенесли з 2020 року на 2021-й.

2016 року Україну прийняли до кола учасників, яке доволі обмежене. На Ігри, які мали б відбутися цьогоріч, для української збірної збільшили квоту на кількість учасників, – це визнання зусиль і втрат, яких зазнають українці, захищаючи свою свободу.

З 14 по 21 лютого в Україні перебувала американська делегація “Ігор Нескорених”. Вона привезла не лише тренерів для видів спорту, які ще не розвинені в Україні, але й 10 баскетбольних візків, завдяки чому Україна вперше зможе укомплектувати баскетбольну команду ветеранів.

Цензор.НЕТ дізнався, як українські спортсмени почали називати тренерів-американців “нашими”, а американський “десант” зізнався, що тепер вболіватиме за українську збірну. Ми поспілкувалися з натхненницею з українського боку Оксаною Горбач, а також членами американської делегації Маршею Гонзалес і Дарреном Вільямсом.

ОКСАНА ГОРБАЧ: МИ МАЄМО ВИКОРИСТОВУВАТИ НАЙМЕНШУ МОЖЛИВІСТЬ ДЛЯ ІНВЕСТИЦІЙ У ВЕТЕРАНСЬКУ СПІЛЬНОТУ

Оксана Горбач, координаторка “Ігор Нескорених” в Україні, розповіла, завдяки чому стала можливою допомога американської делегації українській збірній.

– У вересні 2019-го на святкуванні п’ятої річниці Ігор Нескорених я зробила запит на усі нації-учасниці Ігор про те, що Україна має потребу в розвитку адаптивних видів спорту: біг на візках, велоспорт сидячи і баскетбол на візках. Немає кваліфікованих професійних тренерів з тієї причини, що паралімпійський рух у цих видах спорту не розвивається. Окрім того, недостатньо просто мати адаптивне обладнання. Треба ще й вміти ним користуватися і вміти підганяти обладнання під фізичні потреби конкретної людини.

Відгукнулася американська збірна. Їхня представниця Марша Гонзалес сказала, що мають тренера з велосипеда і волейболу на візках, який готовий приїхати до України і попрацювати з нами. Я у нього запитала, чи не міг би він порадити тренера з бігу на візках, і у цей момент тренер запитав, чому ми не виступаємо у баскетболі на візках. Я йому повідомила, як є, – що ми не маємо баскетбольних візків, тому що вони дуже дорогі і на даний момент у держави немає можливості їх закупити.

Під час перемовин з американською збірною я пояснила, чому Україні потрібно розвивати адаптивні види спорту, що ми хочемо робити з візками у разі їх отримання. Марша повідомила, що вони нам дарують 10 баскетбольних візків, якими користувалась збірна США, але вони у хорошому стані. Я не тямила себе від щастя, тому що протягом багатьох років Україна хотіла взяти участь у командних іграх спорту, але не виходило. Цьогоріч це стало реальністю.

Окрім двох тренерів з адаптивних видів спорту Марша взяла з собою ветеранів, учасників бойових дій американської армії, які брали участь у миротворчих кампаніях в Афганістані та Іраку та пройшли реабілітацію, займалися спортом і зараз є спортивними амбасадорами. Зараз вони фактично є менторами для інших ветеранів. Вони зробили надзвичайні речі і для ветеранської спільноти, і для нас. Рівень знань, який ми отримали, і досвід їхньої взаємодії зі спортсменами, надихнули нас на думку необхідності запровадження подібної менторської програми в Україні.

21 лютого українська команда отримала запрошення приїхати на внутрішні американські змагання United States Air Force Trials, щоб мати змогу потренуватися зі збірною США у баскетболі на візках. Ми зараз шукаємо фінансування на цю поїздку, адже воно не було закладене в державний бюджет, і вже майже знайшли його: з 1 млн 800 тис. гривень залишилось знайти 300 000 тисяч гривень. Так, це не запланована поїздка, гроші шукати не легко, але вікно можливостей, яке відкривається з такими поїздками, потрібно використовувати. Коли хлопці повернуться з тренування у баскетболі на візках, то передаватимуть свій досвід у цьому виді спорту ветеранській спільноті. Це інвестиція не лише в 10 осіб, які поїдуть, а у всю ветеранську спільноту.

