У Полтаві дітей посадили в інвалідні візки. І влаштували змагання. Такий собі інклюзивний марафон. Організатори говорять: уперше вирішили залучили дітей зі звичайних садочків до підопічних міського центру соціальної реабілітації, аби ті спробували, як пересуваються і відчувають цей світ полтавці з особливими потребами. Що з того вийшло – бачили мої колеги.
У ранок п’ятниці діти кількох дитсадків збираються біля міського центру соціальної реабілітації – на своєрідний марафон. Ірина пропонує малюкам пограти – сісти на інвалідні візки.
/В КАДРІ: «І можна навіть сісти у мій візок, щоб відчути, як ось ми пересуваємось»/
Комусь допомагають батьки, хтось пробує їхати і самотужки.
Тут є старт і фініш, але до нього треба діставатись за схемою і маневрувати.
/В КАДРІ: «Давайте, давайте, швидше! Ой, там аварія!»/
До фініша дістаються і отримують подарунки. Щоправда, на емоції діти скупляться і неочікувано розповідають про свій перший заїзд.
/Влад
– Важко було?
– Ні.
– Тобі сподобалось?
– Так/
Вихованців звичайного садка покликали на марафон. Він інклюзивний. І відбувається у Полтаві вперше.
Маму Ярославу це не лякає.
/Ярослава Поліщук, мама
Ми вже не вперше приходимо на такі заходи. Моїй дитині подобається це спілкування, тут люди чудові. Мабуть, просто треба менталітет змінювати. Це усередині кожного. Такі люди, і діти тим паче бувають набагато позитивнішими та емоційнішими, ніж звичайні, здорові дітки/
Організували 5 локацій: дві гри розвиваючого спрямування і три – спортивного.
/Ірина Твердохліб, регіональний представник Національної асамблеї інвалідів
14 числа у нас день гри в боча проводиться. Це Міжнародний день, він і в Україні проводиться, і присвячений тому, що наші люди на візках з високим ураженням – шийною травмою – виїздять на Польщу на змагання. І ми проводимо тут такі змагання для популяризації цього виду спорту/
Крім фізкультури, діти граються в темряву.
/В КАДРІ: діти слухають звуки із зав’язаними очима і вгадують, хто це/
Та створюють безбар’єрне середовище олівцями, і вже бачать, де треба щось міняти.
/діти
– А тут хлопчик намалював, як до лікарні можна дістатись. Ось теж пандус він намалював. І людину на колясці, так?
– Угу. Просто я вважаю, що це дуже важко.
– Мені колись таке щось наснилося, що якби зробити такий пандус, щоб там поставити коляску, і вона сама підіймається вгору. Отут, наприклад, маленький такий можна/
Залюбки беруть участь у марафоні і діти з особливими потребами.
/Оксана Глушко
Треба, щоб кожна людина спробувала, як це – бути кимось іншим. І, може, тоді всі будуть сприймати інших людей, не схожих на них по-іншому. Не так, ніби у них 5 рук і 6 ніг/
Організатори задоволені. Кажуть: хоча у побуті ще дуже мало зроблено, аби відчувати себе комфортно, утім зміни є.
/Ірина Твердохліб, регіональний представник Національної асамблеї інвалідів
Сьогодні ми стикнулися з тим, що діти не сприймають взагалі якоїсь різниці з тими людьми, які мають якісь вади у своєму здоров’ї. Це великий такий прогрес у нашому незалежному суспільстві. Я думаю, це й тому, що з’явилося багато мультиків, де герої пересуваються на візочках, мають вади зору, слуху. І там показується, що всі люди рівні/
Інна Безугла