Дива від ікон

Зарваницька ікона Божої Матері

Зарваницька ікона Божої МатеріЗапах ладану тут чути ще на вулиці. У зарваницькій церкві двері завжди навстіж. Щобудня тут просторо і вільно. Хто приїхав безпосередньо до ікони Божої Матері, знає, де її шукати: поспішає не до величного новозбудованого собору, а до старенької сільської церкви. Саме тут перебуває її оригінал. Ікона вражає своїми розмірами, вона дуже масивна. А от Очі… Я ще на жодній іконі не бачила таких очей. Немов рентген, вони пронизують наскрізь. І немов бачать моє майбутнє, мій завтрашній день, зчитують мої думки. Знають про мене все, навіть більше від мене самої. Щось є в тих очах таке, що хоче застерегти і вберегти мене від всього злого. Від цього пронизливого погляду стає ніяково і навіть трохи моторошно (так було зі мною вперше), не знаєш куди подіти свої очі. Але триває це лише мить. Спочатку. Своєрідний енергетичний душ, очищення. А потім… Потім починається лікування. Можна молитися, все залежить від того, в якому стані перебуває твоя душа. Молитва допомагає “з’єднатися” на духовному рівні і вийти на контакт з Образом. А можна просто мовчати, упокоритись, тоді розкриється серце і з’являться сльози. Це також велике очищення. Відкрита ніжна долоня руки Пречистої спрямована на вас. І від Неї йде невидиме тепло. Це вже ні для кого не таємниця. Це просто незаперечний факт. Потрапивши під цей енергетичний тепловий потік, не хочеться не те що рушати з місця, рухатись. Кудись зникають думки, засинає розум, і ти розчиняєшся у просторі і часі. Водночас ти — краплинка у Всесвіті і ти — Всесвіт у краплинці…

Одна жінка дуже щиро молилась біля Зарваницької ікони, вона просила зцілення для своєї знайомої, яка на той час лежала на смертному одрі і помирала від раку (на ранок вона й справді помре). Її душа під час молитви розривалась і протестувала: чому? Адже залишалось двоє маленьких дітей. Чому? Жінка настільки поринула у молитву, що, крім свого прохання, нічого не відчувала. І несподівано під правим ребром, там, де була печінка, її пронизав неймовірний біль. Аж зойкнула, бідолашна. Розплющила очі — нікого. Неприємно до нудоти боліла печінка. Жінка ледве доїхала додому, знеможена впала у ліжко і провалилась у сон. Тільки уві сні вона отримала відповідь на оте своє: “Чому?”. Чийсь неземний голос сповістив їй: “Що б ти не просила перед будь-якою іконою, не забудь наприкінці сказати: “На все воля Божа”. У кожної людини свій хрест. А ось як трактували цей неординарний випадок біоенергетики: “Печінка — це своєрідний енергетичний фільтр. Негативні емоції, а особливо роздратування і гнів, надмірна лють нікуди не зникають. Невидимими шарами вони на ній зачіплюються і поволі накопичуються… Жінка, яка молилась, образилась. Але на кого?”.

Якщо хоч один раз побуваєш біля Чудотворної Зарваницької ікони, з’являється бажання приїхати сюди знову. І щоразу кожне нове відвідування супроводжуватиметься якимось новим духовним потрясінням або ж відкриттям.

У наш космічно-комп’ютерний вік також відбуваються дива. От хоча б ті, про які мені розповіли люди у Зарваниці. Відомий бізнесмен з Кам’янця-Подільського, генеральний директор однієї із фірм пан Володимир, був затятим атеїстом. Але сталось так, що дружина його залишила і він сам став виховувати двох доньок. Менша несподівано важко захворіла. Не допомогли жодні медичні авторитети і світила, до яких він звертався.

У розпачі він подався до одного священика, а той порадив змінити йому свій стиль життя. Вночі його розбудив голос. Він наказував йому молитися за здоров’я своєї доньки і збиратися в дорогу. Що він і зробив. Насамперед продав пакет акцій і гроші віддав на будівництво монастиря св. Василія. Йшов без грошей, без їжі, але скрізь, де треба, його зустрічали добрі люди. Вони ніби спеціально на нього чекали. Молився так, як знав. Адже ніколи не чув жодної молитви. Молився всім серцем. Побував у 12 монастирях, 126 церквах і 286 капличках. І так дійшов аж до Зарваниці. Але перед самим селом в нього дуже розпухла нога. Він звернувся за допомогою до Зарваницької Матері Божої. Це була щира і слізна молитва. Він ще ніколи так не молився. Нога стала здоровою! Але це було ще не все: йому переказали з дому, що донька його, яка чотири роки була прикута до ліжка, нарешті, одужала. Старша донька, на очах якої відбувались всі ці події, також повірила у Вищі Сили. А батько вирішив все своє життя присвятити чернецтву.