МАРША ГОНЗАЛЕС: УКРАЇНСЬКА ЗБІРНА НЕ МАЄ СУМНІВІВ, НАВІТЬ ЯКЩО РОБИТЬ ЩОСЬ УПЕРШЕ

Марша Гонзалес — радниця Управління Міністра оборони США під час виступів національної збірної США на змаганнях Ігор Нескорених у 2014, 2016, 2017, 2018, 2020 років. Менеджер збірної США на усіх Іграх Нескорених, починаючи з Ігор в Лондоні в 2014 році.

– Ми дуже вражені кількістю і якістю американської делегації та допомогою, яку ви надали. Що для вас ця місія в Україні?

– Наша місія є дуже простою – підтримати вас у змаганнях на Іграх Нескорених та допомогти відповісти на ті виклики, які постали перед вами. Колись ми були в тій же ситуації стосовно спортивної реабілітації ветеранів, що і ви. Тому, побачивши всі потреби, ми вирішили, що повинні стати частиною цього проєкту.

– Які ваші рекомендації щодо спортивної інфраструктури для ветеранів та людей з інвалідністю зокрема?

– Щодо інфраструктури, то це насамперед безбар’єрне середовище, щоб усі ветерани мали доступ до занять спортом. Повернення ветеранів додому – це точка входу, коли потрібно діяти активніше.

– Як це свого часу відбувалося в США? Ми знаємо, що сьогодні там дуже хороша система спортивної інфраструктури для ветеранів, але так було не завжди.

– Дві головні складові шляху, що веде до одужання ветеранів це, перш за все, початок роботи з медичним станом ветерана. Якщо налагоджена медична реабілітація, то далі все йде планово. Однак у США розвитку спорту для ветеранів приділяють окрему увагу. Спорт допомагає психологічній реабілітації та адаптації до мирного життя.

– Тобто коли американська збірна з 2014 року почала брати участь в Іграх Нескорених, у вас вже все було готове для цього?

– На 2014 рік було все готово. Але якщо говорити про власне участь в Іграх, то з 2010 року у США щороку проводять “Ігри Воїнів” (Warrior Games). Саме вони стали прототипом для “Ігор Нескорених”. Вважається, що їх заснував принц Гаррі. Я дуже добре пам’ятаю його візит на американські “Ігри Воїнів” і момент, коли у принца зародилася ідея організувати міжнародні змагання ветеранів.

Тобто паралельно до Ігор Нескорених в США розвивалися “Ігри Воїнів”, які залучали всі види військ США. Завдяки цьому, до моменту перших Ігор Нескорених збірна США вже фактично була сформована.

Американська команда довго і поступово проходила свій шлях. А для України одразу участь у таких змаганнях – це вау-ефект. Для мене це і дивно, і радісно.

– Ми мали чудові приклади, зокрема американської збірної.

– Крім потенціалу, який вибудовує американська збірна, виділила для себе такий урок: ми не лише відбудовуємо життя, але і рятуємо життя інших. У першу чергу, це фізична реабілітація. Однак після цього виникає питання так званих невидимих травм, і йдеться не лише про наслідки контузії.

Невидимі наслідки війни – це велика проблема. У 2016 році ми почали вузькоспрямовану програму щодо ветеранів, які мають невидимі травми та поранення. Основний посил цієї програми: “Це ОК бути не ОК”. У цьому руслі ми працювали з усіма ветеранами – давали їм зрозуміти, що якщо вони не можуть знайти себе, відчувають внутрішній дискомфорт, то це нормально.

Коли ми спілкуємося з ветераном, то допомагаємо йому з плануванням на майбутнє. Коли питаєш, які в нього плани на рік, на 3 роки, на 5, то таким чином пропрацьовуєш усі проблеми і бачиш, куди людина рухається. Однак ідеться не лише про планування на майбутнє, але й усвідомлення того, як ветеран почуває себе зараз.

– З Америки також почався загальний рух “Це ОК бути не ОК”. Ваша програма діє в цьому руслі?

– Я зі свого боку можу розповісти, що чітко пам’ятаю момент, коли почали говорити цей посил. І принци Гаррі також сказав: “Я ОК, якщо я не ОК”, коли позвав на сцену одного з ветеранів і зрозумів, що це людина з невидимою травмою. Він сказав: “Це герой”. З цього моменту в русі Нескорених окрему увагу почали приділяти невидимим травмам. Тому що коли ти не бачиш, з чим мати справу, то здається, що і проблеми немає. Якщо говорити про статистику суїцидів, то головною причиною є невидимі травми.

– Якщо в близької людини є прихована травма, як діяти?

