Швейцарсько-закарпатська «Парасолька» – успішний досвід міжнародної співпраці
20.02.2014
Поділитися
Ідентичний закарпатський заклад «Парасолька» працює у Швейцарії. Ефективність його роботи на собі відчули десятки інвалідів. За кордоном суспільство навчилось сприймати особливих людей. Вони, у свою чергу, зрозуміли, що мають і можуть бути корисними. Відтак, активісти з-за кордону виступили ініціатором відкриття соціального центру і в Україні.
Наразі до повноліття складні діти живуть і виховуються у Вільшанському будинку-інтернаті. Після випуску, фактично, не мають куди йти. Тому, за прикладом швейцарців у Тячеві відкрили центр для людей з фізичними і розумовими вадами, старших 18-ти років. Заклад розрахований на 25 осіб.
Як розповів директор Департаменту праці та соціального захисту населення Закарпатської ОДА: Віктор Мацола, «Зараз «Парасолька» стовідсотково фінансується за рахунок коштів з обласного бюджету. Заклад – на утриманні департаменту праці та соціального захисту населення, але сам об’єкт придбавався за рахунок меценатів із Швейцарії».
«Парасолька» єдиний заклад соціального напрямку. Це успішний досвід міжнародної співпраці. Приклад іноземців позитивно вплинув на не гуманне суспільство, каже Тячівський міський голова Іван Ковач. «З точки зору відношення до людей цієї категорії, таких закладів мало б бути у нашій державі якнайбільше. І в цьому плані ми надіємось на Міністерство соціальної політики, яке зверне увагу і надасть статус юридичної особи. І цей заклад стане таким, як його бачить Європа, як його бачить будь-яка держава, яка піклується про таку категорію людей. Суть його в чому? Це заклад, де не утримуються люди особливої категорії. Найважливіше його завдання те, щоб тут люди справді адаптувались до життя», – зауважує очільник Тячева.
Вихованців центру називають однією з найскладніших категорій. Спеціалісти, які з ними працюють, в один голос стверджують – це частка нашого суспільства, тому не говорити про них чи взагалі не звертати увагу, не мають морального права. Навпаки, потрібен особливий підхід, вони погано реагують на різкі рухи і голосні звуки. Поруч з тим, їх навчають жити в побуті і бути корисними суспільству. На базі закладу працює 6 майстерень: гіпсова, деревообробна, свічкова, ткацька, фальцювальна і креативна. За словами завідувачки центру «Парасолька» Оксани Лукач, це не лише години творчості, це реальна можливість заробляти гроші, відчувати і осмислювати власну затребуваність.
«У такий спосіб планують допомогти і решті з когорти вразливих верств. Двічі на тиждень, протягом дня вони займаються музикою, двічі на тиждень – ритмікою та навчальною грамотою. І щодня, в другій половині дня вони працюють у виробничих майстернях. Але, разом з тим, у нас ще є велике підсобне господарство, де є кролі, кози, дві корови, поросята, качки, кури, тобто є за чим доглядати. Практично всі підопічні там працюють. Взагалі ж, нам потрібні майстри виробничого навчання, так як ми маємо виробничі майстерні. І наступним нашим кроком є відкриття на базі нашого закладу стаціонар із денним навчанням. Тобто, з нашого району, навколишніх сіл, молоді люди-інваліди, які живуть вдома, могли б приходити вдень, працювати у наших виробничих майстернях разом із нашими підопічними. Це і дало б можливість більше спілкуватися, пізнавати один одного, і також, для них була б зайнятість», – впевнена пані Оксана.
Руками вихованців зроблено сотні найменувань продукції. Вони старанні і захоплюються мов діти. Під силу їм і лялькові герої, і товари побутового вжитку. У все вони вкладають душу і позитивну енергетику.
Вихованець «Парасольки» Юрій Горват каже: «Я викладаю вовну, потім буду прикрашати кольорами. Готую ангелика, він має бути красивим. Мені дуже подобається туту жити і працювати».
Юрій родом з Ужгородщини. Змалечку виховувався у Вільшанах. Закінчивши, потрапив до тячівської «Парасольки». Він спокійно говорить про батьків, хоча за свої 28 років спілкувався з ними всього кілька разів: «Минулого року разом з чехами я їздив у село, де живуть батьки, хотів їх знайти. Вони просто плакали, моя мати мене не впізнала. Вона мене навіть не знає. А якщо я їй телефоную, вона каже, що не моя мати», зізнається Юрій.
Завідувачка відверто каже, у людей з особливими потребами інша душа – ширша, почуття щиріші. Але, на жаль, батьки вихованців цього не усвідомлюють. «Батько і мама це є наше начало життєве. І хоча у них, можливо, в когось є образа на своїх батьків, але разом з тим, вони їх дуже люблять. На жаль, цього не розуміють їхні батьки. Дехто з них, напевно, ще живий, але за весь період проживання, тут до однієї дівчинки приїжджають сестри з братами, і ще до однієї навідувались родичі. І більше ніхто. За увесь період більше тут нікого не було», – розповідає пані Оксана.
25 вихованців соціального центру за роки наполегливої праці демонструють вражаючі результати. Вони стають часткою здорового суспільства. За 5 років одна вихованка «Парасольки» вийшла заміж, знайшла роботу і реалізовує себе у власній сім’ї. Ще одному хлопцеві іноземці придбали квартиру.
