Попри те, що проблеми соціальної адаптації й інтеграції людей із особливими потребами обговорюються досить часто, нещодавній День інвалідів вкотре нагадав, що багато які питання залишаються невирішеними.
Окрема стаття – молоді інваліди. Вони можуть і хочуть працювати в міру сил і здібностей, але чи завжди знаходять підтримку у своїй самореалізації?
Колектив молодих умільців уже працює у виробничих майстернях, створених засновниками благодійного фонду «Молодий інвалід» Валерієм і Аллою Габерстро. Вони збирають стабілізатори електричної напруги. При організації виробничого процесу на більшості одеських, та й інших інвалідних підприємств, відсутні системи тестування здатностей молодих людей. Їх традиційно навчають якихось певних операцій, а справжній талант людини, на думку В. Габерстро, може проявитися зовсім в іншій сфері. Увага до цього аспекту як до частини грамотного управління є дуже важливою для ефективної роботи підприємства.
Ще одна проблема. Припустімо, робота є. Але туди треба якось дістатися. Щороку міські автоперевізники запевняють владу у своїй полум’яній участі в долі людей з особливими потребами. Безкоштовний проїзд, соціальне таксі тощо. А насправді не в кожній маршрутці інвалід уникне докорів у безплатному проїзді, та й не кожен автобус зупиниться біля нього. Багато які чинники, і цей зокрема, не дозволяють йому відчувати себе звичайним громадянином, позбутися комплексу неповноцінності.
У Польщі створюються спеціальні кооперативи для працевлаштування таких людей. У Німеччині підходять до питання зайнятості прагматично – легше навчити і працевлаштувати, ніж платити допомогу. У Фінляндії практикують перепідготовку й навчання на робочому місці.
До Дня інвалідів у Києві пройшла акція, на якій кожен міг спробувати себе в ролі інваліда-візочника. Охочих було досить, брали участь дорослі, молодь і навіть діячі шоу-бізнесу. От тільки людей, від яких залежить вирішення питань, серед них не було.
У нашій державі немає цілеспрямованого всебічного підходу до вирішення долі інваліда. Немає дієвих, обов’язкових законодавчих норм, немає випробуваних програм, що стимулювали б здобування освіти й роботи.
Хоча, повторимося, з телеекранів постійно звучать розмови про «безбар’єрне середовище». Але корінь питання не в зависоких сходинках і відсутності пандусів та поручнів. Суть проблеми – наше ставлення до інвалідів. Треба визнати – сьогодні далеко не всі у нас готові поділити чужий біль, приміряючи на себе образ людини з особливими потребами.
«Ми звичайні громадяни, і ми можемо змінити цей світ…», – сказав юнак-інвалід на зустрічі з Президентом України Петром Порошенком. «Для мене щодня – День інвалідів», – говорить Валерій Габерстро. Загалом же увага суспільства до людини, якій не так пощастило в житті, як іншим, звернена один раз на рік.
