Інклюзивний словник. Як правильно спілкуватися з людьми з інвалідністю

Коли мова заходить про інвалідність, навіть розумні й освічені люди часто вживають слова і словосполучення, які зачіпають тих, про кого говорять. NV.UA разом з Кураж Базаром – київським заходом, який допомагає дітям з інвалідністю, – розбираються, як правильно говорити, щоб нікого не образити.

Що таке інклюзія

Інклюзія – це процес включення людей з інвалідністю в активне громадське життя. Для цього створюються умови, в яких всі члени суспільства можуть бути на рівних: міське середовище адаптується під потреби людей з особливостями розвитку, коригується освітня система з урахуванням здібностей різних дітей, людям з інвалідністю надаються можливості для творчого та інтелектуального розвитку.

Людина з інвалідністю

Забудьте назавжди слова “інвалід” і “каліка”, а разом з ними словосполучення “обмежені можливості”, “прикутий до інвалідного візка”, “особливі потреби”.

На перше місце завжди потрібно ставити людину і тільки потім – її особливість. Правильно – людина з інвалідністю, людина з особливостями розвитку.

Чому не можна по-іншому? Тому що можливості обмежені у кожного – у когось фінансами, у когось фізичними даними. Особливі потреби теж є у кожного, і найяскравіший тому приклад – вегетаріанці.

Людина з ДЦП, аутизмом, епілепсією, синдромом Дауна

Тут, як і в першому випадку, на перше місце потрібно ставити людину, а не її особливість. Тому правильно буде сказати людина з ДЦП, людина з аутизмом, людина з синдромом Дауна, людина з епілепсією.

Терміни “аутист”, “аутеня”, “даун”, “дауненя”, “епілептик”, “ДЦП-шник” і “візочник” не просто некоректні – вони образливі. Замість останнього варто використовувати термін “людина з інвалідністю”.

Людина з порушенням психіки

Якщо у людини є ознаки психічного або поведінкового розладу, про неї говорять “людина з порушенням психіки” або “людина з особливостями поведінки”.

Псих, ненормальний, недоумкуватий і розумово відсталий – звучить образливо і має негативне забарвлення.

Люди, які не чують

Людина, яка не чує, або людина з порушеннями слуху – два однаково коректних варіанти. Неправильним буде сказати “глухонімий”, тому що глухонімих людей не існує. Всі люди, що не чують, можуть видавати звуки, але не можуть навчитися говорити, тому що не чули зразка мови.

Нічого як такого “неправильного” щодо слова “глухий” немає, але люди з вадами слуху не приховують, що це звучить неприємно.

Жестова мова

Правильно говорити жестова мова (не мова жестів) і перекладач жестової мови. Звичний термін сурдопереклад не зовсім коректний. Сурдо- це складова частина складних слів латинської мови, що означає приналежність до глухоти. Тому українською термін “сурдопереклад” звучав би як “глухопереклад”.

Незрячий

Щодо людей з порушеннями зору, прийнято говорити “незрячий”, але не “сліпий”. Слово “сліпий”, як і “глухий” має негативну конотацію. Воно допустиме, але звучить не дуже приємно, тому краще від нього відмовитися на користь більш коректних формулювань.

Людина з порушеннями зросту

Дварфізм – аномально невеликий зріст дорослої людини (менше 147 см), і найбільше такі люди не люблять, коли їх називають карликами. Це слово з давніх-давен асоціюється з ганебним існуванням і приниженнями. Маленьких людей робили придворними блазнями, багатії дарували один одному як екзотичні іграшки. Тому правильним і необразливим буде говорити “людина з порушеннями зросту” або “маленька людина”.