Інвалідний візок для багатьох людей із обмеженими можливостями – просто необхідність. Без нього – світ перетворюється на щось недосяжне. Кіровоградець Сергій Сіроштан, як ніхто, про це знає. Торік у грудні цей чоловік став учасником експерименту «КП» – ми перевіряли наскільки доступні різні установи для інвалідів. Сьогодні Сергій знову герой нашої публікації. Розповідає, як залишився без візка і що йому довелося пройти, аби мати змогу знову пересуватися.
Коли інвалідний візок зламався, Сергій був удома сам, тож ця прикрість одразу його пригнітила, бо знав, що самотужки не зможе полагодити засіб пересування.
– Моя мама потрапила в лікарню з гіпертонічним кризом. Я сам був удома. А тут ще й візок поламався, як кажуть, біда не ходить сама. Відірвався маховик, через це не функціонував ричаг… Тоді я попросив свого друга сходити у сервісний центр, він якраз працює неподалік, щоб дізнався, як можна відремонтувати візок. І тут почалося… Виявляється, спочатку треба писати заяву на ремонт інвалідного візка до соціального захисту, вони відправляють звідти направлення до сервісного центру, звідти приходить комісія, яка з’ясовує у чому справа, забирають інвалідний візок і ремонтують його протягом місяця, – розповідає «КП» Сергій.
Як вийти із ситуації, чоловіку порадили в цьому ж управлінні соціального захисту, роз’яснивши, що в територіальному центрі дають у користування візки, що були у вжитку.
– Коли я зателефонував туди, з’ясувалося, щоб отримати візок, треба зібрати більше документів, ніж на новий! Потрібно надати довідку про склад сім’ї, медичний висновок, довідку про потребу забезпечення інвалідним візком, ксерокопії паспорта, ідентифікаційного коду та довідку із МСЕКу про інвалідність, – перераховує Сергій і дивується, як він – інвалід – може надати всі ці документи, якщо їх потрібно зібрати, а він залишився практично «без коліс». Тож довелося просити сусідів, друзів і маму, аби допомогли з паперами.
– Зібравши документи, на зламаному візку я доїхав до автобусної зупинки. Водій автобуса, який ставив викидний пандус, ще й презирливо на мене глянув. А я подумав: невже інваліди так часто користуються громадським транспортом, що водій так невдоволено ставив той пандус, – бідкається чоловік.
Однак в управлінні соціального захисту Сергієві відповіли, що новий візок йому того дня не замовлять. Мовляв, останній день місяця, звітність… Порадили залишити документи.
Аби отримати уживаний візок, довелося водночас звертатися і до територіального центру. Туди теж потрібно було занести купу паперів. Однак людини, яка приймає документи, не було на місці. Відтак Сергій залишив свою візитівку і подався додому.
На щастя, на початку серпня йому таки видали «колеса» на заміну, правда, і їх довелось лагодити. Каже, впорався самостійно.
– Коли отримав візок, він був не повністю укомплектований. Підніжок не було, поперечної тяги теж, тож я це все взяв зі старого візка і таким чином його обладнав, – каже Сергій, показуючи на деталі, які він прикрутив.
Скільки прослужить такий візок, чоловік не знає, сподівається, до того часу таки отримає новий.
– На який період мені дали цей візок не знаю, адже цього в договорі не зазначено, написано тільки, з якої дати. Хоча б не забрали до того, як дадуть новий, – побоюється Сергій, адже, каже, має підстави для хвилювання. – Я ще у березні цього року замовив поручні для санвузла, так і досі чекаю… А санвузол сам обладнав, замовивши деталі, які мені були потрібні у сусіда, котрий займається прийомом металу. Він мені зробив якісно і швидко, тим більше точно такі, як мені треба…
У територіальному центрі «КП» запитала про процедуру отримання вживаного інвалідного візка.
– Якщо людина подала всі документи, то одразу отримує інвалідний візок. Але це можливо, якщо він є в наявності. У нас пункт прокату, і ми даємо те, що вилучило управління… Ми ставимо на облік і одразу заключаємо договір, – пояснює завідуюча відділенням соціально-побутової адаптації територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Кіровського району у Кіровограді Анна Кукла.
Поки Сергій то туди, то сюди їздив обласним центром, збираючи потрібні документи, все дивувався, навіщо така обтяжлива бюрократична процедура. За цей час він добряче травмувався – через поломку все навантаження йшло на одну руку.
– У мене після такої їзди так боліла рука, що вранці вставати не хотілося, навіть в магазин по хліб не міг з’їздити, – зізнається Сергій.
Чоловік розповідає, що спілкуючись з іншими людьми з інвалідністю, знає про аналогічні проблеми, як з ремонтом візка, так і з його отриманням.
– Був такий випадок: одній жінці-інваліду треба було відремонтувати колеса у візку, так їй сказали, що у нас у місті взагалі немає сервісного центру, – переповідає історію чоловік.
Поки «КП» спілкувалась із Сергієм Сіроштаном у Ковалівському парку, до розмови долучився ще один інвалід-візочник Олександр Нікітіський. Він свого часу очолював обласну організацію інвалідів. Чоловік розповів про обмежені можливості таких людей, як він. Скаржиться, попри закони, чимало установ не поспішають обладнати входи пандусами.
– Якось рухаюсь, а йде чоловік назустріч, питає, чи можна заміряти ширину інвалідного візка. Я дозволив, запитавши, навіщо. Він пояснив, що відкриває аптеку, тож хоче зробити зручний пандус. Мішок цементу це не так багато… От якби людям частіше про це нагадували, – каже Олександр.
– Ще б хотілося зауважити, що інваліди – такі ж люди, тільки з деякими додатковими потребами і все… А держава не може їх задовольнити! – додає Сергій Сіроштан.
Проблем у житті людей з інвалідністю багато, але, схоже, посадовці їх або не помічають, або просто відмовляються бачити, а інваліди і так через свою обмеженість, мовчать, аби зайвий раз не привертати до себе увагу.
