У Чабанці (як часто називають селище Чорноморське), що під Одесою, працює незвичайний літній табір — інтегрований. Окрім дітей багатьох національностей, там відпочивають люди з обмеженими фізичними можливостями і вимушені переселенці зі Сходу. Серед волонтерів — роми різного віку та американці.
Маленька ромка Сніжана — з Подільська. У Чабанці вона лише кілька днів, а вже встигла знайти подругу. Ще вночі з Харкова приїхала Ксюша. «Вона, тільки-но приїхала, ми зразу подружилися. Зараз граємося ляльками, у нас їх тут багато. Вони загадують бажання, а ми їх нікому не розказуємо, бо це секрет», — ділиться Сніжанка. Дівчатка тепер не розлий вода. Етнічні розбіжності й різні забобони дорослих їх не лякають. Усе завдяки інтегрованому табору, в який пощастило потрапити.
«У таборі — українські, ромські й інших національностей діти та молодь. Тут вони мають змогу спілкуватися одне з одним. Потім багато хто підтримує ці зв’язки. Це допоможе їм дружити в майбутньому, коли вони стануть дорослими, позбавить їх тих стереотипів, якими наповнені голови людей з уже сформованою психікою, життєвими установками», — зауважив Максим Джум, організатор інтегрованого табору, голова благодійного фонду «Планета добрих людей».
Як уже мовилося, крім дітей різного віку і національностей, у таборі можна побачити дорослих інвалідів. Разом з Ксюшею приїхали її дідусь з бабусею. Жінка прикута до інвалідного візка. Прагнула потрапити саме сюди. «Ми тут уже втретє. Мені тут дуже подобається. Тут є спілкування, люди навколо дуже привітні», — зазначає пані Валентина.
Максим Джум, якого тут більшість знає як опікуна ромів, наголосив: люди з обмеженими фізичними вадами не просили створювати для них тепличних умов. Інваліди беруть активну участь у житті табору, хочуть бути корисними, допомагати комусь. Табір і є тим майданчиком, де кожен може реалізувати себе — як у творчості, так і в добрих справах.
«Наш табір з кожним роком стає дедалі краще екіпірованим, і це заслуга самих учасників. Люди з обмеженими фізичними можливостями хочуть бути не просто споживачами, а й приносити користь іншим. Тому багато хто з них робить особистий внесок. Один чоловік без ніг, який пересувається лише на інвалідному візку, зварив сам із підручних матеріалів для табору похідну пічку. Інший привіз невеличкий дзвін, яким ми тепер даємо сигнал на сніданки-обіди-вечері. Ще кілька інвалідів скооперувалися — ніхто їх не просив про це! — скинулися грошима і купили для табору великі 70-літрові казани», — навів приклад Максим. Тепер у цих казанах для всіх готують їжу на вогнищі. Цим займаються ромка Зоя з донькою Таєю.
«Готуємо все — супи, борщі, салати, каші… Все-все, щоб ніхто голодний не залишився», — каже Зоя Череповська, ромка із Подільська.
Готувати в таких умовах Зоя звикла. Інтегрований табір нагадує їй її власне дитинство з кочовим життям. «Наші раніше кочували. Я народилася серед степу — Кіровоградська область, село Кошара (Олександрівка, Ульянівський район). Звідти моя мама. Я люблю це все — степ, ліс, великі простори, коли багато дітей, коли на вогнищі для всіх готуєш. Це все нагадує мені наші традиції. Наша молодь уже сучасніша, вони вже не так живуть», — розповідає вона.
В останній, прощальний, день першої зміни табору Зоя з донькою не готуватимуть. Цим займуться американці — Мері, її друзі Ліда і Грант та батько Нейтан. Продукти вони вже закупили. На сніданок робитимуть яєчню з грибами та американські млинці з джемом. На обід — макарони з сиром і хот-доги.
Мері два роки тому приїхала в Одесу волонтером у ромську школу грамоти, навчати дітей англійської мови. Там захопилася російською, почала вчитися й сама. Цього року дівчина зібрала команду — свого батька, подругу та її брата — і знову приїхала — тепер уже допомагати в таборі. Її друзі в Україні вперше, Мері у них за перекладача. Діти з табору цього дня дуже чекають. Про американські страви, навіть той же уже звичний для нас хот-дог, дехто тут тільки чув чи в кіно бачив. Серед дітей багато із малозабезпечених сімей, для їхніх батьків подібна «розкіш» не по кишені.
Цьогорічна програма табору досить різноманітна. Серед волонтерів — навіть одеська майстриня японської каліграфії та орігамі. До улюбленого заняття жінка прийшла не одразу. «Я все своє життя хотіла вчити японську, але курси в Одесі з’явилися тільки тоді, коли мені було вже майже 38 років. Я одразу ж на них пішла. Тепер викладаю й сама. Вже зо три десятиліття я — каліграфіст. Вчаться діти і студенти, дорослих мало. Хочу передати цим дітям уміння складати орігамі. Якщо вони захочуть, дуже легко освоять. Хоча в цьому мистецтві є такі фігури, які й мені поки що не під силу», — розповіла Людмила Симаченко. Дітям, як і літнім людям, стверджує вона, працювати з папером дуже корисно. Орігамі розвиває моторику пальців, пам’ять, увагу, терплячість.
Крім занять творчістю, діти ходять на море, купаються і навіть занурюються з аквалангом. Пробують пірнати всі. На вік, стать чи габарити ніхто не зважає. Їх вчать терпимості, поваги одне до одного. Взаємодопомозі. «Усі — бійці. Що дівчатка, що хлопчики. Всі впіймали ритм. З кожним таким табором, з кожним роком у них виходитиме дедалі краще, вони почуватимуться розкутіше під водою. Багато хто буде дуже добрим підводником», — запевнив Сергій, інструктор-підводник.
Табір — тризмінний, кожна — по 150—200 учасників, серед яких — в середньому 60—70 інвалідів. Перша вже добігла кінця. Друга і третя більше спрямовані на людей з фізичними вадами. Ромів у таборі підтримує Міжнародний фонд «Відродження». Гроші на оздоровлення та відпочинок інвалідів збирають через соціальні мережі.
