Збірні інших країн мають недобір учасників з важкими ампутаціями. Я у таких випадках думаю: “Україні б ваші проблеми”, – координаторка “Ігор Нескорених” в Україні Оксана Горбач
15.10.2019
Поділитися
Центр стратегічних комунікацій “Стратком Україна” ще у 2016 році став натхненником та ініціатором долучення України до міжнародних змагань ветеранів та чинних військовослужбовців, що зазнали поранення під час бойовий дій. Тоді в Україні про “Ігри Нескорених”, що відбуваються під егідою та з ініціативи герцога Сассекського Принца Гаррі, знали одиниці.
Сьогодні підготовка збірної відбувається на найвищому рівні, а участь не лише у збірній, але й у відборах, для багатьох ветеранів є поштовхом до реабілітації та пошуку себе після війни.
Цензор.НЕТ поспілкувався з директором “Стратком Україна” Оксаною Горбач про те, як змінилася підготовка до Ігор за чотири роки та як це створює умови для ветеранів у самій Україні. Про те, що спорт ветеранів є найкращою дипломатією у боротьбі з агресором. І, звісно, про персональні історії воїнів, які завдяки спортивній реабілітації зуміли отримати нове життя.
НАЙБІЛЬШЕ ДОСЯГНЕННЯ: МИ ЗАПРОВАДИЛИ ПОНЯТТЯ НЕОБХІДНОСТІ СПОРТИВНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДЛЯ ВАЖКО НЕСПРОМОЖНИХ ВЕТЕРАНІВ
– Коли у 2017 році українська збірна вперше взяла участь в “Інвіктус”, про феномен цієї події в Україні знали одиниці. Сьогодні на цю подію чекають, відповідно, більше уваги до супроводу спортсменів. За ці кілька років, які зміни відбулися в організації участі українців в “Іграх Нескорених”?
– За три роки прогрес просто несамовитий. Насправді “Ігри Нескорених” ми починали ще у 2016 році, коли Україну як націю прийняли до спільноти Ігор. Ми ще тоді почали думати, як організувати участь української збірної. В Україні ще не було програми спортивної реабілітації ветеранів, “Ігри Нескорених” стали важливим етапом у цьому процесі. Президент Петро Порошенко підписав розпорядження про запровадження програм спортивної реабілітації учасників АТО, які дістали поранення під час виконання бойових завдань, саме під час Національних Ігор Нескорених 12 травня 2018 року. З того часу почалася більш системна робота над спортивною реабілітацією ветеранів АТО/ООС.
Відбулося багато змін і в державі, і в рівні зацікавленості суспільства. Ключове, що ми можемо виділити, – це те, що ми дали поштовх для розвитку спорту ветеранів з тяжкими пораненнями, з паралічем, високими ампутаціями, поганим зором, хворобами та іншими тяжкими розладами. На жаль, спорт та спортивні об’єкти, які є в Україні, не пристосовані для ветеранів з такими ушкодженнями.
– Навіть бази паралімпійців не годилися?
– Процес знаходження баз для тренування ветеранів був дуже складний, оскільки ми не знайшли підтримки в Паралімпійському комітеті. Паралімпійських баз на всю Україну було аж дві. Одну з них, що в Євпаторії, анексували разом з Кримом. Друга знаходиться в Західній Україні, і безкоштовного доступу до неї ветерани в рамках Ігор Нескорених ніколи не мали. З другого боку, у Паралімпійського комітету є спрямованість на отримання медалей й орієнтація на спортивний результат. А “Ігри Нескорених” – це спортивно-реабілітаційний захід. Тому комітет не був зобов’язаний займатися цим проектом. Власне, як і Міноборони, які зобов’язані опікуватися лише чинними військовослужбовцями ЗСУ. Питання було в тому, хто візьме на себе відповідальність за “Ігри Нескорених”, які об’єднують ветеранів, добровольців, чинних військовослужбовців усіх родів військ.
Тодішній заступник міністра оборони Ігор Долгов зайняв принципову позицію: Міноборони має підтримувати ветеранів. Він написав листа з підтримкою “Ігор Нескорених” в Україні, який відіграв велику роль у включенні України у сім’ю Інвіктус. Цікаво, що тоді комунікація з МО відбувалася через Оксану Коляду – нинішню міністерку у справах ветеранів. Тоді вона була начальницею відділу комунікацій Міноборони.
– Якщо були такі складнощі, найперша збірна на змагання 2017 року їхала за чий кошт?
