Робімо все, щоб Чорнобильська трагедія нагадувала про себе лише творами літератури і мистецтва
Невидимий ворог — радіація — діє повільно, проте вражає дошкульно
ЗДОРОВ’Я: Понад два мільйони українців дотепер відчувають негативний вплив аварії на атомній станції
Коли йдеться про Чорнобильську катастрофу, пригадую не 1986 рік, а побачене в наші дні у клініці Національного наукового центру радіаційної медицини. Найболісніше враження — хворі діти, які ще навіть не усвідомлюють, що був вибух на ЧАЕС. Але він зачепив малих і через два десятки років. Як і ліквідаторів наслідків аварії, які до цього часу борються, але вже з хворобами, нею спричиненими. Щорічно в Національному науковому центрі радіаційної медицини проходять обстеження й лікування до 19 000 дорослих та дітей. Багатьом тут, без перебільшення, рятують і продовжують життя.
За словами його керівника Димитрія Базики, понад два мільйони українців, зокрема 449 412 дітей, дотепер відчувають негативний вплив Чорнобиля.
Участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, як і у будівництві в 1986 році об’єкта «Укриття», призвела до розвитку радіаційно-індукованих захворювань — лейкемії, раку щитовидної залози, інших форм раку, високої смертності ліквідаторів від кардіо- й цереброваскулярних захворювань. Нині понад 75% постраждалих, а це 1 732 500 осіб, сконцентровані у п’яти північно-західних областях та Києві.
На основі вивчення захворюваності на злоякісні новоутворення протягом 25-річного післяаварійного періоду головних груп населення, які зазнали дії чинників Чорнобильської аварії, встановлено підвищений абсолютний ризик раку щитовидної залози (у ліквідаторів — у 5 разів, в евакуйованих — у 4,3 раза, жителів забруднених територій — у 1,3 раза). Відзначено зростання частоти раку молочних залоз у жінок-ліквідаторів 1986—1987 років. Оскільки певні види пухлин після опромінення мають різний латентний період виникнення, існує потреба в подальшому моніторингу онкологічних захворювань з особливою увагою до таких патологій, як множинна мієлома, рак стравоходу, шлунка, легенів, ободової кишки, молочної залози, яєчників, нирок, сечового міхура. Значну увагу слід надавати тим групам населення, які під час Чорнобильської аварії мали вік 0—19 років.
Упродовж 2004—2015 років Національний науковий центр радіаційної медицини як головна установа такого профілю забезпечує професійний добір, медичний та біофізичний контроль робітників, зайнятих у перетворенні об’єкта «Укриття» ЧАЕС на екологічно безпечну систему. Розроблена та довела свою ефективність спеціальна система медичного і біофізичного контролю персоналу, що дає змогу не тільки запобігати нещасним випадкам на виробництві, а й зберегти здоров’я і працездатність персоналу, який працює в умовах дії відкритих джерел іонізуючого випромінювання. У понад 8000 працівників упродовж 11 років радіаційно-індукованих захворювань не встановлено. Тож потрібно включити працівників до системи радіаційних реєстрів, що відповідає вимогам європейського законодавства для персоналу.
На жаль, розповідає Димитрій Базика, план здійснення заходів на проммайданчику ЧАЕС не передбачає стратегічно важливої для України кінцевої мети — вилучення радіоактивних матеріалів з об’єкта «Укриття», їх кондиціювання та захоронення відповідно до міжнародних стандартів безпеки. Фахівці центру пропонують ухвалити Державну стратегію забезпечення довгострокової радіаційної безпеки об’єктів ближньої зони ЧАЕС.
Отже, нині питання мінімізації наслідків аварії на ЧАЕС залишається складним та багатоплановим і з медичної, і з соціальної точки зору й потребує адекватного фінансового та матеріально-технічного забезпечення науково обгрунтованих контрзаходів медичного, соціального, технічного, законодавчого характеру, каже Димитрій Базика.
Насамкінець. Ми вважаємо, що живемо після Чорнобильської катастрофи. Та вона триває. Насамперед для ліквідаторів, яких позбавили медичної допомоги. Йдеться не про пільги, як намагаються нас переконати. Деклароване законом безплатне лікування — борг держави за втрачене здоров’я під час її захисту.
Так, нині всім скрутно. Але коли в людей, яких ще вчора називали героями, забирають можливість лікуватися, вони сприймають це як образу. Ліквідатори впевнені, що їхню медичну допомогу скасували, бо політики вважають їх відпрацьованим матеріалом. А ще впевнені: обібравши вчорашніх героїв, їх принижують і протиставляють іншим категоріям населення. Так загострюється соціальне напруження.
Коли йдеться про аварію на ЧАЕС, слід не лише згадувати 1986 рік. Треба бачити, розуміти й підтримувати людей, які ціною життя і здоров’я захистили світ від ядерної загрози. І політикам, перш ніж позбавляти цих людей ліків, доцільно було б побувати в Національному науковому центрі радіаційної медицини і подивитися, кого вони залишили без допомоги.
Микола Петрушенко