В Україні не оприлюднюють точної статистики військових та цивільних, які втратили кінцівки під час війни. Відомо лише, що протезування та реабілітації потребують десятки тисяч. Проблему погіршує висока частота ампутації кінцівок у поранених бійців, яким неправильно накладають турнікет або довго евакуюють із поля бою.
Максимальне зменшення таких втрат – завдання номер один для команди Superhumans Centre. Центр розташований у Львові, працює коштом благодійників і займається протезуванням, реабілітацією та психологічною підтримкою ветеранів.
Чому протезування лише один з етапів порятунку поранених, та навіщо бізнесу долучатися до адаптації ветеранів з інвалідністю – про це в інтерв’ю для UA.News розповіла Ольга Руднєва, CEO Superhumans Center. Руднєва взяла участь у заході до річниці Diia.City United ОдноРік: GO UNITED, під час якого доєдналася до бліц-розмови «Капітал Майбутнього – Чому Люди Визначають Успіх Бізнесу».
Яка ситуація в Україні з протезуванням на третій рік війни? Наскільки ефективно працює існуюча система?
Ольга Руднєва: В Україні зараз працює близько 70 протезних центрів. Вони є комерційними. Відповідно, держава відшкодовує вартість протезування. Загалом пацієнт може знайти собі центр протезування та реабілітації, де йому зручно. Торік, за даними Фонду соціального захисту, встановлено близько 12 000 протезів і видана доволі велика кількість засобів реабілітації.
Проблема в тому, що є центри протезування, які просто видають протези, але не забезпечують реабілітацію і психологічну підтримку. А пацієнта треба навчити ходити і адаптувати до життя. Цю проблему нібито намагаються вирішити, запускаються мультидисциплінарні команди. Але це має бути швидше та ефективніше.
Є проблеми з якістю протезів, про це всі знають. Але це питання конкуренції на ринку – пацієнт має сам сказати, що йому зручно, а що ні.
Якщо ми говоримо загалом про ринок протезування, то наші протезисти зараз крутіші, ніж за кордоном. Вони за ці три роки побачили складних випадків більше, ніж вся Велика Британія та Сполучені Штати за всі роки їхніх військових конфліктів. Тобто вивозити людей для протезування за кордон – немає сенсу. У нас є потужності. Раніше ми скаржилися на відсутність протезистів верхніх кінцівок, але професійно вони вже трошки підросли. Так, їх мало. Так, люди чекають в чергах, якщо це втрата верхніх кінцівок. Але загалом ситуація вже краща, ніж це було рік тому.
Тобто в системі протезування є проблеми з якістю і з тим, що немає комплексної послуги. Але сподіваюся, все буде вибудувано.
Чи помічаєте Ви збільшення запитів на протезування у Superhumans Center?
Ольга Руднєва: Ми відчуваємо кожну хвилю нових запитів. Окрім того, що ми протезуємо у нашій реконструктивній хірургії обличчя і кінцівки, у нас є ще одна важлива ціль – не відрізати кінцівку, а зберегти її.
Саме тому ми разом з бригадою «Азов» зараз робимо прицільну евакуацію поранених бійців з «передка», безпосередньо з лінії фронту. Максимально оперативно, за 24 години, їх доправляють до нас для надання необхідної та послідовної допомоги. Наше завдання – врятувати кінцівки пораненому. І це номер один. Бо в довгостроковому періоді ця людина буде дуже дорого коштувати державі. Якщо ми врятуємо кінцівки – це значно зекономить ресурси на подальше лікування та реабілітацію.
І все ж таки, чи довго доводиться чекати протезування?
Ольга Руднєва: Є різні про це версії. У нас є черги. Але, в принципі, якщо людина подалася в перший день поранення, то коли вона готова до протезування, ми її візьмемо, довго чекати не доведеться. Якщо мова про ноги – людина чекати не буде. Це такий супер-міф, що у Суперх’юманс важко потрапити і дуже довго чекати. Це не так.
До того ж ми плануємо відкриття центрів у Дніпрі та Одесі. Це дасть змогу надати послугу пацієнтам ближче до місця їхнього перебування, допомогти більшій кількості людей.
Приблизно скільком пацієнтам можуть допомогти у Superhumans Center на місяць?
Ольга Руднєва: Ми зараз робимо 70-80 протезів на місяць – це дуже багато, чесно кажучи. Наша потужність – 100, тобто ми можемо робити більше протезів. Але додатково треба враховувати потужність реабілітації, палатного фонду, психологів, працевлаштування, адже це така комплексна історія. Тому 70-80 пацієнтів на місяць – це наш комфортний темп для Львова.
А на якому етапі проходить масштабування Центру в регіонах?
Ольга Руднєва: Дніпро будується у повний зріст. Ми на середині будівництва. У червні запускаємось. В Одесі ми ще в процесі оформлення документів, але сподіваємося, що скоро запустимо також будівництво.
Наскільки Superhumans Center зараз забезпечений фінансово, враховуючи призупинення роботи USAID?
Ольга Руднєва: Ми сильно не залежали від грантів. Не було такого, щоб ми покладалися лише на одне джерело фінансування. У нас доволі диверсифікований перелік донорів: різні корпорації і фонди. Ми також отримували гроші від USAID, які переважно були спрямовані на реінтеграцію, працевлаштування ветеранів. Так, ми втратили ці кошти. Але ми продовжуємо працювати, бо знаємо для кого і для чого робимо свою справу.
Ви акцентуєте на тому, наскільки важливо, щоб пацієнти після протезування та реабілітації мали куди повертатися, мали відповідні робочі місця. А як на це відгукується бізнес? Чи консультуються з Вами роботодавці, як краще адаптувати ветеранів-співробітників?
Ольга Руднєва: Ми проводимо бізнес-тренінги для представників компаній. І у нас завжди є 500 активних вакансій від бізнесу для ветеранів з інвалідністю. Компанії також допомагають протезувати пацієнтів. Наприклад, якщо це їхній співробітник, якого планують повернути до роботи. Ми також консультуємо, як облаштувати комфортний простір та робоче місце для таких співробітників. Загалом бізнес зараз дуже відкритий до цього процесу.
Наприклад, з великою кількістю запитань звертається банківська сфера, особливо державні фінустанови. В них іншого шляху немає. Якщо це державний банк і там відкривають нові картки, то до них обов’язково звертатимуться за обслуговуванням ветерани. Тому вони вже зараз навчають персонал.
Загалом є велика зацікавленість у бізнесу щось робити і готувати колективи до повернення ветеранів, як нам здається. Але це доволі велика ретельна робота. В Україні буде багато ветеранів з інвалідністю. Доведеться напружено працювати, щоб допомогти їм адаптуватися.
Сульженко Оксана