– Тоді поїздку української збірної більшою мірою профінансувало НАТО. Ми почали працювати над фінансуванням проєкту у січні 2017 року, коли держбюджет вже був прийнятий, а зміни до нього могли бути внесені лише в червні. Зміни дійсно були прийняті, завдяки чому було профінансовано поїздку супроводу та тренерського складу разом зі збірною. Тобто держава взяла на себе частину витрат. Але власне поїздка членів збірної та їхнє оснащення взяла на себе Агенція НАТО з підтримки та постачання. Вони так само долучилися до закупівлі обладнання разом з іншими партнерами. Зараз це обладнання використовується на всіх заходах Ігор Нескорених в Україні.
Ми закупили луки для спортивної секції ветеранів у Луцьку, пауерліфтингову лавку паралімпійського типу в Запоріжжя. Також закупили декілька луків в Одесу, вони стоять на балансі ЗСУ, але ними можуть користуватися ветерани “Ігор Нескорених”. Також ми закупили частину обладнання у Білу Церкву.
Були сподівання, що після 2017 року підтримка збірної на “Іграх Нескорених” буде включена в держбюджет, і нам більше не доведеться шукати кошти на проєкт. Загалом “Ігри Нескорених” у 2018 році були майже повністю профінансовані з бюджету Міністерства оборони України. Але у 2019-му ситуація знову змінилася, проєкт був переданий в управління новоствореного Міністерства у справах ветеранів. Державне фінансування не було заплановане, тому фінансування на відбіркові тури з червня по вересень 2019 року включно були оплачені з донорської підтримки.
– Кошти в бюджет не були закладенні у 2018-му, коли приймали бюджет на 2019 рік?
– Так, тому що “Ігри Нескорених” відбуваються у 2020 році, і тому Міноборони не заклало це в бюджет на 2019. Але ж збірну все одно за цей час треба готувати. Тому знову основне навантаження з пошуку коштів на проведення національного відбору лягло на громадське суспільство. Міністерство у справах ветеранів нещодавно добилось змін в державний бюджет, відповідно до яких підготовка збірної, починаючи з листопада 2019 року буде фінансуватися з державних коштів.
Однак коли я говорю про ці досягнення, я не можу говорити про те, що вони стосуються одного конкретного проєкту “Ігри Нескорених”.
Займаючись “Інвіктус” три роки, я зрозуміла, що не повинно бути окремих спортивних об’єктів для людей здорових і для осіб з інвалідністю. Повинно бути багато спортивних об’єктів, які мають однакову доступність для всіх і враховують особливості різних людей. Басейни, спортзали, легкоатлетичні треки мають бути адаптовані для осіб, які мають високі ампутації рук чи ніг, порушення зору і так далі.
Нині спортивні об’єкти в Україні не адаптовані – немає пандусів, широких дверей, облаштованих туалетів, відсутні ліфти. Ми намагаємося вирішувати незручності, які з цим пов’язані, але загалом ми не повинні стикатися з цими проблемами. Коли ти все це бачиш у комплексі: до спортивних будівель тяжко добратися, потім сходи, високий підйом вгору, немає ліфта або він є, але туди не можна заїхати на візку, то стає очевидним, що питання будівництва або реструктуризацїі спортивних будівель – це сфера державної політики.
– За ці роки були вироблені план чи концепція таких змін?
– Якщо говорити про “Ігри Нескорених”, то наш вектор розвитку – це нові можливості для занять спортом для тяжко неспроможних ветеранів. Ми першими в Україні купили візочки для бігу на візках і лежачі велосипеди. Фактично спершу ми щось робимо на пробу, а після цього запускається загальний процес. Наприклад, минулого року Саша Чалапчій взяв участь у бігу на візках на “Іграх Нескорених” у Сіднеї 2018, а цього року на Національних “Іграх Нескорених” в нас вже був цілий відбір з бігу на візках. З часу запуску “Ігор Нескорених” у 2016 році можемо говорити, що виникло багато спортивних заходів для ветеранів, які зазвичай організовані громадськими організаціями.
– Зараз відбулося зменшення міністерств шляхом їх укрупнення. Маємо міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій, внутрішньо переміщених осіб. У вас є розуміння, як складатиметься співпраця з ним?
– “Стратком Україна”– це неурядова організація, яка третій рік поспіль займається “Іграми Нескорених”, і ми далі працюватимемо з будь-якою державною установою, яка відповідатиме за них. З часу створення нового міністерства ми не відчули жодних змін. Я маю на увазі в хорошому сенсі – ми не маємо якихось бюрократичних збоїв.