Декілька років тому випадок чудесного зцілення був зафіксований у Почаєві. Туди приїхав Михайло Канашов з міста Кургана Орловської області. Атеїст конкретний, але майже 35 років свого життя провів на милицях. Як багато його односельців, приїхав на екскурсію. Приклався він до ікони (бо всі так робили) і несподівано почув жіночий голос: “Кинь милиці! Ти здоровий!”. Спочатку подумав, що його вирішили через вмонтовану фонограму розіграти. Він з цікавості приклався вдруге, але той самий голос йому знову наказує: “Кинь милиці і йди!”. Він кидає милиці і… йде. На радощах починає у храмі кричати, але на нього ніхто не звертає уваги, бо, на жаль, дуже багато сьогодні є випадків ошуканства. Але цей «клієнт» ніяк не заспокоювався. І тільки після цього на нього звернули увагу, перевірили документи. Ще й до нього додому поїхали, щоб остаточно переконатись у правдивості його слів. З’ясувалось, що цей самий Михайло був інвалідом з дитинства…

Світ ікон незбагненний, він до кінця не розгаданий. Така вже природа людини: вона швидше сприйме Творця через матеріальне втілення, аніж через невидимий тонкий світ. Але навіть у цьому світі бувають винятки. Цим винятком є галичанка Оксана Іваночко. Образи майбутніх ікон приходять до неї уві сні. Вона їх пам’ятає. Прокидається, молиться і… відтворює їх на полотні бісером. Такий талант і справді — від Бога. Ця жінка вишила портрет Папи Івана-Павла ІІ. Обставини склалися так, що невдовзі Святійший отець і справді отримав його в подарунок з рук Блаженнійшого Любомира Кардинала Гузара.

Віднедавна у світі з’явилось чимало мироточивих ікон. Дехто з людей із сумом констатує, що це, мовляв, не дуже добрий знак. Миро, або “сльози” на іконах — це попередження людству, щоб воно навернулось і покаялось у своїх гріхах, принаймні хоча б замислилось над своїм теперішнім життям. Наразі вчені безсилі, щоб розгадати цей феномен, і тому залишається загадкою — звідки беруться сльози і краплі крові на іконах? Спеціальна біохімічна експертиза підтверджує такий факт: здебільшого це четверта група крові, саме та, що проступила на Туринській плащаниці.

У селі Буцнів Тернопільського району, в греко-католицькій церкві Непорочного зачаття Пречистої Діви Марії також зберігається чудотворна ікона Матері Божої, яка свого часу кровоточила. Про це нагадують на лику Богородиці три шрами. Було це давно, ще позаминулого століття. Архівні записи свідчать про зцілення біля неї багатьох прочан.

Нещодавно до Тернополя долетіла звістка з далекого Чикаго. Там, в оселі американської вісімдесятирічної українки Ганни Дахно, яка родом із села Великі Загайці, що на Тернопіллі, відновилася ікона Божої Матері, яку хтось викинув із чиказького храму, а жінка підібрала. Колись чорне обличчя несподівано набуло сонячного кольору і почало випромінювати сяйво. Пані Ганна мало не знепритомніла, як це побачила. Сьогодні про цю ікону говорить мало не вся Америка, вже й кіно про Дахно показували. Відтепер до неї їдуть люди, є навіть випадки зцілення.

Іконопис — це особливе мистецтво. Колись іконописці перед тим, як братись за пензлик, багато молились, постились, сповідались і причащались, брали благословення. Освячували своє робоче місце. У фарби додавали свячену воду. Інакше й бути не могло.

“Ікона — це вікно в Небо. Дуже важлива деталь, про яку треба знати, — це центр ікони, — каже у своєму духовному слові ієромонах Григорій Планчак, ігумен монастиря св. Теодора Студита. — У звичайній картині з однієї точки виходять всі лінії. То є реальна перспектива. Ви дивитесь на ту картину, немов через вікно, і все бачите. В іконі — протилежна перспектива. Отже, все, що перебуває на віддалі, збільшується, а те, що міститься ближче, зменшується. Що це означає? Центр ікони — не на самому малюнку, а в особі, яка… стоїть перед іконою. Це серце людини, яка перед іконою молиться. Важко повірити, але ікона не є повна, аж поки перед нею хтось не з’явиться. І якщо ви прийшли до ікони молитися, то стаєте її частиною. Ікона — це ініціатива Бога, аби наблизитись до людини і підняти її до Неба. Тому дуже важливо бути перед іконою і слухати її, щоб цей погляд Богородиці, а чи Ісуса Христа, проник у вас. Не завжди ми можемо його допустити, бо якщо щось натворили, то ховатимемо очі. Якщо хочете знати, в якому стані ваша душа, допустіть до себе погляд Ісуса Христа чи Діви Марії. Це лікує також. Коли ікона стає чудотворною? Це відбувається тоді, коли вона намолена, коли має духовний магнетизм і притягує до себе. Тоді вона змушує вас молитись”.

Валентина Семеняк

gazeta-misto.te.ua

Напишіть відгук