Інтернат / 5.ua
Фізичне насильство, ізоляція від людей та умисне тримання у чотирьох стінах. Це історії тисяч людей, які вийшли з українських інтернатів. Система цих будинків руйнує можливість для людей із інвалідністю опанувати самостійне життя. А після повноліття їх і надалі продовжують утримувати у клітці. Як зламати систему і чому інтернати є перешкодою до вступу до ЄС, розповіла наша Карина Шевченко.
“Інтернат – це про жорстокість. Про жорстокість того, що ти зростаєш поза сімейним оточенням і взагалі поза життя в соціумі” – саме так про інтернат розповідає Кирило. Хлопець 16 років прожив у цій системі. З народження пройшов шлях від дитячих будинків до інтернатів. І його спогади хлопця геть не кольорові.
“Було і психологічне, і економічне насилля, коли могли залишити без сніданку чи обіду, коли ти щось порушив і, наприклад, не додавали до порції, а годували тільки тим, що ти готовий свиням дати. Чи били мене? Били мене. Чи був я жорстоким до інших дітей? Був жорстоким, а що я бачив, як може бути по-іншому? , – поділився керівник офісу дітей та молоді “ДІйМО” при Міністерстві соціальної політики Кирило Невдоха.
За його словами, система інтернатів влаштована проти соціалізації дітей. Вихованці там не мають можливості вибору, не вміють товаришувати одне з одним. Не знають базових речей, як-от фінансова грамотність, щоб бодай щось купити. Всього цього їх там не вчать.
“Питання інтернатної системи – це не питання того, що там всі погані працівники. Є дійсно працівники, які люблять дітей. Сама система колективного виховання, вона породжує виклики і насильство над дітьми. Це відбувається інколи не свідомо. Ми повинні переходити від зрощення колективного виховання, від розгляду дитини як чергового числа в списку до індивідуального підходу”, – наголосив Кирило Невдоха.
Особистість – про неї в інтернатах забувають, надто у роботі з дітьми з інвалідністю. На їхні потреби там просто не зважають, згадує Кирило:
“Тут ставлення колективне, тут немає про задоволення потреб кожної дитини. Тут буває таке, що не всі знають як працювати з тою чи іншою дитиною. Тобто, тут всі мають сидіти рівно, всі мають відповідати на питання. І якщо ти не знаєш, то ми будемо орієнтуватися на більш сильних або навпаки”.
Нині хлопцеві вже 25. Він вийшов з інтернату ще підлітком. За дев’ять років здобув не одну вищу освіту. І не залишився байдужим до тих, хто й досі закритий в інтернатах, тому допомагає таким, як він.
Тисячі людей із інвалідністю досі залишаються заручниками інтернатної системи. Навіть після повноліття їх не випускають у самостійне життя, а переводять в інтернати для дорослих. Міністерство соціальної політики розпочало реформу деінституалізації.
Її мета – вивести вихованців з інтернатів, надати людям можливість соціалізуватися та освоїти самостійне життя через будинки сімейного типу та підтримане проживання у громадах. В останньому варіанті людям надають житло, де вони опановують побут за підтримки фахівців.
“Нам дійсно варто і дуже важливо впроваджувати реформу “ДІАЙ”. Вона є дуже комплексною, і багато людей не розуміють в чому суть реформи, але якщо говорити зрозуміло, то це кожна людина зможе проживати в громаді. Не в інституційному закладі. Тому що система інституційних закладів в Україні, скажімо так, вона на сьогодні жахлива, це по-факту таке надбання наше ще з радянського союзу і часто умови проживанням зовсім не відповідають ніяким нормальним нормам”, – зауважила менеджерка програми “Громадянська стійкість” Міжнародного фонду “Відродження” Вікторія Стократюк.
До реформи доєдналися і представники громадського сектору. Спілка “Ліга Сильних” спільно з Харківським інститутом соціальних досліджень опитали українців та проаналізували: чи готове суспільство бачити людей з інвалідністю поміж себе. Понад 50% толерантно ставляться до людей з інвалідністю та готові їх бачити членами сім’ї, 14% не проти мати таких сусідів, і лише трохи більше 10% – готові дружити з людьми з інвалідністю.
“Люди з інвалідністю мають жити в окремих соціальних закладах: тут ми переходимо від дискримінації в бік сегрегації. У нас 51% людей сказало, що повністю не погоджуються, більше половини людей кажуть, що “ні, інтернати не місце для людей з інвалідністю”, – зазначив провідний експерт Харківського інституту соціальних досліджень Андрій Черноусов.
Невтішними результати дослідження виявилися щодо обізнаності українців про підтримане проживання для людей з інвалідністю. Цифри кажуть, що 75% взагалі нічого не знають лише 5% знають, що таке підтримане проживання. Водночас для впровадження цієї програми є чимало викликів. Понад 70% опитаних вважають, що на це потрібно виділяти великі суми грошей.
“Знов ми впираємося в гроші. Люди кажуть, що недостатня фінансова підтримка. Я, як багаторічний дослідник соціальних послуг можу вам сказати, що це здебільшого правда. Проблеми впровадження диференційованих соціальних послуг на рівні громади якісних, вона впирається у фінансування. Не менш важливий аспект – це люди, хто буде надавати ці послуги. У нас катастрофічно мало цих людей”, – додав Андрій Черноусов.
Такі результати досліджень допоможуть розробити чіткі кроки, як утілити деінституалізацію в Україні.
“Ми бачимо три напрямки, де можемо використовувати це дослідження. Перший напрямок – це інформаційно-просвітницька кампанія, де ми будемо просвітлювати, що таке підтримане проживання, чому це так важливо, тому що це соціальна послуга яка дозволить людям повернутися з інституційних закладів. У подальшому це буде самостійне проживання. Другий крок – це проведення адвокаційних планів, що потрібно змінити в частині законодавства. І третій – це підключення партнерських організацій, щоб ми напрацювали спільний план дій”, – заявила виконавча директорка громадської спілки “Ліга Сильних” Дар’я Сидоренко.
Реформа деінституалізації – одна з вимог Європейського Союзу. Вже до кінця цього року Міністерство соцполітики має віддати на затвердження стратегію деінституалізації для дорослих. Щоб українські установи стали ближчими до Європи.
Карина Шевченко, Ігор Костюк