Власне, добре складається взаємодія з більшістю долучених органів. Цього року відбір ми провели на стадіоні на вулиці Туполєва, і ми намагалися перекрити вулицю для руху, щоб полегшити пересування учасників. Юрій Зозуля, голова Патрульної поліції Києва, допоміг вирішити питання. Якщо хтось говорить, що не бачить реформу патрульної поліції, то я з цим не згодна. Реформа однозначно відбулася на рівні людей. Для організації Ігор були залучені Міністерство оборони, внутрішніх справ, охорони здоров’я, інформаційної політики, ЗСУ, НГУ, НПУ, ДПСУ, КМДА, обласні державні адміністрації – саме така співпраця і потрібна для організації такого комплексного мультиспортивного заходу як “Ігри Нескорених”. Був створений формат взаємодії державних органів, який дозволив виділити кошти на потреби всієї об’єднаної збірної, до якої входили не лише військовослужбовці ЗСУ чи внутрішніх військ, а усіх відомств сектору безпеки і оборони, добровольців та ветеранів.
ЯКЩО ВЕТЕРАН МАЄ ПРОБЛЕМИ ІЗ СОЦІАЛІЗАЦІЄЮ, ТО “ІГРИ НЕСКОРЕНИХ” ЦЕ ВИПРАВЛЯЮТЬ
– Який позитивний вплив “Ігор Нескорених” на самих ветеранів?
– Один з найбільших результатів – те, що члени збірних 2017, 2018 років повернулися у свої громади і почали їх змінювати. Майя Москвич, член збірної України на “Іграх Нескорених” у Сіднеї 2018, місяць тому запустила секцію стрільби з лука для ветеранів у Луцьку. Аналогічні секції з різних видів спорту створюють ветерани, члени минулорічних збірних, у Запоріжжі, Києві, Львові та інших містах. Тобто ветерани самі для своїх побратимів створюють можливості спортивної реабілітації.
Мета Ігор – не спортивна перемога, а спортивна реабілітація. І ми бачимо, як щоденні тренування позитивно впливають на ветеранів. Наприклад, в одному з інтерв’ю Майя Москвич говорила, що до “Ігор Нескорених” вона мала постійний біль у спині та безсоння. Вона відмовилася від медикаментозного лікування безсоння, а під час тренувань у неї зменшилися болі в спині, і наскільки мені відомо, зараз вона позбулася цих проблем.
З іншого боку, психологи допомагають команді стати одним цілим. В команді панує взаємна підтримка – я не раз бачила, як учасники не конкурують один з одним, а інструктують колег по збірній, щоб вони досягли кращого результату.
– Після завершення Ігор психологи підтримують зв’язок зі спортсменами?
– Це третій аспект, в якому відчутний вплив всього проєкту. Якщо ветеран має проблему із соціалізацією, то Ігри добре це лікують. Проект медійний, в ньому передбачено спілкування спортсменів з пресою, публічні тренування, зустрічі з високоповажними чиновниками, дітьми. І це дуже допомагає. Був ветеран, який почав участь у “Грі Нескорених” 2017 року в резерві. Я дуже добре пам’ятаю момент, коли передавала йому пульсометр (монітор серцевого ритму). Як зазвичай відбувається? Ви даєте якийсь предмет людині, а вона просто його бере. Так ось, цей ветеран відійшов від мене на крок і взяв пульсометр на відстані протягнутої руки. Я відчула, що він хоче мінімізувати фізичний контакт. У цього воїна складна історія, він мав тяжкі поранення, і я розуміла, що така його поведінка є наслідком травми. Коли ми потім переглядали його інтерв’ю, то помітили, що він ніколи не дивився в камеру. Оскільки він був членом резервного складу, то в 2018 році знову взяв участь у відборі й того разу вже потрапив до основного складу. Брав участь у змаганні в Сіднеї. По-перше, він поїхав не сам, а запросив дівчину. По друге, він вітався з людьми за руку і дозволяв фізичний контакт. Зараз ми його часто запрошуємо на інтерв’ю, і він багато говорить про свою травму та досвід участі у Іграх Нескорених . Видно, що хоч йому тяжко, але він відкривається. І нині він пробує свої сили у паралімпійському спорті, бачить себе частиною збірної і можливо тренером. Подібних історій багато, і такий ефект з точки соціальної інтеграції є для України унікальним. Я не знаю іншого проєкту, який міг би прослідкувати такий прогрес.