– Це має бути командна робота, у тому числі, і сім’ї. Щоб досягти результатів, потрібно йти разом. Є окрема програма, за якою працюють групи підтримки. Спортивні тренери, які працюють з ветеранами, також є частиною цієї групи підтримки, підтримуючи і надихаючи ветеранів.

Інколи у травмованих людей все написане на обличчі. Потрібно приділяти увагу міміці та емоціям, щоб зрозуміти, що в людини всередині.

– Які ваші враження від роботи з українською командою?

– Я би зробила все можливе, щоб змінити все, що відбувається у вашій ситуації. Учасники збірної надзвичайно рішучі. Перед будь-яким заданням вони не мають сумнівів, навіть якщо роблять щось вперше. Я відчуваю, що це і моя збірна. Ми маємо завтра повертатися до США, і сьогодні я цілий день думаю про це і про те, що вболіватиму не лише за американську збірну, а і за команду України.

– Ідея руху Нескорених. Це ж стосується не лише ветеранів та їхніх сімей, а і суспільства загалом. Що цей рух значить для нашого світу?

– Спершу рух Нескорених замислювався для ветеранів та їхніх сімей. Але коли ветеранські спільноти різних країн почали розуміти, що виклики для них усіх переважно однакові, то усвідомили, що Інвіктус – це про допомогу усім людям з інвалідністю, а не лише ветеранам. Це не лише про виклик і допомогу, але і про життєві уроки. Адже навчаються не лише ветерани. Суспільство вчиться єднатися і допомагати ближньому. Якщо ми підтримуватимемо одне одного щодня, то світ стане кращим.

ТРЕНЕР ДАРРЕН ВІЛЬЯМС: УКРАЇНСЬКА КОМАНДА ВРАЗИЛА МЕНЕ ПРОГРЕСОМ

Даррен Вільямс — спортивний тренер збірних Ігор Нескорених США, Сил спеціальних операцій армії США та Повітряних Сил США, британський ветеран і тренер з велоспорту, веслування на тренажері, плавання, волейболу сидячи, тріатлону та фізичної підготовки з більш ніж 30-річним досвідом тренування спортсменів різного віку та здібностей.

– Наскільки важливими для реабілітації воїнів є спеціальне обладнання? У чому його специфічність для військових?

– Адаптивне обладнання дає змогу людям з інвалідністю займатись спортом як для задоволення, так і професійно. Заняття спортом показали неймовірні результати з огляду на поліпшення фізичного, психологічного та емоційного стану людей, що пережили страшні травми та довгу реабілітацію. Ми спостерігали, як з початком тренувань у таких людей покращувався хід фізичної терапії та загальний стан здоров’я, зростало відчуття самоповаги та змінювались погляди на подальше життя.

Адаптивний спорт дозволяє людям з інвалідністю займатись улюбленим видом спорту, бо адаптувати можливо практично будь-яку дисципліну. Модифікації обладнання здійснюються залежно від типу та особливостей травми, а в професійному спорті існують класифікації за рівнем функціональних обмежень, що забезпечують рівні умови для всіх спортсменів. Наприклад, люди на візках можуть брати участь у змаганнях з бігу на візках, спеціально розроблених для перегонів, займатись штовханням ядра з адаптованого стенду, або волейболом сидячи, де всі гравці мають сидіти на підлозі, а сітка опущена нижче. Для тих, хто бажає займатись велоспортом, є велосипеди з ручним приводом, які дозволяють людям з травмами хребта або нижніх кінцівок їздити по тих самих трасах та на ті ж дистанції, що й на звичайних велосипедах.

– Як оцінюєте підготовку української команди?

– Команда Україна вразила мене прогресом, який показала за останній тиждень. Опанування нових навичок та використання нового обладнання може бути складним ментально, вимагати наполегливості, мотивації та водночас командної роботи, лідерських здібностей та сильного характеру. Всі ці якості учасники застосовували в армії, але зараз для багатьох з них це був перший досвід використання адаптивного обладнання, пристосованого саме під їхні потреби, і вони зрозуміли, скільки їм ще треба докласти зусиль як спортсменам та учасникам команди. Я особисто бачив, як багато з учасників дуже емоційно реагували на можливість знову повернутись до спорту та змагань. Мене дуже надихнуло побачене, і я з нетерпінням чекаю наступної можливості попрацювати з командою.

Ольга Скороход

Цензор.НЕТ