УЧАСНИКИ ПОПЕРЕДНІХ РОКІВ СТАЮТЬ ТРЕНЕРАМИ УКРАЇНСЬКОЇ ЗБІРНОЇ
– Якщо мета ігор – це в першу чергу реабілітація, виникає питання, чи є можливість повторної участі в Іграх Нескорених – тим воїнам, кому це дійсно потрібно?
– В міжнародному форматі учасники мають право повторно брати участь, однак міжнародний Фонд Ігор Нескорених намагається обмежити повторну участь у Іграх Нескорених. Цього року рекомендовано, щоби кількість разів повторної участі учасників у Іграх була обмежена до двох. Організаційним комітетом в Україні було прийняте рішення, щоб учасники минулих змагань мали право брати участь у відборах, але не могли бути учасниками збірної. У першу чергу через те, що є велика кількість учасників, які практично щойно вийшли з лікарні і дуже потребують спортивної реабілітації, однак у них мало шансів, порівняно з учасниками, які вже мають досвід.
– Щодо жіночої квоти. У минулі два роки в українській збірній було по одній учасниці. Які пронози на цей рік?
– Гендерних квот немає. Ми ще не знаємо, скільки жінок увійдуть до складу збірної цього року. 14 вересня відбулися національні змагання, нині засідає відбіркова комісія. Вона має місяць на прийняття рішення, хто увійде до складу збірної. Рішення оголосять 17 жовтня.
– Ви трохи розповіли про те, як склалися долі кількох учасників. Думаю, є й інші цікаві історії, як ветерани знаходили себе саме після участі в Іграх. Зокрема, чи лишалися вони надалі у спорті?
– Таких історій багато, і ми не можемо знати все, а окрім того, – не можемо точно говорити про прямий зв’язок результату з участю в Іграх. Ми просто бачимо позитивні зміни: вони знаходять сімейне щастя, роботу, починають займатися власним бізнесом та допомагають громаді й ветеранській спільноті.
Ми залучаємо багатьох учасників попередніх збірних. Капітан збірної 2017 року Олександр Писаренко був головним суддею з веслування на тренажерах, Дмитро Сидорук, член збірної 2017 року, стрілець з лука, цьогоріч був головним суддею зі стрільби з лука на Національних змаганнях “Ігри Нескорених”. Надалі ми його запросили бути тренером української збірної. Влітку запросили Юрія Дмитренка, члена збірної на “Іграх Нескорених” у Сіднеї 2018 року, стати ментором зі штовхання ядра для учасників національного відбору 2019 року. Юрій був ментором під час усіх спортивних тестувань: у Львові, Одесі та Києві.. Про його роботу були найкращі відгуки: він дуже детально пояснював початківцям техніку штовхання. У спортивних тестуваннях як ментори також взяли участь члени збірних України на “Іграх Нескорених” у 2017 та 2018 роках: Юрій Писарчук, Майя Москвич, Андрій Усач, Сергій Шимчако, Роман Панченко, Олександр Зозуляк, Олександр Чалапчій, Павло Мамонтов, Василь Пашкевич, Олександр Гавриленко, Сергій Ільницький. Важливо, щоб з ветеранами спілкувалася людина, що пережила такий же досвід. Бо як би ми, що не пройшли війну, не переймалися, однак ми не говоримо з ветеранами однією мовою.
Для нас важлива безпека учасників під час тренування та участі у спортивних заходах. Тому ми запросили професійних тренерів та суддів, під керівництвом двох відомих українських спортсменів – Василя Вірастюка і Сергія Конюшка. Вони будуть головними тренерами української збірної на “Іграх Нескорених-2020”.
ЦЬОГО РОКУ КВОТУ ДЛЯ УКРАЇНИ ЗБІЛЬШИЛИ, ВОЧЕВИДЬ. ТОМУ ЩО В НАС ВІДБУВАЄТЬСЯ ВІДЧУТНИЙ ЗБРОЙНИЙ КОНФЛІКТ
– Минулого року збільшили квоту учасників для української збірної. З чим це було пов’язано і чи є перспективи долучення ще більшої кількості учасників?
– Нації, що беруть участь в “Іграх Нескорених”, у середньому мають 15-20 учасників. Наша квота становила 15 осіб, але в процесі підготовки виявилося, що цього мало. Ми разом з Міноборони і у 2017, і у 2018 році писали лист організаційному комітету з проханням збільшити квоту для України. У 2019-му нам квоту збільшили до 20 осіб.
Ми пояснювали, що в Україні йде війна, що впливає на кількість осіб, які зазнають поранення. Інші нації навпаки мають недобір учасників з високими ампутаціями чи на візках – на їхній території немає військових дій. І коли я чую нарікання, що певна держава не може сформувати команду з волейболу сидячи через відсутність достатньої кількості учасників з тяжкими пораненнями, то думаю: “Україні б ваші проблеми”.
– Після України до клубу “Ігор Нескорених” приєдналося ще кілька держав. Наскільки натхненники ідеї толерують розширення кола учасників?
– Після України доєдналися Польща і Бельгія. Але питання в тому, що не збільшилася загальна кількість учасників від усіх націй, а квота України збільшилася. Це означає, що якась нація зменшила свою квоту. “Ігри Нескорених” управляються спеціальним фондом, патроном якого є герцог Сассекський. Його головна позиція – збереження духу Ігор, його мало цікавить збільшення кількості націй-учасниць. У всіх своїх месседжах він говорить тільки про учасників: “Ви сьогодні є центром нашої уваги і ці ігри для вас”. І якщо минулого року в Сіднеї було 500 учасників, то і наступного у Гаазі також буде 500.
Ми не знаємо про критерії цього рішення, але можемо говорити про те, що воно було прийняте на дуже серйозному рівні. І ми можемо припустити, чому так відбулося – на нашій території триває збройний конфлікт, дуже видимий та відчутний.
– Участь українських ветеранів, які пройшли війну з Росією, для України є ще й важливою дипломатичною акцією. Ви спеціально до цього готуєтеся?
– На Іграх Україна дуже активна, і в Торонто, і в Сіднеї завжди створювала багато галасу навколо себе. По-перше, є активні діаспори в Канаді та Австралії. Вони створювали заходи для збірної і членів їхніх родин. Діаспоряни їх возили в зоопарк, театр, на екскурсії. Нашим завданням було не обмежити участь в Іграх Нескорених лише спортом. Ми прагнули, щоб учасники збірної могли поспілкуватися з діаспорою, зокрема з дітьми, щоб таким чином сприяти патріотичному вихованню маленьких українців за кордоном.
– У спілкуванні українських спортсменів з членами збірних інших країн вочевидь мова заходить не лише про спорт. Як вони розповідають про свій бойовий досвід у війні з Росією та про свою реабілітацію? Скажімо, наскільки канадійські ветерани готові сприймати інформацію про бойові дії в Україні?
– Так, є обмін досвідом – хто, де і за яких обставин дістав травми. Запит на інформацію є. Усі розуміють, що ЗМІ чи виступи публічних осіб можуть викривляти реальність, а учасники бойових дій розповідають так, як воно було. Наскільки я бачила, учасники інших команд та місцеві жителі хотіли отримувати ще більше інформації про те, що дійсно відбувається в Україні. Окрім того ми проводили заходи, спрямовані на інформаційну складову – робили фотовиставку, презентації книг.
– Наступні ігри будуть в нідерландській Гаазі. Там також плануєте подібні інформативні заходи?
– Планування публічних та дипломатичних заходів з участю збірною розпочнеться орієнтовно в січні 2020 року.
– Нідерланди – це не Австралія і не Канада, які відкриті до інформації про Україну. Все-таки це держава, яка блокувала угоду про асоціацію з Україною, країна, яка дозволяє “Північний потік -2” і яка погодилася повернути російську делегацію в ПАРЄ. Тож у вас буде більша за значимістю місія.
– Ми повинні бути свідомі того, що їдемо в країну, яка втратила понад 200 осіб в катастрофі МН17. І ми як держава, на території якої сталася ця катастрофа, не можемо бути не свідомі того, що ми несемо частину цієї відповідальності й хочемо разом з ними добитися справедливості. Думаю, що ми маємо планувати заходи, які враховуватимуть історію наших взаємовідносин.
Втім, насамперед ми їдемо туди як збірна учасників бойових дій, що беруть участь в “Іграх Нескорених”, і наша мета як організаційного комітету забезпечити для учасників максимально позитивний досвід. У центрі уваги має бути учасник – його фізичний і психологічний стан та здоров’я. Дипломатичні заходи вочевидь також матимуть місце. Разом зі збірною приїздить офіційна делегація, яка складатиметься з представників державних органів, що входять в робочу групу по “Іграх Нескорених” в Україні(на попередні змагання приїздив Президент, віце-прем’єр-міністр України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, міністри оборони, міністр внутрішніх справ, заступники міністрів). Участь у дипломатичних заходах ветеранів можлива за їхньої згоди та на запит місцевої громади.
